Андрій Собянін, 32 роки, художник, Полтава
Прочитала кілька перших номерів журналу "Країна". Серед його безсумнівних переваг - різноманітність й актуальність матеріалів і рубрик, виклад у неочікуваних ракурсах, жива й іронічна мова, барвистість. Журнал цікаво читати, і абсолютно очевидно, що задум авторів - реалістично і яскраво зобразити життя країни і світу - успішно втілений. Але от, на жаль, не зрозумілий лейтмотив цієї пісні. Хотілося б зрозуміти, з якою метою створювалася картина, яка ідея пов"язує усю цю строкату різноманітність? Ідея, яка пов"язувала б жителя-читача і "Країну"?
Яна, 29 років, інженер, Київ
Беручи до рук видання, складається враження, що ти знаходишся у фешенебельному ресторані, з вишуканим інтер"єром, дорогим посудом, але тобі пропонують блюда із дешевої харчевні. Що я маю на увазі? Звісно - мову. Згодна, що Кузьма - дуже колоритний шоумен, у нього своєрідна мова. Але в друкованому виданні із одних вуст вживання слів "непонятно" і "мушлі" неорганічне. Так само як із дитячих - "найлучший" і "жебрак".
Ольга Сахно, журналіст, літературний редактор, Київ
Здивувала стаття про наркодилера Марека. Не уявляю, де можна ще було б про таке прочитати - тема дуже специфічна, табуйована. Думаю, в іншому журналі таке не пройшло б цензуру. А взагалі, тенденція у вас хороша. Якщо в інших виданнях я читаю тільки 10% статей, то в "Країні" майже все.
Володимир Несторак, студент, 21 рік
Непоганий матеріал про касирку й гроші. Ніколи не думала, що купюри так мало служать. Гарно написано про Карла Великого - ми у радянські часи нічого такого не вчили. А ще ви вмієте розвінчувати кремлівських карликів. То якось написали, що в їхнього Кирила годинник за 30 тисяч євро, то в Медведєва фотоапарат за $45 тис. Тобто за третину зарплати. А деякі на них ледь не моляться.
Читала про вино - аж слинки потекли. Мені таке, мабуть, не по карману.
Стригун Людмила, 71 рік, Тальне Черкаської області
Найбільше сподобалася стаття про сліпого дизайнера. Душевно написано. Коли читаєш про людей, які попри фізичну ваду не втратили любові до життя, переосмислюєш багато речей. Стаття про Кузьменка мене знервувала. Хоч би заради людського ока, хоч на останньому місці, назвав би своє рідне місто Новояворівськ. Я розумію, що Новояворівську до Берліна чи Мадрида - як до неба рачки. Але невже Андрія зовсім не тягне до міста, де він починав свою музичну кар"єру?
Олена Голдак, 28 років, Яворів Львівської області
Журнал подобається, бо пише доступно. Принесла в офіс, дала подивитися колегам. Цікаво було прочитати про модельєра Єрмакова. Не знала, що він майже сліпий. Суржик не коробить, у Рівному всі так говорять. Передплачувати не буду, бо для мене задорого. Добре, якби можна було читати журнал в інтернеті й коментувати.
Юлія Созіна, 24 роки, менеджер, Рівне
Тижневик "Країна", безперечно, матиме довге життя. Його зміст чітко виражає ідею "Україна і світ" у всій її багатогранності. Нам імпонує назва часопису, яка відтворює історичне підґрунтя найменування нашої держави. Тематика публікацій - цікава і різноманітна. Можливо, не зайвими були б рубрики у змісті журналу. Нам видається, що дещо завеликий матеріал про проблему нелегалів, натомість - надто стислий сюжет щодо Марії Матіос (напис під фото письменниці "40 років" якось не узгоджується із хроногією її студентсва у 1979-му).
Колектив кафедри полоністики Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
Постійно читаю інші тижневі журнали, і не вистачає саме живих матеріалів - там усе державним аршином міряють. Ваш журнал живий, не скажу, що інтелектуальний, але цілком сучасний "урбаністик". Про дизайн можна сказати багато поганих слів, але, сподіваюсь, ви цю проблему переростете. Із попереднього номера відзначив би статтю Андрія Бондара у рубриці "Погляд". Люблю матеріали, побудовані на емоціях, свіжі, без статистики, без узагальнень.
Олексій, Київ
Прочитала журнал - цікавий. Написаний простою оригінальною мовою. Але не знаєш, чи можна написаному вірити. Коли читаєш "Бульвар", нічому не віриш. Коли береш до рук "Кореспондент", знаєш, надійне джерело інформації. А тут і "Бульвар" - не "Бульвар", і "Кореспондент" - не "Кореспондент".
Людмила, 50 років, Львів
Журнал стає цікавішим, більш пізнавальним. Але хотілося б більше позитиву. Дуже погане враження справляють сторінки типу "тусівка". Навіщо це? Невже ті особи заслуговують на те, щоб їх бачила хороша людина, чи вони мають позитивний приклад? Не зрозуміло.
Афіша схожа на салат. Хоч зміст "смачний", але вигляд непривабливий. І хочеш почитати, а не можеш.
Оксана Надтока, Київська обл.
Стаття про секс-шоп - брутальна, розхитує моральність і чистоту відносин у шлюбі, провокує заводити відносини на стороні.
Ольга, 22 роки, юрист, викладач
Журнал читаю кожного ранку. Причому не з першої сторінки, а вибірково. Але прочитую все і хочеться читати ще. Журнал не напрягає. Чоловік, до речі, теж читає із задоволенням.
Віра Зіменко, 30 років, Полтава
Антоне, ваша стаття про шлюб справила на мене неабияке враження. Давно я так не сміялася. Така примітивна, безпосередня, банальна і дуже чоловіча провокація!
Ви не одружуєтеся. Що по суті своїй - чесно. Але й егоїстично. Бо чесно лише по відношенню до вас.
Проте вам можна позаздрити. Дівчина вас кохає. Грає за вашими правилами і робить це дуже органічно.
Я, як і абсолютна більшість жінок України - прихильниця інституту шлюбу. І справа не в тім, що ми, жінки, менше цінуємо свою свободу. Повірте - прати вашу брудну білизну, готувати вам голубці й мамалигу - це не апогей того, що може бажати сучасна жінка.
Нехай мої ворота не мазатимуть дьогтем, як у старину (з нагоди "нецнотливості" незаміжньої дівчини), проте мені, неодруженій, усе-таки доводиться вислуховувати причитання "шановної родини" і криві, а інколи співчутливі погляди одружених подруг. Бо так воно є. Коли в родині неодружений хлопець, його вважають несерйозним, інколи шкодують, що ніяк не знайде "ту, єдину, варту його". І це "дятлування" втомлює, а інколи дратує. Проте це не зрівняється з тим, що переживає незаміжня дівчина. Бо це не вона не виходить заміж, тому що не знайшла "того, єдиного". Це її не беруть. Звичайно, не варто бігти в РАЦС для друзів і родичів. Так само не варто одружуватися з першим зустрічним. Проте, у вашому випадку, Антоне, це має зовсім інше забарвлення. Ви разом понад три роки. Вона - чудова дівчина, яка для вашого душевного спокою та рівноваги готова залишатися "коханкою".
Ви нажили багато спільного. І справа не в кухонному столі чи полиці для книжок. Є щось більше: вона знає скільки цукру класти у вашу ранкову каву, з якого боку ліжка ви любите спати і де "губите" ваші шкарпетки. У вас є спільний досвід і спогади.
Мені, неодруженій, доводиться вислуховувати причитання "шановної родини" і криві, а інколи співчутливі погляди одружених подруг
Януш Леон Вишневський у своїй книзі "Навіщо потрібні мужчини?" дуже детально пояснює різницю у світосприйнятті очима чоловіка і жінки. Доходить висновку, що хлопчик перетворюється на чоловіка, лише коли народжується його перша дитина. Сподіваюсь у перспективі ви дітей плануєте. Рано чи пізно доведеться відповісти на низку запитань. Найпростіше з них: чому у вас і мами різні прізвища? Вашій дитині доведеться щось пояснювати шкільним товаришам чи вчителям. Повірте, це не зручно. Нестандартні сім"ї досі сприймаються як не зовсім повноцінні. Пригадую випадок, коли подругу вважали напівсиротою, яка живе з мачухою. Бо, бачте, мама у свій час відмовилась брати батькове прізвище.Мій батько одружився у 30. Шлюбу боявся панічно, як тепер зізнається. І лише недавно виголосив тост: "Якщо б я знав, що бути одруженим так добре, зробив би це років на п"ять раніше". У свої майже 60 він досі називає маму "Масік", залишаючись її "Львусіком".
Для кохання немає минулого часу, не пам"ятаю хто з великих це сказав. Проте це так. Якщо воно є, ніде не дінеться. І якщо шлюб - це не важливо, то чого б вам не зробити таку неважливу дрібничку для коханої жінки, котрій так подобається вважати вас своїм "чоловіком"?
Оксана
2 
1
Комментарии