Марі – французький психолог, пацифістка, дуже рідко конфліктує, всі свої права відстоює зі спокійними аргументами. Так себе позиціонує в соціальній мережі. Вона – українка у другому коліні. Її батько замолоду їздив у Париж, де познайомився з її матір'ю. Живуть у Франції. В Україні в рідному селі чоловіка звели сучасний будинок зі скляними дверима. Навідуються вкрай рідко. З Марі познайомилася дев'ять років тому заочно, коли вступила на французьку філологію. Я хотіла "підтягнути" французьку, вона – українську.
"Навіть не припускаю, як могла б жити в Україні. У Франції – значно безпечніше. Та своє коріння не варто забувати", – писала мені тоді Марі. В гості одна до одної так і не поїхали. Я на другому курсі зрозуміла, що французька філологія – не моє. Марі ж не могла спланувати поїздку в Україну через свій насичений графік.
Торік вона знайшла мене в соціальних мережах. Одразу, коли почалися події на Донбасі. Питала, що відбувається насправді. "Батько дуже хвилюється через долю України. Я теж, – писала Марі. – Як зрозуміла, у вас розкол через ідейні переконання. Якби такі речі виникли в цивілізованій країні типу Франції, то все дуже швидко вирішилося б. Проливати кров, вбивати – це Середньовіччя. Треба вести мирні переговори, враховувати інтереси обох сторін. "Бойовики" – теж люди".
У суботу, після терактів у Парижі, я відправила Марі повідомлення – висловила свої співчуття. Вона прочитала, довго щось набирала. Однак мій лист залишився без відповіді.
1 
1
Комментарии