У дитинстві любив занурювати обличчя в квіти на підвіконні. Бачив, які комахи жили на стеблинах. Життя там вирувало дуже дивне. Потім помічав павутину на склі. А за склом був зовсім інший світ. Бігали люди, машини хліб розвозили.
Мені здається, я Божу Матір у дитинстві бачив. У нас у парку в Житомирі були двоповерхові старовинні будиночки, в одному з них жила жінка-в'язальниця. Мама часто заходила до неї в гості й мене брала. Мені з ними було нецікаво, я вибіг у двір. На лавці біля під'їзду побачив істоту без рук, без ніг, у хустці. Стояла і сарай поруч освітлювала. На ній були смуги всіх кольорів веселки, і вони сяяли. Доки я побіг нагору і витягнув маму з хати, вона зникла. Потім я зробив кулончик із профілем цієї напівжінки-напівсяйва. В Одеському монастирі знайомий чернець, до якого ходив малювати по ночах, сказав: "Це ти Божу Матір бачив". А хто то був і чи був взагалі – не знаю.
27 країн світу об'їздив. Але серце залишилось в Індії й Україні. Індія – та сама Україна, тільки в сарі.
Америка – це пейзажі, ландшафт. А Індія – це люди.
Темні зіниці виглядають графічно красивіше за світлі. Фарбується дівчина чи не фарбується, а вночі її розбудиш – красива.
Мій улюблений учитель Володимир Власов, одесит, казав: "У мене такий безлад у домі! Ніколи прибирати. Але якщо люди прийшли до мене в гості й помітили сміття, то вони прийшли не до мене".
Усе наше життя – це лише питання. Тільки зухвала людина може сказати, що вона щось знає, і переконувати в чомусь упевнено. Тільки починаєш щось розуміти в одному, зосереджуватися на ньому і вірити в нього, як завтра приходить протилежна відповідь. Визначити чорне і біле важко. Ніхто нічого не знає.
Мені колись казали: "Ти – земна істота". Мали на увазі мою приземленість, залежність від речей. Але ж Земля обертається в космосі. Ми летимо.
Жодна людина не знає свого справжнього імені. Те, що маємо, дали батько і мати, але вони теж помиляються. У кожного повинно бути індивідуальне ім'я – як унікальні відбитки пальців.
Заздрю віруючим, які знають, що житимуть вічно і що вони – в кишені у Бога. Тоді виникає запитання: чого ж такі злі бабки в церквах? Чому зляться, якщо знають істину?
Війна — природна річ. Якщо людина не може домовитися сама із собою, то з іншими дійти згоди їй ще важче.
Страх відчуваю завжди — і вдень, і вночі. Боюся болю. Смілива людина – це боягуз, який навчився приховувати страх. Страхом своїм ми годуємо нахабство інших. Але спробуй не боятися.
Смішно, коли хтось каже, що вважає себе вільним. Усі ми взаємозалежні від сусідів і навіть природи. Печінка від серця теж залежить.
Маю маленьку майстерню, яка належить не мені, а Спілці художників. Нею завжди мене шантажують. Якщо щось не так скажу чи зроблю: заберемо майстерню. І ти, як той цуцик, підбираєш хвостика.
Уперше закохався у дитячому садку. Дуже хотів доторкнутися до жіночого тіла. Коли гралися, я із задоволенням із себе вдавав собачку, щоб на карачках підлізти й укусити дівчинку за литку. Думаю, досі в неї залишився слід. Те, що любиш, хочеться з'їсти. На батареї біля мого ліжка сушилися її капці. Під час тихої години я брав їх і роздивлявся.
Не одружуюся, бо не хочу скандалів. Дружина – це постійний крововідтік. Де багато ніжності – там багато злості.
Переспати з дурною красунею можна лише щойно познайомившись – коли ще не дізнався, що вона дурна.
90 відсотків подружніх пар тільки вдають, що вони – щасливі. Для сусідів.
У тролейбусі задивився на жіночі ноги в колготках – жінка одразу спідницю натягнула аж додолу, ще й зверху валізу поклала. Питається: а нащо ж ти одягала ті колготки?
Жінка – сильніша стать. У Голодомор чоловіки помирали першими. У жінці більше витримки. Чому серед геніїв переважають чоловіки? Бо для жінки народити дитину важливіше, ніж написати докторську.
Якщо не пити, не курити й не гуляти, то будеш від овочів помирати.
Побут гнітить страшенно. Шкода часу навіть на те, щоб приготувати собі їсти. Просто варю яйця, заливаю окропом вівсяні пластівці та їм.
Гроші – це матеріалізована свобода, якою можеш розпоряджатися.
Що більше річ має тактильного досвіду, то вона мудріша.
На безлюдний острів узяв би із собою жінку. Але вибудував би височезний паркан і ходив би до неї в гості раз на тиждень – щоб не встигнути посваритися.
Усе набридає. Як у тому фільмі: знову – ікра. Як ти їй поясниш, що її багато? А треба зробити, щоб був дефіцит. Бути вчасно і в міру – оце мистецтво життя.
Життя дає нам тільки те, що ми від нього беремо.
Люблю ввечері після роботи дивитися фільми – Формана, Фелліні, Тарковського, Бергмана. Якби була дружина, змусила б підлогу мити.
Голе тіло на пляжі не вабить. Я – не м'ясник. Подобається одягнене тіло, особливо крізь легкі тканини. Для чоловіків жіночий легкий одяг – як червона тканина для бика.
Округлі форми красиві. Бо істина має округлу форму.
Коли жінка пахне шампунем і милом, вона нецікава. Добре не митися пару днів.
Найкраще твориться в ту мить, коли забуваю, що я – не найкращий із художників.
Усе має свою долю, історію й біографію. Рама картини – це дерево, яке росло в лісі. Хтось його зрубав, хтось висушив, хтось – висік. У речах дуже багато болю.
Коли дивишся на нашу естраду, думаєш, що людство дрібнішає.
Усі великі люди зараз – у селах, на периферії, сидять у найдешевших кафе. А в бізнесі й політиці жодної вартісної майже не залишилось.
У Радянському Союзі жартували: "Хто такий Брежнєв? Це – дрібний політичний діяч часів Алли Пугачової". А хто такий наш президент порівняно з Ліною Костенко?
Коли оператором підробляв на весіллях по селах, наслухався таких рідкісних співів бабів, які неможливо відтворити. Як можна відтворити спів жінки, у якої праворуч нема двох зубів, а зліва одного? Її рот – особливий музичний інструмент.
3 
1
Комментарии