Як з точки зору антропології виглядає теза про Київську Русь як про колиску трьох братніх слов"янських народів?
- Цю концепцію створили партійні ідеологи до 300-річчя так званого возз"єднання України з Росією. Історикам наказали її дотримуватися. Абсурд цієї теорії очевидний хоча б тому, що самі українці суттєво відрізняються між собою. Порівняйте гуцула з полтавцем або бойка з поліщуком. Прямого зв"язку між зовнішністю людини, її рисами й національністю немає. Не може бути такого - народився з такими-то рисами, отже, ти є 100-відсотковим українцем, німцем чи французом. Такі псевдотеорії жили у ХІХ столітті. Згодом їх підхопили нацистські ідеологи, які намагалися зв"язати етнос із певними зовнішніми ознаками.
Між етнічною групою й антропологічним типом є лише історичний зв"язок. Типом ми називаємо групові антропологічні риси. Тобто якщо взяти 100 чоловік, то 60 із них будуть подібними. Це той комплекс зовнішніх ознак, що переважає на певній території серед більшості людей.
За цими рисами можна змалювати типового представника того чи іншого народу?
- Можна встановити лише певний історичний зв"язок. Можна сказати, хто предки людини: жителі Півночі чи Півдня.
А от етнос визначити складніше. Жоден антрополог точно не скаже, де іспанець, де італієць, де єврей, а де араб. Якщо їх однаково причесати, одягнути в однаковий одяг і якщо вони мовчатимуть і не ворушитимуться, їх не відрізниш. Із кожним роком усе більше з"являється темношкірих українців, причому абсолютно національно свідомих. От ведуча погоди на "5 каналі" Габріела Масанга - мулатка: її батько - африканець, мати - українка. Хто може їй закинути, що вона не національно свідома українка?
Габріела Масанга - мулатка: ії батько - африканець, мати - українка. Хто може їй закинути, що вона не національно свідома українка?
Але ж є якісь спільні риси в нас, українців?
- Серед корінних жителів України переважають високорослі або ті, в кого зріст вище за середній - для українців це 169-170 сантиметрів на кінець 1960-х. Зараз ми трішки підросли. Переважає темне волосся й темні очі. Круглоголові - голова змінилася в добу середньовіччя. Можливо, це сталося через притік генів зі Сходу, адже в період Великого переселення народів Україна була коридором, через який пройшли гуни, авари, печеніги, половці, татари. Серед них було багато круглоголових.
У Центральній Україні з антропологічної точки зору всі люди доволі однорідні. Суттєво відрізняються жителі півдня й півночі, заходу й сходу країни. Те саме в інших народів. Між італійцем чи французом півдня та їхніми співвітчизниками з півночі колосальна різниця. На півночі Франції частіше трапляються високорослі біляві люди, а от, скажімо, корсиканці - круглоголові, невисокого зросту й чорняві.
Чи можна вважати трипільців нашими предками?
- Скільки тут хтось не ходив би, але ядро місцевої людності ніколи не змінювалося. У цьому плані українців точно можна вважати нащадками трипільців. Їх було майже півтора мільйона. Для доби неоліту (Х-ІІІ тисячоліття до нашої ери) - це колосальна цифра. Вони просто не могли десь зникнути. Інша річ, що то не був український етнос у сучасному розумінні. За цей історичний період їхня самоідентичність могла змінюватися багато разів. Але в плані фізичному, генетичному й культурному українці є нащадками трипільців. Це науково доведено. Просто не треба казати, що то була українська держава. У трипільців узагалі не було держави.
Трипільці - тутешні чи зайшлі?
- Є знаменита печера Вертеба на Тернопільщині, в якій знайшли купу трипільських речей. У ній трипільці ховалися від різних загроз. Нещодавно зробили хромосомний аналіз тих решток, і виявилося, що трипільці - нащадки верхньопалеотичного населення. Тобто, грубо кажучи, вони - місцеві.
А від скіфів-сарматів ми щось маємо?
- Безперечно, бо скіфи й сармати нікуди не поділися. Українці є антропологічними нащадками всіх народів, які тут колись жили. Більше того, в нас є трошки й готського елементу. Нащадки германського племені готів жили в Криму аж до XVIII століття.
Як змінювалися зовні українці із часів середньовіччя дотепер?
- У середні віки були більш виражені регіональні особливості. А з часів Хмельниччини, коли піднялися з насиджених місць великі маси народу, почалося змішування. Чимало карпатських генів гуляє Великою Україною саме з тих часів. Далі - доба Руїни, коли населення силою зганяли з Правобережжя на Гетьманщину. Наприклад, мати Тараса Шевченка мала дівоче прізвище Бойко, яке точно вказує, звідкіля приїхали на Черкащину її предки. Тож зараз регіональні відмінності може вловити хіба що антрополог.
У плані фізичному, генетичному й культурному українці є нащадками трипільців. Але ж не треба казати, що то була українська держава
Наприклад?
- Скажімо, в селах Поросся в нас помітні елементи легкої монголоїдності. Дивишся - ну геть на узбека схожий. Дався взнаки кордон Київської Русі зі степом. Дотепер у зовнішності тамтешніх жителів проявляються різні групи печенігів - наприклад, торки чи берендеї. А далі на південний схід - половці. Особливо яскраво це видно по жителях козацьких сіл на півдні України.
Колись приїхав на весілля до родичів у Дніпропетровську область, побачив тітку дружини й кажу: "Тьотю Марусю, у вас такі половецькі риси". А вона: "Та я не знаю. Може, моя мама з якимось половцем і согрішила".
Кажуть, ви знайшли нашого "першопращура". Які вони, першоукраїнці?
- То все нісенітниці, які поширюють фантазери від науки. Я просто дійшов висновку, що на Поліссі в рисах місцевого населення простежується антропологічна тяглість аж із доби неоліту. Доказом є правобережні поліщуки. Вони більші від решти українців, у них голова й чоло масивніші, похиліший лоб, більш виражене надбрів"я, відносно широке обличчя, на якому виразно виступає ніс. Ці риси характерні і для волинян. Цей тип сформувався на південному сході України. Свідченням тому є черепи людей дніпро-донецької культури доби неоліту. Вони з якихось причин в ті часи подалися на північ, дійшовши до Києва й Полісся. Цей тип зберігся донині. У його представників чітко виражені риси української першолюдності. Хоча не можна говорити, що українці жили в період неоліту. Це смішно.
А коли ж тоді сформувалися українці?
- Як народ, відносно недавно - у XIX столітті. І не варто з того журитися, бо більшість європейських народів сформувалася тоді ж.
Гуцулів уважають чи не найбільш збереженим з усіх українських субетносів.
- Гуцули - це нащадки дуже давнього населення. Вони сидять у Карпатах з доби верхнього палеоліту - 35-10 тисяч років до нашої ери. Узагалі, всі народи, які живуть у горах, - гуцули, альпійці, навіть памірці - схожі. У них, наприклад, носи з горбинкою. У гуцулів Рахівського району Закарпаття таких майже 30 відсотків, тоді як по всій Україні - у три-чотири рази менше. Це свідчить про те, що дуже давнє, реліктове населення залізло в гори, там сиділо й залишилося до наших днів. Гуцули - точно не тюрки. В культурному плані вони могли взяти щось від фракійців, бо в них музика подібна.
Як ви ставитеся до тези, що українці - первородні індоєвропейці?
- Зв"язок давнього населення України з індійським безсумнівний. У добу бронзи (ІV-І тисячоліття до нашої ери) на обох берегах Дніпра жили іранці й, очевидно, представники культури багатоваликової або ж, як дехто пише, катакомбної кераміки, - арійці. Вони й нині живуть в Індії. На санскриті "арій" означає шляхетний. Спочатку вони жили тут, а потім щось їх погнало на Південний Урал, а звідти - в Індію. Найімовірніше, вони йшли через Памір, бо в Кашмірі досі живуть блакитноокі біляві люди. У ІІ тисячолітті до нашої ери арії прийшли в Індію й підкорили місцеве населення.
Існує стереотип, що українці - чи не найкрасивіша нація. Ви поділяєте цю думку?
- Українці гарні. Особливо це помічаєш, коли повертаєшся з-за кордону і, йдучи Хрещатиком, подумки зауважуєш - які красиві дівчата! Іноземці аж в"язи скручують, озираючись на них.
Це тому, що на території України, з одного боку, було завжди автохтонне населення, а з другого - кожне велике переселення залишало в нас часточку своїх генів. А що більше генів брало участь у формуванні геному, то краще - і щодо зовнішності, і щодо інтелектуальної спроможності.
У нас виробився певний антропологічний тип, де присутні і східні, і слов"янські риси. Є, звісно, локальні відмінності. Типова русява широколиця волинянка зі світлими очима відрізняється від типової полтавки, яка чорнява й кароока - козацького типу. Узагалі, світлий пігмент починається від Волині й далі йде на Захід - у Польщу. Там у людей переважно сірі й голубі очі. Коли подорожуєш нашою країною, то бачиш, як міняється колір очей. На півдні представлено південноєвропеоїдні риси, що пов"язано з етнічною історією краю. З одного боку, козацький темнопігментований елемент, а з другого - кого там тільки не було: греки, серби, болгари. І коли спускатися Україною вниз, то помічаєш, що волосся й очі темнішають, а темперамент людей посилюється.
Науковці стверджують, що за 200 років на Землі не залишиться жодної білявої людини.
- Це так. Справжніх блондинок значно менше, ніж ходить вулицями. Взагалі, справжніх блондинів десь відсоток від населення світу, вони сконцентровані у Скандинавії, Південній Балтії і в північно-західній європейській частині Росії. В Україні це Північ і Північний Захід. Колись ці типи зберігалися, бо майже не змішувалися з жителями Півдня.
Коли спускаєшся Україною вниз, то помічаєш, що волосся й очі темнішають, а темперамент людей посилюється
Які нації найбільш "законсервовані" і слабко піддаються впливу інших народів?
- Неподатливі до асиміляції молдавани й румуни. Тримаються своєї мови та культури й усе. Українці ж асимілюються доволі швидко, що, до речі, відзначав іще гетьман Петро Дорошенко.
Неподалік Чортомлицької Січі у 1960-х розкопали рештки кошового отамана Івана Сірка. За переказами, козаки поховали його без правиці. Вони нібито відтяли її і потім із рукою, мов із оберегом, ходили в походи.
- Історія з правою рукою отамана - вигадка. Відкопаному кістяку бракувало лише кількох фаланг пальців правиці. Коли в 1960-х переносили могилу Сірка, бо була загроза її підтоплення, археолог Олена Крилова нишком забрала його череп на реконструкцію до Москви. У могилу ж підсунули інший - катакомбної людини. Після реконструкції череп Сірка зберігався в московській лабораторії. Олена В"ячеславівна розповідала, що кілька разів зверталася до Дніпропетровського музею, щоб повернути знахідку, але їй так і не відповіли.
Наприкінці 1980-х я захищав кандидатську в Москві. Якось ходжу лабораторією Інституту антропології й раптом бачу - зелена коробка, а на ній написано "Череп Ивана Серко". Запитую у лаборантки: "Це що, наш Сірко?". А вона так доброзичливо: "Вот хохол, сразу хохла увидел". Тоді ми написали листа від українського Товариства охорони пам"яток, я поїхав і забрав той череп назад в Україну. Привіз його, а ніхто не хоче його брати. Я й забрав додому. Сказав про це тільки друзям. Два роки пролежав він у моїй квартирі. Аж нарешті, коли святкували 500-річчя українського козацтва, до мене приїхав із Дніпропетровська представник, підписали акт прийому-передачі. Щоправда, тому черепу ще випала доля пролежати в Нікопольському міськвідділі культури років 12. І лише нещодавно мій товариш із Дніпропетровська, Володимир Ромашка, заліз у Сіркову могилу збоку й поміняв його.
Містичні речі через череп із вами траплялися?
- Мої маленькі доньки боялися заходити в ту кімнату, де він лежав. Та й мені, дорослому чоловікові при здоровому глузді, було неприємно в ній перебувати. Щось подібне відбувалося, коли череп Івана Грозного розкопали і зберігали деякий час у лабораторії союзного Інституту антропології. Науковці, коли були в одному приміщенні з рештками деспотичного царя, також відчували страх і тривогу.
2 
1
Комментарии
5