"Шлюб, синку, для того, щоб усе було справедливо"

 

Я не одружуюсь, і це моє прокляття. Завів дівчину, прожив із нею кілька років і тут - на тобі. Налетіли родичі гарбузові. "Випробувальний термін скінчився - ставай на рушничок", - каже батько моєї дівчини. Я йому відмовив.

Мій брат випробовувався п"ять років - не допомогло. Одружилися, народили дитину й через кілька років подали на розлучення. Жінка зрадила.

До атаки на наш цивільний шлюб долучилася моя мама. Живемо ми в бабусі моєї дівчини під Києвом, платимо помірно. Багато не бере, бо грошей має вдосталь - голод навчив заощаджувати. Тож ми швидко розбагатіли й нажили собі спільного майна. Купили кухонний стіл у JYSKу й полицю для книжок.

-А якщо дівку кинеш, усе залишиться в неї? - каже мама.

Ні, все понадкушую - полицю розпиляю навпіл, стіл розберу по гвинтиках, а може ще й хату підпалю. Або вона щось утне. Чув, як дівчина вигнала свого хлопця і продала його спортивний велосипед Giant усього за 300 гривень.

До загсу йдуть від нудьги. Або коли одне одному не вірять. Не можете врегулювати стосунки? Тоді нехай їх урегулює держава

Моя мама - вчителька. Любить моралістичні умовиводи, але ніколи на них не наполягає. По справедливості, кажу їй, буде так - хто зрадив, той нехай і забирається. Ні з чим і назавжди.

А несправедливим є сам шлюб. Шлюб - це зрада. Перша й остання. До загсу йдуть від нудьги. По приколу, як сказав мій брат, коли я запитав у нього, чому одружується. Або коли одне одному не вірять. Не можете самі врегулювати стосунки? Тоді нехай їх урегулює держава. Домовленості скріплюються підписами, освідчення засвідчують свідки, зачитують ваші права та обов"язки. Після цього ритуалу раджу сміливо заводити коханок. І побільше, бо найтяжчий гріх і він, і вона вже скоїли. Разом, водночас і цілком свідомо.

Доки я розповідав оце все матері, до нашої розмови долучилися мій дядько з дружиною:

- Шмарклі свої ще не встиг утерти, а вже про життя заговорив.

Дядько, мабуть, має на це право, бо в нього два сини, обидва одружені й мають дітей.

Мама всипала борщу зі сметаною і, помішуючи компот із сухофруктів, висунула ще один аргумент:

- А побути нареченою у весільній сукні? Про це мріє кожна жінка. І дівчина твоя хоче, просто не зізнається.

Ну, нехай одягне те весільне плаття - для того не потрібні ніякі церемонії. Взяла й одягнула. В будь-який день і в будь-який час. Це, звісно, не мереживні панчохи з короткою спідничкою, але для різноманітності годиться.

Дядькові не до жартів, бо він - перший анестезіолог Білорусі. За те, що допоміг пересадити кількадесят органів так, що ніхто від того не вмер, Лукашенко запросив його до себе й нагородив медаллю. Чи грамотою, вже не пам"ятаю. Відтоді митниці для нього не існує, і дядько часто приїжджає в Україну.

Лукашенко запросив дядька до себе і нагородив медаллю. Чи грамотою, уже не пам"ятаю

Недавно прочитав статтю, де автор опитав двох психологів. Якщо їм вірити, цивільний шлюб - найкраща форма стосунків між чоловіком і жінкою, де обоє цілком задоволені одне одним. Ось що випливає з того, про що розповіли психологи. Емансипована українка любить, але не вірить, хай навіть і немає підстав. Шукає пристойну роботу, щоб ні від кого не залежати. І, нарешті, їй не потрібні гарантії. Якщо чоловік виявився покидьком, вона готова народити й виховати дитину сама. Тож її цілком влаштовує цивільний шлюб. Незаконного чоловіка теж усе задовольняє. Він як той Кобзар і Боб Марлі в одній іпостасі: рве кайдани й вимагає free love. Поживе з однією, а потім із другою. Або з однією-єдиною на все життя.

Бабуся, яка дала притулок онучці та її залицяльникові, на таке не ведеться. Коли чує про емансипацію, вдає, що недочуває. А по радіо, за яке вона щомісяця платить дві гривні, ніколи не крутять реґі.

- Марля? Такої не знаю.

Скласти уявлення про те, як вона до мене ставиться, було не так уже й легко. То на дах відправить замощувати потрісканий шифер, то на вишню із сухим гіллям попросить злазити. Та ще й на саму верхівку, бо вишні там - найстигліші. Щоправда, якось бабця прокололася. Ми їй сказали, що йдемо в ліс по гриби.

- А якщо заблукаєте? Нехай краще Антон іде.

Є таємниця, яку бабуся старанно від нас приховує. Виявляється, вона була розпусницею - віддавалася не за одного, а принаймні за двох. Про перший шлюб, від якого лишилася донька, не зізнається й під тортурами. Навіть доньчине по батькові змінила. Тож вона мене терпить.

На черзі мати моєї дівчини. Гарна така жіночка, за нею свого часу пів-Києва бігало. Та чоловіка обрала собі єдиного й ніколи вже не міняла. Пече смачні пиріжки й запрошує на чай. А потім, коли гість добряче наївся і його мозок працює на 50 відсотків, заводить розмову про шлюб. Спершу вимагає вінчання, бо готується до кінця світу й хоче нас урятувати від Страшного суду. Каже, цивільний шлюб православні вважають гріховним, бо такі стосунки ґрунтуються лише на тілесних утіхах.

Та не може такого бути, заперечую, щоб у шлюбі божому паства не забавлялася. Навіть Іммануїл Кант - філософ, який ніколи не брехав - визначив шлюб як договір про взаємне користування статевими органами.

Вона не знає, як мене називати. "Чоловік" - не годиться. "Хлопець моєї доньки" - несолідно. "Той, хто живе з нею разом" - ганебно

- Називайте мене коханцем. Наприклад, "коханець моєї доньки полагодив учора паркан і привіз відро яблук".

Відтоді вона зі мною не розмовляє. А дівчині, навпаки, бути коханкою й мати коханця подобається. Хоча незнайомцям представляє мене як свого чоловіка. "Чоловік" для неї звучить краще, ніж "хлопець".

Головна вада шлюбу - інфляція жінки. Жінка складається з недомовок. Вона завжди щось приховує. А встромляєте її палець в обручку - і всі чари зникають.

×