18 листопада 1941 року рейхсміністр східних окупованих територій Альфред Розенберґ підписав кілька директив, що стосувалися політичного та мовно-культурного розвитку окупованої території України. Таємні інструкції адресували рейхскомісару Еріху Коху.
Ними передбачалося, що війна проти Росії повинна гарантувати життя не лише німецького народу, а й усієї Європи. І не останню роль у цьому процесі має відіграти Україна. Але в українців за століття склалася своя національна та історична свідомість. Тому використовувати їх у своїх цілях буде дуже складно. Значить, на окупованій території країни треба ввести авторитарне німецьке управління.
Як пише у науковій розвідці "Україна і Німеччина у другій світовій війні" історик Володимир Косик, "саме з цієї причини ідея розбудови українства в політичну силу проти Москви, яку обмірковувано перед війною 1941 р., мусила бути відкинута. У новій ситуації Райх не міг більше брати на себе допомогу чужим народам".
Німці на окупованих територіях мали розгорнути пропаганду, що українці також повинні йти на жертви. Німеччина брала на себе захист України проти нападів Москви як єдина, хто може гарантувати безпеку Східної Європи. Тому без німецької сили українці б утратили усе, а з часом їх би просто знищили.
Німці планували встановити протекторат над Україною на 25 років. Після чого мова могла іти про незалежність України.
"Кожен німець повинен знати, що в місцевому населенні не треба бачити лише більшовиків (як це найчастіше й відбувається), так як воно у своїй більшості героїчно боролося проти більшовиків і пережило у цій боротьбі багато чого страшного. Кожен німець повинен навчитися не дати ввести себе в оману зовнішньою стороною, а уміти зрозуміти наслідки цих двадцяти років. Населення в результаті цих двадцяти років обідніло, погано вдягнене, воно працювало увесь час на інших і тому не таке старанне як ми.
Перед Еріхом Кохом рейхсміністр ставить завдання запровадити українську мову в усі сфери життя: як у побутовому спілкуванні, так і на рівні офіційних органів управління.
Передбачалося, що служби рейхскомісара будуть єдиною структурою, котра керуватиме життям на території України. Її планували зробити адміністративною автономією на рівні повітів чи районів. Керівництво Німеччини вважало, що на території України має розвиватися українська мова, і українці повинні користуватися у спілкуванні цією мовою. А представники адміністрації усіх рівнів, тобто німці, мають вивчити мову народу, протекторат над країною якого хотіли встановити.
Німці розуміли, що пригнічення чи мовне чи культурно-соціальне обов'язково призведе до зростання бюрократично апарату управління. І посилалися на досвід окупаційного режиму Росії, котра насаджувала в Україні власні духовні, економічно-політичні цінності та російську мову.
Кілька років тому, працюючи в одному з архівів, я надибав цікавий документ. Циркуляр розповсюджували серед підрозділів групи армій "Південь". Датований він 28.10.1941 року. У ньому є цікавий абзац:
"Кожен німець у цій країні (мова про Україну, - авт.) повинен знати, що в місцевому населенні не треба бачити лише більшовиків (як це найчастіше й відбувається), так як воно у своїй більшості героїчно боролося проти більшовиків і пережило у цій боротьбі багато чого страшного. Кожен німець повинен навчитися не дати ввести себе в оману зовнішньою стороною, а уміти зрозуміти наслідки цих двадцяти років. Населення в результаті цих двадцяти років обідніло, погано вдягнене, воно працювало увесь час на інших і тому не таке старанне як ми. Його постійно пригнічували, тому воно не самостійне і не активне".
2 
1
Коментарі
52