Ексклюзивы
вторник, 05 октября 2021 18:00

Нужна ли нам латиница

УКРАЇНСЬКА КИРИЛИЦЯ СИМПАТИЧНА, АБИ БЕЗ РОСІЙСЬКИХ ШРИФТІВ

Останні кілька тижнів видалися плідними на ініціативи влади. Цього разу там заходилися обговорювати зміни символів – давно усталених речей, які ніхто змінювати найближчим часом не збирався.

Почалося з того, що президент Володимир Зеленський задовго до кінця літа пообіцяв поставити на голосування проєкт великого герба України. І таки цей документ пройшов перше читання, наблизивши Україну до нового символу.

  Ігор ЛУБ’ЯНОВ, журналіст
Ігор ЛУБ’ЯНОВ, журналіст

31 серпня представник України в Тимчасовій контактній групі Олексій Арестович запропонував перейменувати нашу державу на "Україну-Русь". А 12 вересня секретар Ради національної безпеки й оборони Олексій Данілов ініціював перевести українську мову на латинську абетку. Були й інші ідеї, але ці явно найцікавіші.

Думка Арестовича, хоча віддалено й не позбавлена логіки, видається маячнею. Зрештою, до неї так і поставилися. Хіба що можна було б уявити "Італію-Романію", "Францію-Галлію" або "Німеччину-Францію".

Інші дві ідеї потішили. Я дожив до того, про що мріяв. Ні, не йдеться про мрії щодо латинки й великого герба. А про те, що мені будь-який розвиток подій імпонує. Приймуть герб – чудово. Провалять – супер. Переведуть на латинку – неймовірно. Не переведуть – блискуче. В Україні такі моменти потрібно цінувати – їх мало і вони подібні до дрібної риби у величезному океані. Доводиться виловлювати широченними мережами.

Герб тризуб – один із найкрутіших у світі. Але стільки маніпуляцій і пересмикувань я почув на цю тему, що доводиться пояснювати на пальцях багатьом знайомим, що тризуба ніхто не чіпає. Йдеться про те, щоб дотриматися положень Конституції й нарешті ухвалити великий герб, розширений варіант герба, який матиме вузьку сферу застосування. І який, зрештою, і так добре відомий більшості українців. Бо ще з часів Леоніда Кучми три проєкти, трохи розведені в часі, які відрізнялися в деталях, зробили собі кар'єру в Україні. Тому це лише затвердження фактичного стану справ.

Приймуть герб – чудово. Провалять – супер

Пам'ятаю перший проєкт зі стрічкою "Воля. Злагода. Добро". Його в 1990-х публікувала "Україна молода". І він був невідомий. Я справді мріяв, що його ухвалять. Але не думав, що знадобиться понад 20 років. Бо, міркував я, якщо про це пишуть у газеті, то скоро мають ухвалити.

Зараз для другого читання й ухвалення законопроєкту в цілому бракує голосів. Потрібно 300 – і їх немає. Тож імовірно, доведеться прожити ще 12 років, щоб дійти до другого читання. Саме стільки часу минуло, відколи уряд Юлії Тимошенко схвалив цей проєкт і виніс на розгляд Верховної Ради. По суті, Зеленський його продублював. Ми перетворюємося на "справжню Європу" – на очах створюємо традицію: ухвалюємо герб, який усі знають десятками років.

Але навіть якщо від нього відмовляться, теж буде чудово. Це означатиме, що тризуб залишатиметься єдиною формою герба. А "великий" – сентенцією в Конституції, якої так ніхто й не реалізує.

Уже передбачаю, як хтось починає обурюватися – мовляв, назва про латинку, а пише про герб. З латинкою ситуація ще цікавіша.

Ще у старших класах ліцею в рідному Херсоні я мріяв, що настане день і Україна перейде на латинську абетку для своєї мови. Писав листи з підтримкою цієї ідеї в часописи "ПіК" та "Ї".

Щоб зрозуміти глибину моїх тодішніх бажань, скажу, що до латинки мені хотілося ще короля і переходу всіх українців у католицтво латинського обряду.

Для чого це згадувати? Щоб зрозуміти, що ідея латинки в теперішній Україні є варіантом максималізму і, сказати б, неофітства. Коли це говорять ліцеїсти, воно зрозуміло. Юним максималізм притаманний. Коли це каже секретар РНБО – це неофітство. Підозрюю, що Данілов відносно недавно занурився в "українську ідею" і це змусило його міркувати такими категоріями.

Це не означає, що ідеї з латинкою дурні чи зловмисні. Більшість коментаторів, серед яких чимало інтелектуалів, захейтили цю ідею. З обґрунтуванням саме дурощами або злонаміром. Але не все так просто.

Ідея переведення на латинку української мови виникла не сьогодні. Ще з часів пізнього Середньовіччя українські тексти почали записувати латинськими літерами. Перша атестована українська народна пісня "Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?" записана латинкою. Одне з перших видань "Кобзаря" Тараса Шевченка – латинкою. 1834 року Йосип Лозинський стандартизував першу латинську абетку для української, на основі польської абетки, а 1859-го Йосиф Їречек – на основі чеської. У підавстрійській Галичині відбувалися справжні "азбучні війни". Противниками латинізації були здебільшого "москвофіли" – про що в нас зараз воліють забувати, вживаючи безособове "українці виступили проти".

Латинку могли впровадити в 1920-ті. Ціла комісія розглядала це питання. І з невеликою перевагою перемогли прихильники кирилиці.

Після відновлення незалежності 1991 року ця дискусія розгорілася з новою силою. Навряд можна стверджувати, що прихильників латинки багато. Проте закиди опонентів здебільшого статичні й часто ґрунтуються на емоціях. Дивно чути аргументи щодо "старописемної мови" або "кириличної душі" від тих інтелектуалів. Мало хто з пересічних українців до пуття знає історію кирилиці. Річ у тому, що так вона названа через курйоз – ані Кирило, ані Методій її не створювали. Кирило створив глаголицю – першу слов'янську абетку. І якраз в Україні знайдено не так мало рукописів глаголицею. Київські листки – одна з найдавніших пам'яток глаголиці у світі. І дивна річ – ніхто глаголицю українською душею не називає.

Кирилиця ж, очевидно, створена в Охриді македонськими просвітниками вже після Кирила. Її автором часто називають Климента Охридського, який намагався спростити глаголицю й наблизити її до грецької абетки й латинки. Та вийшов зовсім відмінний варіант. Але й він не той, який ми використовуємо. Ми пишемо "гражданкою" – шрифтом, який у загальних рисах запровадив російський імператор Петро І. І на відміну від болгар, не маємо широкої практики використання своїх шрифтів. Грубо кажучи, літери, якими ми пишемо, – російські. А там, де не російські, то македонські. Звісно, це нам ближче, ніж латинка. Ми ж патріоти, в нас "давнописемна мова".

  ”Годі розраховувати на те, що завтра уряд ухвалить рішення з новою абеткою. Хоч би що зробила держава в цьому напрямку, буде погано. Бо є проблема несприйняття суспільства”, – пише журналіст Ігор ЛУБ’ЯНОВ. Художник Дмитро СКАЖЕНИК це бачить так
”Годі розраховувати на те, що завтра уряд ухвалить рішення з новою абеткою. Хоч би що зробила держава в цьому напрямку, буде погано. Бо є проблема несприйняття суспільства”, – пише журналіст Ігор ЛУБ’ЯНОВ. Художник Дмитро СКАЖЕНИК це бачить так

Отже, із семіотичного погляду, латинка ніяк не є і не може бути для нас чужою. Бо ні вона, ні кирилиця, не є нашими абетками у принципі. Ми їх не створювали. Це просто засіб для письма.

Історично кирилиця виграє, бо до неї звикли. Символічно – латинка крута. Слов'янські мови з гачками мають прегарний вигляд. І ясна річ, примітивно, – менше асоціацій із Росією. Таки суттєво менше. В очах українців – теж.

Проведу аналогію. Поставте собі запитання: якою українець бачить Русь? Саме ось ту, давню, Х століття. Абсолютна більшість, переконаний, на рівні символів, зовнішнього вигляду, вбрання сприймає російську версію Русі. Тобто уявлення про ту державу в нас російські, бо, щоб подивитися на неї з іншого кута зору, варто читати історичні книжки й незле мати історичні фільми. А багато ми про Русь зняли стрічок? Хоча от про Данила зняли – картина так собі, але символи вибудував правильно. Що привело росіян до чергового бризкання слиною.

Те саме з кирилицею. Погляньте на публічні оголошення, написані старою кирилицею. Наприклад, ті ж вказівники на автобусних зупинках у населених пунктах. Це російський шрифт Izhitsa. Зовсім недавно його почали пробувати змінювати на шрифт, пов'язаний з Україною. Дай Боже, це початок великого процесу. Але вже те, що для тисяч різних оказій російський шрифт асоціюється в нас зі справжньою кирилицею – це показник. "Старописемної мови", ні?

Повернімося до гачків. Основна проблема прихильників латинки – засадниче несприйняття іншого її варіанта. Тобто є десятки проєктів української латинки. Здебільшого вони збігаються. Проте є низка літер, написання яких у різних проєктах відрізняється. Так "х" пропонують писати як "ch", як "h" або як "Ћ". "В" можуть позначати як "w" або "v" тощо. Найцікавіша ситуація з "г". Одні проєкти категорично наполягають на "h", інші – на "g". Зрозуміло, що звести все це в один варіант неможливо. Тому ймовірності, що навіть прихильники латинки приймуть її варіант, який теоретично може запропонувати влада, не існує.

Тож годі розраховувати на те, що завтра уряд ухвалить рішення з новою абеткою, просто затвердивши відповідну постанову. Хоч би що зробила держава в цьому напрямку, буде погано. Бо є проблема несприйняття суспільства.

"Х" пропонують писати як "ch", як "h" або як "ћ"

Ідею латинки мали би просувати насамперед ті, хто її підтримує. Видаючи книжки, створюючи сайти, використовуючи в соціальних мережах. Аж до моменту, коли виразно лідером стане один із варіантів. Так само, як із гербом. Тоді держава могла б його акуратно підтримати, запровадивши до шкіл паралельно з кирилицею. Але це справа десятків років. І робити це будуть, якщо взагалі робитимуть, не "зелені". Та й кирилиці це не скасує. Максимум – паралельне вживання, як у Сербії.

Тобто ідея непогана. Не варто розмахувати шаблями чи то ногами, як Оксана Забужко: "зав'яжім собі вузлик на пам'ять, побачиш "латинника" – бий з носака, не чекаючи арґументів". Це питання далекої перспективи.

Якщо справа не вигорить – а найімовірніше, так воно і станеться – то й чудово. Українська кирилиця симпатична, аби без російських шрифтів.

Сейчас вы читаете новость «Нужна ли нам латиница». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи