Ексклюзивы
среда, 23 ноября 2011 12:00

"Жінка має поєднувати в собі дві протилежності"- глава УГКЦ Святослав Шевчук
20

– Роблю все, що від мене залежить, але вище голови не стрибну. Блаженнійший увесь час у роз'їздах, – виправдовується телефоном отець Ігор Яців, прес­секретар глави Української греко­католицької церкви 41­річного Святослава Шевчука. Майже півроку намагаюся домовитись про інтерв'ю з владикою. У понеділок, 31 жовтня таки дочекалася. Біля станції столичного метро "Лісова", поблизу заправки нас зустрічає Ігор Яців. Дверцята його чорного Chevrolet з боку водія побиті. Напередодні ввечері отець потрапив у аварію.

– Блаженнійший буде в Україні до середи. Далі їде в Румунію, – розказує дорогою.

Їдемо в село Княжичі, що за 10 км від Києва. Тут резиденція патріарха. Двоповерховий будинок обгороджений 2­метровим парканом. Великі вікна розташовані низько, без ґрат.

– Сусіди – звичайні люди, – каже Яців, заїжджаючи на викладене бруківкою подвір'я. – Ніяких зірок, політиків. Якось вирішили познайомитися, запросили всіх охочих на вечерю. Тепер усі вітаються.

Пластикові вхідні двері засклені до низу. На дзвінок виходить сестра Володимира в сірій рясі. Вітається перша. Одразу пропонує вимити руки в туалетній кімнаті, що ліворуч у холі. Тут приємно пахне, мило тверде біле, збоку – автоматична сушарка. Сестра дозволяє не роззуватися. Під ногами кахлі кавового кольору. Така підлога скрізь на першому поверсі.

На стіні в холі висить весняний пейзаж художника Ігоря Перекліти. Він відомий роботами про Януковича­гопника, сільський гламур, "Убий комуно­фашиста", що присвячена приїздам патріарха Кирила в Україну.

У залі немає стелі над першим поверхом. Двоє вікон від підлоги до даху – вітражі з червоними та жовтими квітами. Сонце заливає приміщення до їдальні. Біля вітражів у кутку стоять два невеликі дивани, оббиті тканиною з коричневими квітами. Посередині – дерев'яний столик. В іншому кутку – камін. На полиці над ним стоїть срібляс­тий годинник. Поряд висить ікона Божої матері з ­немовлям.

У будинку живуть дев'ятеро людей: Блаженнійший Любомир Гузар, Блаженнійший Святослав Шевчук, єпископ Богдан Дзюрах, чотири священики й три сестри. Одна з них прибирає, друга – готує їсти. Третя, медсестра за фахом, доглядає Любомира Гузара. Йому 78 років, він майже не бачить і носить слухові апарати. Господарем будинку вважають Святослава Шевчука.

На годиннику 9.45. Сестра просить зачекати в залі. Чути, як на другому поверсі говорять двоє чоловіків.

– Узагалі, владика дуже пунктуальний, – каже Ігор Яців. – Навчений попередньою роботою. Він багато років був віце­ректором, а пізніше ректором семінарії. Але, може, зараз затримається, бо зайшов на розмову до Блаженнійшого Любомира.

О 10.00 владика виходить із кімнати.

– Слава Ісусу Христу, – вітається. – Ще хвилинку, – заходить в інші двері. Він у чорній рясі з панагією, патріаршою відзнакою, на грудях. Узутий у чорні черевики на шнурівках. ­Тримає якусь книжку чи зошит. За кілька хвилин спускається до нас широкими дерев'яними сходами з кованими поручнями.

– Вітаю в нашому домі, – каже голосно. Чути відлуння.

Протягує руку.

– Дуже приємно, пані Олю.

– А як до вас звертатися? – запитую.

– А як хочете. Мені приємно, коли звертаються по імені – Святослав.

Ні кави, ні чаю нам не пропонують. Владика всідається на диван біля вітража, прес­секретар вмикає свій диктофон. Усі розмови з журналістами він записує.

Йдемо в капличку, що при вході ліворуч. Це невелика кімната з престолом. Замість вікон великі вітражі. Тут щоранку моляться, служать утреню та літургію. Зайшовши в каплицю, владика один раз хреститься.

– Каплиця присвячена всім святим українського народу, – каже. – Тут зберігаються їхні мощі.

Вони лежать у вирізьбленій коробці з прозорою кришкою, що розкривається, як книжка. Мощі розкладені в невеличкі упаковки. У подібні кладуть прикраси в ювелірних магазинах.

– Це – мощі мученика Йосафата. Їх подарували мені українські священики в Італії, коли я відслужив свою першу літургію в соборі Святої Софії в Римі. Є мощі Івана Боско, Шарбеля. Це шматок коліна Петра Вергуна, – кладе на долоню частину жовтої кістки завбільшки як куряче яйце. – Його проголосили блаженним 10 років тому під час приїзду папи Івана Павла ІІ в Україну. Мощі святих церква використовує, аби благословляти престоли, на яких служать літургії. Їх вшивають в антимінс, що освячує єпископ лише в Страсний четвер. Інакше не можна правити служби Божої.

Молитися в каплиці починають із сьомої ранку. Сходя­ться всі, хто живе в домі. Богослужіння закінчується біля дев'ятої. Тоді всі йдуть снідати.

– Прокидаюся часом задовго до того, як задзвонить будильник. Одягаю спортивний костюм і бігаю десь 6 кілометрів. Доки біжу – роблю зарядку. Потім обливаюсь холодною водою з головою. Сестри спеціально купили відро для того. У нас є душова кабіна, але мені бракує води саме з відра. Криниці немає, то беру з крана.

Владика проводить у простору їдальню. У кімнаті два великі столи. Один застелений білою скатертиною, за ним їдять щодня. Другий призначений для святкових обідів.

– Раніше їли нижче, у підвальному приміщенні. Там у нас кухня. Але згорів ліфт, а Блаженнійшому Любомирові важко ходити по сходах. То тепер тут снідаємо. Люблю їсти вівсяну кашу зранку. На воді або на молоці.

Владика весь час усміхається. Його голос ледь тремтить. Каже, що давно нічого не готував.

– Часом у Аргентині, як був сам на парохії, то варив різні зупи. Наприклад, борщ. Покладу м'ясо – те, що найдовше вариться. Потім моркву, потім – буряк. Коли він готовий, витягну його й натру. Заправлю борщ сметаною, деколи – томатним соком.

– Що любите пити?

Задумується, дивиться в стелю.

– Зараз покажу, – іде на другий поверх. За кілька хвилин приносить під пахвою білий термос із кип'ятком, блискучий пакунок із чаєм і покриту шкірою чашку. У своїй кімнаті він має електрочайник. Сідає за столик під ­вітражами.

– Жербамате, – показує на зелене подрібнене листя в упаковці. Ставить наголос на друге "а". – Його вирощують українці в Аргентині, має подібні до кави властивості. Містить матеїн – сильний енергетик. (Мате роблять із листя падуба парагвайського. – "Країна"). П'ють із посудини, яку виготовляють із рослини, подібної до нашого кабачка. Коли достигає, така ж тверда, – показує чорну зсередини чашку.

Насипає дві третини посудини листя, заливає водою. Вставляє довгу металеву трубку, призначену для пиття жербамате. Каже, не треба чекати, доки настоїться. Два рази потягнувши напій, пропонує мені. П'ю з тієї ж трубки. Смак гіркуватий, злегка віддає чорносливом. Кривлюся, владика дзвінко регоче.

– За раз можу випити літр. Поки не закінчиться вода в термосі. Кава мені шкодить, не сплю після неї.

– Спиртне вживаєте?

– Деколи вино до страви. Колекціоную вина. Маю біля 200 пляшок у батьків у Стрию. Як їжджу по світу, привожу по дві пляшки. Одну в колекцію, другу – попробувати при нагоді. Батьки бережуть колекцію, ніколи не просили відкрити якесь вино.

– Ви були колись п'яні?

– Ніколи. Один лише раз відчув, що голова почала крутитися. Коли вчився в медучилищі, мав державну практику в пологовому будинку в Стрию. У той день за нашу зміну було десь біля десятка пологів. Ми дуже ­втомилися. Один батько приніс пляшку шампанського й цукерки. А я в шапці був, у бахілах, у халаті – було спекотно. І коли ще випив гарячої кави й тро­о­ошки, – показує двома пальцями в повітрі мірку, – шампанського, то в голові ­закрутилося.

На стіні в їдальні в заскленій рамі висить папська була про призначення Святолава Шевчука єпископом.

– Підпис папи Бенедикта XVI. Ось моє ім'я. Це манускрипт, на пергаменті.

Читає документ латиною: "Нехай твій погляд завжди буде скерований до Бога. Маючи завжди Його слово, як світло перед твоїми ногами".

Владика знає іспанську, англійську, польську, старо­слов'янську, грецьку, італійську. Щоб вивчити іноземну, радить дотримуватися трьох правил: не боятися робити помилки, не соромитися питати, не ображатися, коли хтось тебе виправляє.

У бібліотеці вздовж трьох стін на стелажах виставлені книжки. Багато з них – релігійна література іноземними мовами. Виділяються томи Івана Франка.

– Люблю книжки, присвячені історичним ­постатям – ­Мазепі, Ярославу Мудрому, Володимиру Великому. ­Перед сном не читаю. Ми маємо свій спосіб, як відходити до сну, – молитвою. У християнському розумінні сон – це ікона смерті. Лягаючи спати, ми прощаємося із цим ­світом і відходимо до зустрічі з Творцем. Особливий момент, підсумок, тому краще не читати.

Згадати казку, яку мати розповідала перед сном, владика не може. Колискової – теж. Проходячи від кімнати до кімнати, тримає під пахвою термос. У руці – чашку з напоєм.

У бібліотеці біля вікна "нудьгує" телевізор з великим пласким екраном. Його майже не вмикають. Новини Блаженнійший дізнається з інтернету.

– Телевізор годує, чим хоче. В інтернеті ти маєш право вибору. Часом дивлюся фільми, що мені переписують друзі на комп'ютер. Останнє кіно, яке подивився, про містера Хорнблауера. Англійського мореплавця, який став капітаном. 10 серій.

– Вам не шкода, що не маєте власних дітей?

– Та ні, – знизує плечима. – Є поняття духовного ­батька. Це набагато глибше. Те, що тебе може сповнити, як особу.

Святослав Шевчук остаточно вирішив не одружуватися в 24 роки, перед тим, як подав документи на свячення.

– До того моменту йшов крок за кроком, через різні обставини. Бог мене покликав. Зрозуміти задум Отця щодо твого життя – значить, знайти себе, своє місце. А реалізувати себе означає досягнути повноти життя.

У залі на дивані Владика продовжує роздумувати над темою долі та пошуків себе.

– Не існує такого поняття, як доля. Це щось на рівні детер­мінізму. Є Творець, який має задум і через певні обставини повідомляє його нам. Треба вміти почути. Ти можеш відповісти, а можеш не відповісти. Це твоя свобідна воля. ­Кожен із нас має свої плани, часом немудрі. Бо ми бачимо лише частину життя, один фрагмент, а не всю панораму.

– Вам 41 рік. Як змінюєтеся з віком?

– Є класичний приклад, що розкаже про багатьох священиків, і про мене зокрема. Молодий священик щойно висвятився, йому призначили парафію. Після урочистого богослужіння він говорить єпископові: "Я цілий рік буду сильно працювати й усі люди, які є в парафії, стануть святими". За рік єпископ приїжджає й питає, чи вже всі ­святі. Той відповідає: "Ой, владико, моліться, щоб я навернув хоча б ту двадцятку людей, що в церкві працюють". За рік знову приїжджає єпископ: "Ну, як?" Священик каже: "Аби хоч свою душу спас".

Три кроки росту священика. Спочатку він сповнений ентузіазму, йому здається, що помахом чарівної палички він змінить весь світ. Пізніше розуміє, що треба починати із себе. Я теж так мінявся. Розуміння приходить не з книжок, а з життєвого досвіду. Не знаю, що означає 40 років – спад чи старт. Це можна буде сказати наприкінці життя. Зараз я відчуваю, що Бог має унікальний задум щодо нашої Церкви. І я в ньому мушу зіграти свою роль. Український народ є в Божих планах.

Владика часто робить паузи, говорить повільно – то голос­ніше, то стишуючи голос. Час од часу попиває жербамате.

– Я відповідаю за багатьох людей по світу. За них мене спитають. І не важливо, що я їх не знаю. Вони ж мене знають. Це називається бути відповідальним. За себе теж молюся.

– Скільки молитов знаєте напам'ять?

– Не рахував. Найдовшими є псалми 50­й і 90­й. Але їх знають навіть прості вірні.

Щоб переконатися, що пам'ять у владики хороша, запитую, скільки буде сім помножити на вісім. Не задумуючись, відповідає: "56", – і голосно сміється.

До резиденції глави УГКЦ часто приїжджають знані гості. Із політиків патріарх пригадує Віктора Ющенка, який востаннє приходив два місяці тому. Хотів познайомитися.

– Із Тимошенко особисто ми не знайомі, хоча кілька разів бачилися. Мені шкода кожного, хто потрапив за ґрати, не лише її. Чи то справедливо? Це має визначати суд. Але наша судочинна система дуже недосконала. Отже, й вироки часто недосконалі та несправедливі. Злочинці мають сидіти в тюрмах. Але в'язниця повинна бути не покаранням, а виправленням. У Радянському Союзі судова система була одним із засобів репресивної тактики держави. Це неправильне розуміння справедливості як такої.

– Що таке справедливість?

– Дати кожному те, що йому належить.

– Коли в автокатастрофі гинуть прочани, які їдуть із молитвою на прощу, – це справедливо?

– Ні. Не знаю, чому воно так стається. Лише Богові відомо. Людина противиться смерті, бо не створена для неї, лише для життя.

– Якою є ідеальна жінка?

– Ідеалом жінки є Богородиця. Яка поєднує в собі дві протилежності – мати й діва. Мати віддає життя за того, хто через неї життя отримує. Діва зберігає все в цілісності.

– Якою має бути сучасна жінка?

– Вона повинна поєднувати в собі матір і діву, – каже після паузи. – Це два способи бути жінкою, інших нема.

– Які жінки вам подобаються?

– Красиві. Класична грецька краса – це коли є гармонія душі й тіла. А є ще біблійна краса. Сара була такою красивою у 80 років, що її чоловік Авраам боявся йти з нею в Єгипет. Щоб через ту красу його не вбили. Для захисту він назвався її братом, а не чоловіком. І в Сару закохався фараон. У чому полягала її краса? Сара була повна Богом. Тільки він красивий.

– Ви дивилися сьогодні в дзеркало на себе? Перед тим, як до нас спускалися, поправляли зачіску?

– Ні, – сміється. – Дивився в дзеркало зранку, коли вмивався. Щоб поправляти зачіску перед тим, як прийти сюди, – такого не було.

Про кохання й любовні пригоди в юності Блаженнійший говорити відмовляється. Каже, це надто делікатні речі.

– Немає хлопця чи дівчини, які не пережили б моменту кохання. Коли я вирішив бути священиком, почав тримати дистанцію. Щоб нікому не давати приводу, даремно нікого не зворушувати.

Отець Святослав проводжає нас залою до дверей. Далі не йде. Роблю йому комплімент, що він дуже гарний і приємний. Знову заливається сміхом і обіймає мене. Коли прошу зі мною сфотографуватись, не відмовляє.

– А приємно, коли вам цілують руку? – цікавлюся.

– Не дуже, – морщить носа. – Я цілую руку Святійшому Отцю, Папі. Жінкам – ні. Не належить, за етикетом. А коли був звичайним юнаком, то цілував.

Уже в маршрутці згадую, що забула записати на диктофон, як владика передає привіт моїй мамі. Вона його прослуховувала б щовечора, як молитву перед сном

Сейчас вы читаете новость «"Жінка має поєднувати в собі дві протилежності"- глава УГКЦ Святослав Шевчук ». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua
Загрузка...

Комментарии

32

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 238
Голосование Что делать с ремонтом на станции метро Левобережная?
  • Оставить, как есть и рассчитаться с исполнителями;
  • Не рассчитаться с исполнителями и требовать исправить ошибки;
  • Оштрафовать исполнителей за недостатки в ремонте;
  • Другим способом привлечь к ответственности (написать в комментариях).
Просмотреть