Звукотехнік, який допомагає паралізованому фізику 70-річному Стівену Гокінґу розмовляти, останні тижні майже не спить. Систему синтезу голосу науковця сконструйовано 1986-го, і вона починає давати збої. Компанія, що випустила апарат, давно збанкрутувала, розробник пристрою помер, первинну документацію втрачено, а сучасні технології докорінно інакші. Тому помічник Гокінґа змушений займатися так званою індустріальною археологією
"Найцікавіший предмет у нашому офісі - герметична сіра коробка, - каже один з асистентів фізика. - Це єдиний синтезатор голосу Гокінґа. Записали його, коли шеф був молодий. Як пристрій працює, зараз ніхто точно не скаже". Щоб збагнути принципи роботи системи й створити її робочу копію, спочатку за старими підручниками треба вивчити тонкощі технологій початку 1980-х. Це й називають індустріальною археологією, або ж - реверсивною інженерією.
Одне слово на хвилину - швидкість мовлення Стівена Гокінґа. Його м'язи через рідкісну хворобу нервів поступово деградують. Зараз він добре контролює лише деякі м'язи обличчя. Інфрачервоний сенсор сканує рухи правої щоки фізика, а на екрані комп'ютера перед ним постійно змінюються літери чи слова. Коли науковець хоче щось повідомити, напружує в потрібний момент щоку - і система обирає відповідну літеру. Це єдиний для нього спосіб спілкування із зовнішнім світом. Останні книжки й виступи Гокінґа написані саме так.
До індустріальної археології найчастіше мусять вдаватися власники промислових підприємств. Приміром, зведений у 2000-х металургійний завод завдяки розвитку нових технологій, комп'ютеризації, удосконаленню виробничого процесу порівняно із заводом такого ж профілю 1950-х - цілком інше підприємство. Старий завод за цей час міг кілька разів змінити власників, центральний офіс компанії - переїхати. Відтак знайти його технічну документацію та спеціалістів із відповідними знаннями непросто. Подібні ситуації часто трапляються на пострадянському просторі.
- Одна уральська нафтохімічна компанія має завод, збудований у 1970-х, - розповідає російський інженер Олександр Хітеч. - Він працював, давав прибуток, і люди загалом знали, що смикнути чи куди штурхнути, щоб виробництво не зупинялося. Але на початку 2000-х у компанії вирішили модернізувати завод і добудувати ще один цех. Тут і виникли сотні запитань. Для чого потрібен цей чан? Навіщо між цими будівлями трубопровід? Чому він саме такого діаметру?
Хітеч працює в нафтопереробній галузі давно й основні принципи роботи цього заводу знав. Із початку 2000-х він на пенсії. Але його знову покликали на роботу, запропонувавши зарплатню, у кілька разів більшу від останньої.
Відновлення інформації про завод забрало півроку. Бо в підприємства за десятиліття роботи кілька разів змінювалася назва й ідентифікаційний номер. Тому й поточна документація зберігалася в різних місцях. Хітечеві таки вдалося розшукати креслення - випадково: після кількох тижнів перечитування знайденого в архівах робочого листування працівників заводу.
Вдаватися до індустріальної археології доводиться й програмістам. Принципи написання програмного коду постійно вдосконалюються. Змінюються й мови програмування. Розібратись у програмі навіть кількарічної давнини можна лише завдяки коментарям програмістів - їх традиційно пишуть у тому ж електронному файлі, що й саму програму.
Та не всі програмісти ставляться до коментування сумлінно. Так, коли Google придбала невелику компанію, виявилося: майже всі коментарі до кодів написані не англійською, а одним із діалектів китайської. Дійшли до найскладнішого моменту, а там посилання: "Пояснення читай у зошиті Чуня". Де той зошит і хто такий Чунь - з'ясувати не вдалося.
2 
1
Комментарии