Якщо не УПЦ МП, то ніхто?

Попри економічні негаразди й політичні процеси в державі українська духовність збагачується знаковим звершенням.

Будівництво музейного комплексу у Пересопниці – подія загальноукраїнського масштабу, котра знову нагадує нам і світові про глибоке коріння культурних традицій нашої землі.

Навіть з висоти сьогодення створення Пересопницького Євангелія оцінюється як грандіозний проект, а в ті часи його значення було незмірно більшим.

Вшанування Пересопниці нарешті дає шанс колишньому княжому граду, а нині вимираючому селу Рівненського району повернутись в історію і посісти гідне місце серед інших духовних та культурно-історичних об'єктів України і Європи.

Суспільні очікування відзначення ювілею 29 серпня містять в собі надію на виваженість в усіх моментах урочистостей.

Тому певним дисонансом стала інформація, що музейний комплекс не буде освячений під час відкриття. Українська християнська традиція передбачає обов'язкове благословіння Церкви на усі добрі починання (а що Пересопниця до таких належить – ні у кого не викликає навіть сумнівів). І знову політична дійсність вносить корективи.

Громада села Пересопниця належить до Української православної церкви Київського патріархату, тоді як партнерські стосунки влади із Українською православною церквою на чолі із митрополитом Володимиром (Сабоданом) змушують надавати пріоритет Церкві-фавориту.

Вихід із ситуації знайдено у скасуванні освячення.

Дивна ситуація, коли на догоду земним інтересам відкидається християнська традиція. Є у цьому щось із попередніх атеїстичних часів, скороминуще, дрібне. Укотре ми нездатні піднятись над дрібним і стати вартими предків, котрі створили Пересопницьке Євангеліє.

×