Курити я почала, коли дочка Катя в Ізраїль вагітною виїхала. Я дуже нервувала. Спочатку ставилася до цього, як до дурниці якоїсь. Думала, зможу кинути будь-коли. А тепер це - психологічна залежність. Усе від нервів.
Що Бог дає, тому й радіти треба.
Зіграли виставу - сказати, що був шалений успіх, - нічого не сказати. Кричали, аплодували, після чекали біля театру. Але ж то було вчора. І відійшло. А сьогодні цього вже нема. Щодня треба все здобувати спочатку. Одна й та сама вистава, так само граєш - один вечір овації й букети, а в інший - ані квіточки, спокійно.
Кому живеться нестерпно - йдуть до театру і знаходять розраду. Коли під час вистави плачуть або сміються - це лікування.
У "Обманутій" Томаса Манна я грала героїню, якій за 50, в неї вже менопауза. І раптом у домі з'являється учитель дочки, в якого героїня закохується. Цикл повертається. Вона каже: я щаслива, я молода, я знову повноцінна жінка - а виявляється, то в неї був рак.
Я не проти пластичних операцій. Актору цим можна продовжити якісь 10 років екранного життя. Але, як каже мій друг-лікар: "Можна підтягнути обличчя, але куди подіти маразм". Краса в очах того, хто дивиться.
Я - віруюча людина. З Богом говорю щодня, але без посередників.
Ніколи не була богемною людиною. Навіть на Московський міжнародний кінофестиваль, де отримала приз за найкращу жіночу роль у стрічці "Салют, Маріє!", не поїхала. Не змогла: мама паралізована була, чоловік хворий, робота.
Питають: чи не заважає вам популярність? Боже збав. Правда, раніше щодня на вулиці казали: я вас так люблю. Потім почали: вас так любить моя мама, згодом: вас так любить моя бабуся. Тепер говорять: вас так любила моя бабуся.
Раніше казали: я вас так люблю. Потім почали: вас так любить моя мама, згодом: вас так любить моя бабуся. Тепер говорять: вас так любила моя бабуся
Перший чоловік і перше моє кохання - Кость Петрович (актор Костянтин Степанков. - "Країна"). Разом ми прожили 46 років. Найщасливіший час мого життя.
Костя - віддаючий, я - віддаюча. Заробляли начебто багато. Я могла мати багато всього. А маю лише необхідне.
Коли Костя помер - не знала, як жити далі. Світ перестав для мене існувати. Почала писати книжку про нього і полегшало.
Закохуюсь постійно в талановитих людей. Але романів не крутила. У 60 років іще кликали бути коханкою. Тепер вік рятує від цього.
Дітей виховували разом із Костем Петровичем за принципом: зміну здав - зміну прийняв. Хто з нас був вільний, той і біг додому.
Усе життя шкодую, що сама собі заборонила зіграти головну роль у фільмі "20 днів без війни". Режисер Олексій Герман на неї затвердив мене. А я тоді мала дві головні ролі у виставах. Тепер їх ніхто не пам'ятає. Я вже не пам'ятаю. Просто не могла підвести колег. Відмовилася. У результаті на роль запросили Людмилу Гурченко. Вона блискуче її зіграла.
Після війни ми жили дуже бідно. У сім'ї було поняття "черговий суп". Батьки варили нам, дітям, щось трішки ситніше, бо я мала загрозу сухот. А "черговий суп" їла вся сім'я і хто зі знайомих зайде. У мене досі лишилася звичка мати "чергову копійку" тому, хто її потребує.
Завжди хотіла бути високою і довгоногою.
Найкращі мої друзі - мої діти, Катя й Костя. Зідзвонюємося по кілька разів на день, називаємо це "перевіркою постів". Друзів не може бути багато. Тепер друзі переважно лікарі.
Кажуть, що онуків люблять більше за дітей. Я люблю свої дітей разом із їхніми дітьми.
Я не цікава для пліток. Але вони переслідують мене все життя.
Якось одна відома артистка під час сімейного скандалу на претензії свого чоловіка відповіла, що з його коханок можна створити лише поганенький бордель, а з її - театр із прекрасними акторами і художнім керівником.
Маю багато відзнак і нагород. Це мало що значить зараз. Недавно довелося дзвонити у справах високопоставленому чиновнику, то він не знайшов для мене три хвилин часу - Героя України й Почесного громадянин Києва.
Те, що часто знімали у фільмах, - везіння. Але кажуть: везе тому, хто везе. По таланту давали більше, ніж заслуговувала, а по роботі - менше. Працювала, як ідіотка.
Треба подобатися режисерам. У кіно за актором тягнеться шлейф: побачили, засвітилася, десь вчасно згадали, хтось порекомендував. А в театрі - ще тільки перешіптуються, що мають ставити спектакль, а я вже починаю одягатися й поводитись як головна героїня. Режисери це помічають - не можуть не помітити. І запрошують.
Мене образити не можна. Он Табачник образив - я й пішла з Театру російської драми. А пропрацювала в ньому 35 років.
У п'єсі Жана Кокто "Священні чудовиська" є фраза: "Мадам, ви можете дозволити собі розкіш - бути завжди відвертою". Я мала таку розкіш. Згодом дехто з колег, які залишилися в театрі, теж хотіли піти з нього. Я казала: навіть коли тебе будуть вигонити, судися. І навіть як присудять звільняти - учепися зубами в поріг театру і залишся. Бо піти звідти легко, туди вже зайти не можна. Я пішла, бо могла це собі дозволити. Вони лишилися в театрі й дякують мені за пораду.
Один режисер казав: "Вона не може грати людей із народу". Другий - вона не може грати аристократок. А я все грала. Але можу працювати тільки там, де мене люблять.
Натовп мене не цікавить. Мене може зацікавити одна людина
Не змогла б зіграти Медею. Я була б непереконлива в цій ролі. Не розумію, як заради кохання можна вбити дітей.
Задля своїх дітей на все здатна. Якщо хтось косо подивився на них або щось сказав нехороше несправедливо - все, в ту ж хвилину людина перестає для мене існувати.
У моїй професії є така формула: того, хто падає, - підштовхни. У житті це неправильно. А в мистецтві - саме так. Якщо людина все валить, нічого не може - хай відійде.
Боюся завинити перед Богом. Навіть убити комара. Тобто я можу його вбити, але потім зациклююся: що ж це я зробила!
Я грала в якісному кінематографі й граю в неякісному - і щаслива. Бо в 74 роки маю змогу виходити на знімальний майданчик, зустрічатися з тими, хто чекає й любить мене.
Натовп мене не цікавить. Мене може зацікавити одна людина.
Поет Анатолій Марієнгоф - друг Єсеніна - після того, як повісився його 16-річний син, написав у своєму щоденнику: "Следите за своими детьми, шпионьте, проверяйте их тетрадки, письма, кто друзья...". Це єдиний шлях уберегти дітей від зла. Я це робила.
Я забобонна. Не до ідіотизму, але в прикмети вірю. Якось записала в щоденнику страшний сон: біжу по розплавленому асфальту, і ноги вгрузають у нього по кісточки. Я раптом розумію, що ніг у мене вже немає. Вистрибую і бачу - ноги цілі. А невдовзі вибухнув Чорнобиль. Як не повірити? Якби не записала, не повірила б.
Щоденники веду впродовж життя. Це вже звичка. Коли діти були маленькими, ми всі вели щоденники і розгорнутими залишали на кухонному столі. Усі охочі могли в них зазирнути. Це краще, ніж брехати одне одному або щось приховувати. Навіщо його вести, якщо ніхто не читає.
У мене немає секретів. Усе життя всі листи я одержувала розпечатаними. Рідні переживали, щоб хтось не написав якийсь бруд чи анонімку.
У дитинстві я була закохана в тата. Бо носив красиву форму і від нього гарно пахло. На батькові нема гріхів, хоч він і служив у МДБ, а потім перейшов в охорону Хрущова. До репресій не мав стосунку. Пройшов усю війну. Пішов туди чистий і непитущий, а повернувся п'яничкою. Та, коли останні 10 років жив із нами, навіть валер'янку пив у таблетках, щоб онукам не пахло спиртним.
Найкраще почуваюся у своїй хаті в селі. Мала в хазяйстві 40 кролів і 40 курей, шестеро кіз, корову і троє свиней. На бенефіс мені подарували козеня. Воно виросло в цапа, який неймовірно смердів. Я ходила по селу й гукала: "Кому козла?"
Я - ангел. Так каже про мене невістка.
Людей треба приймати такими, як вони є. Не можеш прийняти - відійди.
У нас удома російський мовний режим. Але не розумію, навіщо російську робити другою державною? Вивчи мову і знай! Соромно вихвалятися будь–яким незнанням, тим більше - рідної мови.
Я виступала на Майдані (2004 року. - "Країна"). І Ліна Костенко, яка взагалі нікуди не ходить, зі сцени сказала: "Народе, здрастуй! Ти - є!" Де він тепер, той народ?
Часто буваю в Білорусі. Білоруси - найкращі на планеті люди. Але як вони можуть терпіти все те, що в них відбувається? Невже й ми будемо терпіти?!
Найстрашніше - коли плаче мама.
Я могла б жити в будь-якій країні. Мене тримали б там професія і діти. Віктюк каже: "Моя батьківщина там, де сцена".
До 60 років здавалося, що професія - головне. А коли вийшла на пенсію, заспокоїлася. Треба і про душу подумати.
Aда РОГОВЦЕВА. Народилася 6 липня 1937 року в місті Глухів на Сумщині в родині агронома. Згодом батько служив в охороні Микити Хрущова.
1959-го закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Після 35 років роботи в столичному Театрі російської драми ім. Лесі Українки залишила його. 670 разів зіграла у виставі "Варшавська мелодія". 23-річною стала заслуженою артисткою УРСР. У 30 років - народна артистка УРСР, у 40 - народна артистка СРСР. У кіно зіграла 64 ролі.
Здобула головний приз Міжнародного кінофестивалю 1971 року в Москві за роль Марії у фільмі "Салют, Маріє!" Викладала в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого.
Автор збірок поезій "Мамині молитви" та "Целую голос твой", написала книжку "Мій Костя" - про свого чоловіка актора Костянтина Степанкова. Із 2007-го працює в Київському театрі на Лівому березі. Нагороджена Шевченківською премією, Герой України. Має двох дітей і трьох онуків. Удова
Комментарии
6Голодомор, которого не было. США. Фото. Факты. Расчеты..
Він чинить так, як його наставляють і щоб утриматися при владі. Історія, трагедія для нього тільки дрібна розміна монета.
Чем ещё прославился платный голодоморщик и упарыш вятрович кроме фальсификации голодоморных выставок и подтасовкой фактов под свидомые шаблоны ?
Темка затёртая до дыр псевдоучёными
и совсем не интересная,
даже глупая.
Может будем отмечать все годы неурожая
все годы эпидемий, поражений....
за всё 140000 летнюю историю укров?
Почему не отмечаем исход укров с Марса или с Венеры?
Почему не отмечает сожжение Искоростеня княгиней Ольгой,
смерть Вещего Олега, Мстислава Удалого...
.
Автор, не стыдно зарабатывать на смерти жителей украины к которым вы не имеете отношения?
Орден, носящий имя предателя вы заработали.
Какую награду ещё желаете????
Вот эта даунбассовкая кротяра думает, что ему это скотство не зачтется. Будешь, падла, перед богом держать ответ, кацапское животное за каждую из миллионов жертв.
Правда о голодоморе.
Дык, у нас ещё празднуют советские праздники. Ну, не давно вон устроили театральное представление на берегу Днепра... Оскара конечно они не получат... Зато 75-летних ветеранов войны потешили. У тёщи сосед по-этому поводу нацепил себе на грудь "мать героиню" для звона.
Выходит, что Украину должны знать в мире нет по славным победам, а по соплям, предателям и проституткам?
.
Какие укры убогие)))
А что ты ,чучело, еще в истории Украины, кроме голодомора, помнишь? Исковеркали мозги людям за 22-а года...Учи матчасть, Вятрович, Украину когда-то в Мире знали не только по голодомору!
Так-так, знали не тільки по голодомору, а і по найдовшому спротиву сталінізму. Навідь Ф. Форсайт неоминув цю тему в своїй творчості (Фредерік Форсайт "The Devil's Alternative") читати в оригіналі суцільна насолода.
По содержанию истории от фантазёра и очковтирателя вятровича успешно конкурируют с нанайскими сказками 16-го века.
Ты само поняло что нашкарябало, утырочное?
Долпайопище, если ты русский язык не понимаешь, чего из схрона тогда морду свою высовываешь?
Для сучасного політика, особливо чутливого, тут існує небезпека: ви не зможете абстрагуватись від заподіяного зла і жахів і тому втратите здатність бути гнучким.
Як багато розвелося і мумій і троллів. Богу дяка, що Мумітроль припиняє існування. Може ці шавки підплітні трохи вичезнуть, безпам"ятники.
В любом приличном обществе историков слово "вятрович" и слово "брехло" - синонимы.
Це ти кацапських придворних літописців називаєш пристойним товариством істориків?
Дуралей ты, на украине никакой нормальный человек вятровичу руки не подаст.
"На украине" может и не подадут, а вот в Украине Вятрович один из самых известных и уважаемых историков. Среди ваших вменяемых даунбассовских кстати тоже. Так что хлебало закрыл, кацапное парнокопытное.
))) Дурко , НА украине вятрович только и известен своими фальсификациями голодоморных выставок и подтасовкой фактов. И уважать его за это могут только свидомые долпайопы вроде тебя.
А жертв Талергофа, Терезина и австрийской оккупации когда будем оплакивать? Или это наоборот для Украины праздник - создание украинской нации из перевертышей-руських?
Ти навіть не малорос, ти мікророс або ж навіть нанорос.
Я русский. Малоросс - это субэтнос.
Субєтнос, це як недолюди? Типу: недоросс?
Недочеловек - это ты, судя по высказываниям.
Тоже ярускіє? Алєнь ти, з"їздь в Білокам"яну і там скажи, що ти рускій. Мигом свідомим станеш.
Баран, не говори мне, что делать.
срусскій, ти срусскій - за новітньою термінологією - алєнь. Тільки для вялікороссав ти звешся хахол, а для українців ти - кацапьорда. Іншими словами декласований елемент, як то кажуть "бєз флага і родіни". І те, що ти на своїй вивісці причипив власівський прапор не зробить тебе ріднішим для вялікороссов, малосос ти наш кімнатний
Модер, какого меня удаляешь, а этого ушлепка нет? Он что, правил не нарушает? Или это твой коллега такое пишет? Или вы с ним одно лицо?
Уці, пуці, муці. Абідєлі малєнькава алєньчіка, пост іво затьорлі. Нє плачь, малєнькій алєньчік, січас модєратор абідчікав накажєт.
Тебе в детский сад с твоим лепетом.
Ні нада абіжать маласосіка нікала-нідвараєвскава. Його вже й так Господь зобидив, розуму не давши
Сопли подотри, кнур.
Параною підлікуй, алєнь.
Тебя, паdла с дохлой курятиной на аве, нужно не просто с сайта удалять, а выслать накуй за Хутор Михайловский китайцев обслуживать.
Не говори о том, чего не знаешь, баран.
ЗачОт.