– Дитинко, це ти? Підійди ближче, бо вже геть нічого не бачу, – Галина Йосипівна сидить на лавці біля сусіднього будинку.
Три роки тому почала втрачати зір. Живе сама. Чоловік помер, сини мешкають окремо.
– У мене непроста історія, – каже. – Непроста.
Першого сина Андрія народила у 17. Його батько відмовився одружуватися. Хлопця віддала батькам у село. За кілька років вийшла заміж, народила Максима. Брати бачилися рідко.
– Не я так захотіла, чоловік не дозволяв, – каже Галина Йосипівна. – Старшому було непогано, ніхто не ображав. Школу закінчив, тепер одружився. Розжився. У неї батько в банку працює – гроші є. А молодший бідує. Із дружиною квартиру у кредит взяли. Машину хоче, то я на роботу влаштувалася. На пенсію жила, зарплату для нього відкладала. Тепер осліпла, уже не допоможу.
До Галини Йосипівни підходить чоловік в окулярах. Дістає папку з документами.
– То був адвокат, Максимів друг, – пояснює, коли зустрічаємося за кілька днів. – Ще у квітні по телевізору почула, що малозабезпечені батьки-пенсіонери можуть аліменти від дітей просити. Буду до Андрія позиватися. Не діло, що син жирує, а мати – бідна
1 
1
Комментарии