П"ять українців, яких бачили після їхньої смерті

5

Людина померла, її поховали. А потім бачили живою. Таких історій не бракує. Чи можна вдати смерть? Приміром, щоб зникнути з поля зору. Як-от, російський імператор Олександр I, коли стомився від "шапки Мономаха". А може, в цьому справді є щось надприродне? Серед українців "живих мерців" принаймні п"ятеро

Богдан-Ігор Антонич

(1909-1937)

Поет Богдан-Ігор Антонич помер у 28 років від запалення легень. 1964-го його могилу знайшов філолог Ігор Калинець, якому тоді було 25 років. Про місце поховання він дізнався на поетичному вечорі, присвяченому Антоничеві - чи то від письменниці Ірини Вільде, чи то від літературознавця Михайла Рудницького. У той же день із друзями пішов на Янівський цвинтар. У канцелярії вціліла цвинтарна книга, в якій, зокрема, було зазначено номер поховання. Коли відшукали те місце, то побачили, що від могили залишилося засипане листям заглиблення, з якого росло дерево. Труни не було. На цвинтарному звалищі Калинець знайшов дерев"яний хрест і виготовив табличку з написом "Богдан-Ігор Антонич" та роками його життя.

Друзі згадували, що поета ховали зі скрипкою. Однак коли повернулися додому, побачили той інструмент у хаті. Зодягнений у довгий плащ, Богдан-Ігор буцімто часто з"являвся на велелюдних площах. А від героїні "Дванадцяти обручів" Андруховича ми дізнаємося, як її в дитинстві лякали старим Антоничем.

Микола Гоголь

(1809-1852)

Автор "Мертвих душ" боявся, що його живцем закопають у землю. У заповіті написав: "Завещаю тела моего не погребать до тех пор, пока не появятся явные признаки разложения. Упоминаю об этом потому, что уже во время самой болезни находили на меня минуты жизненного онемения: сердце и пульс переставали биться".

У Диканьці на Полтавщині, що мешканці її надихали письменника на містичні повісті, переконані: Гоголь гуляє світом. А в Миргороді кілька років тому бачили дивний поїзд зі старими вагонами. Коли він зупинився на станції, з вікна виглянув живий Гоголь.

Олег Кошовий

(1926-1943)

Належав до підпільної антифашистської організації "Молода гвардія" у Краснодоні на Луганщині. Його розстріляли неподалік сусіднього міста Ровеньків. Тіло Кошового й інших молодогвардійців скинули в шурф шахти. Коли їх знайшли, Олега важко було впізнати.

Матір Сергія Тюленіна, іншого молодогвардійця, згодом заявляла, що десь 1946-го в будинку Кошових з"явився хлопець, схожий на Олега. "Сирота з Одеси, батьків німці замордували, дійшов до нас. Не виганяти ж! Я його за сина на місце Олега прийняла", - пояснювала людям Олена Кошова. Невдовзі прибула комісія перевірити, хто це насправді, та хлопця вже не було. "Прогнала. Хуліганом виявився", - заявила тоді. Мати Сергія Тюленіна засуджувала Кошову за те, що зреклася живого сина заради мертвого героя. 1987-го, коли померла Кошова, на похороні краснодонці впізнали в натовпі вже постарілого Олега. Є також версія, що це був актор Володимир Іванов, який зіграв роль Кошового у фільмі "Молода гвардія" режисера Сергія Герасимова.

Юрій Кондратюк

(1897-1941)

Один із засновників космонавтики. Замолоду обчислив траєкторію польоту на Місяць. "Траса Кондратюка" лягла в основу американської програми "Аполлон". Справжнє ім"я винахідника - Олександр Шаргій. Народився в Полтаві. Його мобілізували до армії генерала Денікіна. Звідти втік. Після приходу червоних родичі дістали йому документи померлого від туберкульозу Юрія Кондратюка.

Коли під час боїв у Калузькій області обірвався телефонний дріт, помічник командира взводу Кондратюк пішов шукати місце обриву й не повернувся. Після Другої світової його записи знайшли в німецьких архівах. Припускають, що Шаргій-Кондратюк опинився в Німеччині. Жив під зміненим іменем. Працював із конструктором ракети ФАУ-2 Вернером фон Брауном.

Отаман Зелений (Данило Терпило)

(1886-1919)

Походив із селянської родини з Трипілля на Київщині. Керував повстанням у своїй околиці. У середині 1919-го мав під рукою близько 35 тис. козаків і старшин. Загинув наприкінці жовтня за загадкових обставин. Чи то його вбив отаман Дьяків із сусіднього Кагарлика, чи то був смертельно поранений у бою з денікінцями. Коли його ховали, обличчя було закрите червоною китайкою. Де могила отамана Зеленого, невідомо.

Триполець Михайло Солошенко (1923-2008) розповідав, що на початку 1930-х, за голодомору, був із батьком у Києві. Там зустріли живого Терпила - працював на якомусь складі в передмісті. "Дивись, оце той Данило Зелений, що воював із німцями й більшовиками і якого нібито поховали 1919 року", - зауважив тоді батько й звелів нікому про це не розповідати. Він попросив колишнього отамана, аби взяв його сина на роботу, щоб урятувати від голоду. Терпило погодився. А через день зник.

фото з книжки: Коваль Р. Отаман Зелений. Київ-Вінниця, 2008

×