"Києву пощастило, що тут крутяться не такі великі гроші, як у Москві"

 

Яким Київ бачать московські архітектори і що в ньому, на їхню думку, варто було б змінити – розповідають Михайло Бейгін та Данило Нікішин

Нікішин: Київ неможливо зіпсувати поганою архітектурою через рельєф– тут багато спусків і підйомів. Збудуєш будь­який несмак, і його не буде видно із ­сусідньої вулиці. Москва пласкіша, тому маємо проблеми з деякими висотами. ­Петербург – ідеально плаский. Там, що не поставиш, видно звідусіль.

Париж однорідний. Майже всі будинки в одному стилі. А Київ складний. Один квартал зберігся зі сталінських часів, інший – дореволюційний. Люблю ходити вуличками неподалік Майдану, паралельно Хрещатика. Там філігранні ажурні квартали сталінських часів. Це не імперіалістична забудова Москви і Петербурга, а майже європейська. Вона так органічно вписалася в старий Київ, що не зіпсувала і не забила його. Біля Майдану є дім із маленькою ротондою. Затишна, приємна для ока – ­"южная постройка". Можу розглядати її годинами. Сталінський ампір, але без виражених імперських елементів.

Бейгін: Я переробив би практично всю рекламу на Хрещатику. Вона мозолить очі, дратує. Не вписується в стиль ­вулиці й міста. Важко відстояти смак там, де ­комерція. За цим мали б стежити чиновники. У Парижі, наприклад, є "дрес­код" для ­реклами. Всю її контролюють спеціалісти – щоб ­стояла там, як рідна. А з іншого боку, ­київська реклама – це ­життя міста. По ній видно характер жителів. ­Згодом їхній культурний рівень зростатиме, і вони відчують потребу щось ­змінити.

Нікішин: Приємно, що в Києві є місця, де серед міста цвіте бузок. Сам по собі вибився і росте.

Бейгін: Люблю київських атлантів. Вони тут до місця, бо збереглися при старих домах. На Хрещатику їх повно. Не подобаються такі елементи в нових будівлях. Там вони виглядають карикатурно, бо не вирізають скульптури, як робили це раніше. Зараз ­роблять із пінопласту, нашвидкуруч.

Нікішин: Перша лінія Хрещатика вибудувана чудово. А на задньому плані – жахливі сірі висотки 1990­х. Але куди вже від них ­дінешся? Це – відсутність норм, етики, культури. ­Зневага до уже існуючої архітектури. Всіх же вчили в школі поважати старших. Але молодь

завжди хоче піти проти. В Америці та ­Європі сучасні будівлі не заважають місту, що вже склалося. Навпаки, вони грають зі старою ­архітектурою за вже усталеними правилами. У нас зазвичай – хто більше ­вилізе, той і герой. Не подобається колона на Майдані. ­Казали, її називають "Галя на палі". Вона поставлена ­правильно. Київ – ­столиця, і на головній площі необхідний якийсь знак. Але зроблена без смаку: аляповата, ­забагато золота. ­Москов­ський ­аналог – ­понівечена Манежна ­площа. У 1990­х її забудувати фігурами героїв ­казок. Це – ­породження хворого розуму архітекторів, яким у радянські часи все забороняли, а потім поперла з усіх щілин якась дикість.

Бейгін: Зараз заведено говорити про потребу громадського простору в місті. Історично склалося, що люди приходять саме на Майдан. Тому не треба його ламати. Тут таке відчуття, як на Таймс­сквер у Нью­­Йорку, де на Новий рік збираються понад мільйон людей. Сюди приходять, коли в країні проблеми. Не йдуть на Контрактову чи до Верховної Ради, а збираються на Майдані. ­Значить, це місце заряджене.

Нікішин: Майдан склався здорово. Архітек­турних помилок немає. Це коли зайві ­деталі або їх не вистачає. Бувають ­місто­будівні ­помилки, вони значно гірші, бо ­міняють ­обличчя міста взагалі. У Києві ­таких не ­бачив. На Майдані є лише одна зайва річ – нудна сіра "стєкляшка", що закриває половину готелю "Україна".

Бейгін: Майдан переробляти не потрібно. Коли приходять нові архітектори, то намагаються щось втулити. Але бувають моменти, коли нічого більше ставити не треба. Це важке рішення для архітекторів, бо нема замовлення – нема грошей. Тільки професіонали можуть дозволити собі чесно це визнати.

Я противник того, щоб зносили ­старі будівлі, якщо вони ще можуть стояти. У Москві за царя знесли біля Кремля ­старі будови – звели палаци. Прийшли більшовики – поваляли церкви й монастирі. ­Настав 1991­й – давай зносити пам'ятники Леніну, Сталіну і Дзержинському. Так не ­можна чинити, бо нащадки судитимуть з архітектури, як ми жили. Треба вирішувати проблеми, а не зносити і перебудовувати все. Бо минуть 15 років, і виявиться, що це знову треба переробити.

Нікішин: Найболючіше місце Києва – набережна. Вона неймовірної краси і розмірів, але зовсім не використовується. Це – злочин: будувати автотрасу уздовж річки, не залишаючи зеленої зони для прогулянок берегом. Москву­ріку навіть близько на можна порівняти за величчю з Дніпром, але вона має важливу рекреаційну функцію. Кожен сантиметр її набережної використовують по максимуму.

Ми подали проект, у якому пропонували побудувати саму набережну, бо вона фактично закінчується на Подолі. А потім місточками над трасою з'єднати її з парком на кручах. Містки мають бути обплетені рослинами, щоб захистити людей, які ними ходитимуть, від пилюки й шуму. Звісно, ніхто не переноситиме автотрасу – дорого і забере багато часу.

Бейгін: Київ перевантажений автомобільними парковками. Це псує його вигляд. В Європі навпаки – скорочують кількість парковочних місць, забороняють зводити будинки з ними. Людей заохочують пере­сідати у громадський транспорт. Він екологічніший та економніший.

 

Нікішин: Якийсь безглуздий і дикий будинок навпроти Національної ­опери. ­Погляньте, як він поставлений – виходить із загального строю на метр. Явна ознака, що забудовник дуже хотів виділитися, ­показати, який він крутий. ­Вийшло ­жахливо. А от офісний центр ліворуч ­цього дому непогано вписується в загальну ­архітектуру старого Києва. Одразу й не помітно, що він – сучасний.

Бейгін: Києву пощастило, що тут крутяться не такі великі гроші, як у Москві. Тому немає повального знесення старих доброт­них будівель заради нових. Деякий час ­відсутність великих коштів рятувала й Петербург. А Москва дуже постраждала. Чого варта реконструкція Большого театру. Так відреставрували, що всі у шоці. ­Інтелігенція розводила руками: за що?

Краще не критикувати й не хвалити ­сучасну забудову, бо ніхто не знає, як усе обернеться в майбутньому. Коли ­боярин Арсеній Морозов збудував у Москві ­особняк у неороманському стилі, його мати сказала: "Раніше тільки я знала, що ти – дурень. Тепер уся Москва знатиме". Зараз особняк Морозова вважають однією з найкращих пам'яток архітектури. А квартал Дефанс у Парижі 1955 року називали будовою майбутнього. Тепер бачимо, що це – будова минулого, великого мистецтва в тому нема.

Нікішин: Усі жалілися, що Москва забудована сірими коробками. Минуло 50 років, настали наші часи, й такий дикий жах пішов. Виявилося: ті сірі панельні коробки – не така вже й погана архітектура. Масове житло в усіх містах, навіть у прекрасній Барселоні, нудне й важке. Але там мають бути гарні дворики, щоб можна було погуляти з дитиною.

×