Реформа середньої освіти має тривати 15 років, вважає заслужений учитель України Віктор Громовий. Пояснює чому так довго
Чи відповідає дійсності твердження, що шкільна освіта радянського зразка – найбільш ґрунтовна?
– Це – міф, що тримається й досі. Люди вважають, що фізику, математику й природничі дисципліни радянська школа давала краще за американську. Проте ті ж люди часто не можуть відповісти на елементарні запитання. Наприклад, покажіть дорогу іноземною мовою, яку вивчали. Розкажіть про Винниченка й Хвильового. Комп'ютер ви 1987го бачили? А американські ровесники бачили, і Білл Ґейтс та Стів Джобс виросли саме там.
Якщо порівняти дані 2007го з якості природничої освіти, ми там не найгірші. Але позаду нас не Нідерланди, Південна Корея чи Польща – а Йорданія. Ми десь у третьому десятку з 60ти, що не є нормально для європейської країни. Американці – 11ті, й кричать, що це катастрофа.
Головна наша перевага – учителі, яких називають дурними, бо готові задурно працювати. Комп'ютери можна придбати, інформаційні технології – засвоїти. А якщо втратимо "останніх із могікан", які ще тримають планку, ні з ким буде реформувати освіту.
В Україні є школи, досвід яких варто було б перейняти?
– Можна назвати принаймні з десяток шкіл, де є щось цікаве. Наприклад, у Київському ліцеї бізнесу активно використовують організаційнодіяльнісні ігри. В Українському гуманітарному ліцеї при столичному університеті імені Шевченка розвивають напрямок акмеології, від "акме" – вершина. Тобто, як досягти успіху кожному – хоч якогось, хоч у чомусь. Цей успіх треба помітити, заохотити. У Сполучених Штатах учень за будьякий успіх отримує вимпел чи дощечку на стіну, його показують по шкільному телебаченню.
Зацікавлені в акмеології школи зараз гуртуються, їх представники організовують для себе семінари. Напрям розвивається. Треба дати хоч трішки свободи педагогічній думці та дії – і такі центри спровокують ланцюгову реакцію. А якщо за це візьметься нинішнє міністерство – видасть якусь методичку "про впровадження", зжене семінар чи конференцію – так ту ж акмеологію й поховають.
У сучасній школі вчитель може втілити власні ідеї?
– Якби я робив гімназію не 1991го, а 2011го, то зазнав би фіаско. У 1990ті з падінням СРСР зникла нормативна база і з'явився певний ресурс свободи. Тоді можна було творити, масово відкривали ліцеї, гімназії. Зараз усе заболочено, законсервовано. Є інформаційна надлишковість: школа щодня отримує стоси паперів. Завучам і директорам ніколи на дітей глянути – готують відписки.
Є й функціональна надлишковість. Наприклад, директор сільської школи у Рівненській області свого часу отримав цидулку з вимогою порахувати солов'їв.
Навіщо?
– Екологічна служба вирішила підрахувати солов'їв у області. А хто може безкоштовно це зробити? Директор школи. От і прислали таку вказівку. Ясно, що солов'їв він не рахував – написав якусь цифру зі стелі. Довідник "Стелі" зазвичай і використовують, щоб упоратися з потоком безглуздих завдань.
А в Кривому Розі директора школи змусили відстежувати, як учителі платять за комунальні послуги. Це взагалі порушення прав людини.
Кількість функцій, що покладають на школу, не відповідає ані здоровому глузду, ні засадам менеджменту. Інколи приходять взаємовиключні вказівки. Я недовгий час був начальником управління освіти. Зрозумів, що жодна освітянська контора не має ані матеріальних, ані інтелектуальних, ані організаційних ресурсів, щоб допомогти школам стати кращими.
Чого має навчати сучасна школа?
– У суспільстві знань інформація миттєво старіє. Школа не має ставити за мету навчити раз назавжди – це було актуально років 30 тому. Нині треба мотивувати дитину вчитися впродовж усього життя. Не вбивати потрібне в голову, а вчити шукати інформацію.
Друге: вчити не що думати, а як думати. Школа має займатися ціннісним орієнтуванням. Якщо ми прагнемо до демократичного суспільства, це мають бути цінності європейської цивілізації. Наприклад, якщо в школі діє учнівське самоврядування – діти навчаться колективно генерувати рішення й усвідомлять користь від цього.
Які методики оцінювання, опитування школярів зараз доречні?
– Саме слово "опитування" – із лексикону радянської школи. За останні 10 років я побував у школах багатьох країн. Ніде не бачив опитування, типового для радянської чи пострадянської школи. Є усне спілкування, за яке не ставлять оцінок, так звані "адресні запитання". Учитель запитує те, на що учень напевно дасть відповідь. Щоб не виставляти дитину дурнем перед усім класом, особливо у старшій школі. Наприкінці вивчення теми чи семестру буде загальне комп'ютерне тестування, яке покаже обізнаність із предметом. Але й ця оцінка залишається приватною інформацією учня. Учитель не має права присоромлювати, боротися з неуспішністю виставлянням на широкий загал.
Наша освіта досі живе за постановами Компартії початку 1930х. У них сказано, що основною формою навчання є урок. У 1920х було інакше. Люди експериментували, запроваджували проектні методики. Пізніше ж партія сказала: урок – значить, урок. У світі говорять про перевинайдення школи – "reinventing school". Система Яна Амоса Коменського (чеський мислитель і педагог, сформулював класноурочну систему шкільної освіти. – "Країна") за 350 років застаріла. Вона ровесниця Богдана Хмельницького. Ми з тих часів уже зовсім інакше готуємо їжу, спілкуємось і воюємо. А вчимося так само.
У нас над цим замислюються?
– У нас переймаються, як створити якісну класичну школу. Щоб дах не протікав, комп'ютери стояли, де взяти на це гроші.
Для реформування освіти треба багато грошей?
– Світовий банк дав 87 мільйонів доларів на проект "Рівний доступ до якісної освіти". Я мав можливість у ньому працювати. Справа виявилася малоуспішною. Бо, як казав кіт Матроскін із мультика "Канікули в Простоквашині", "у нас средств хватает – у нас ума не хватает". Ялтинську школу номер 2 вирішили зробити "школою майбутнього". Для моїх колег це означало "зробити все круто": кожному класу – інтерактивну дошку, підвісні стелі. А що з тої красивої стелі, якщо зміст освіти, технології, методи, сам стиль спілкування залишилися старими?
Коли я очолював Кіровоградську гімназію, головним напрямом у нас була технологія індивідуального педагогічного супроводу учнів. Дитині пропонували обрати особистий освітній мінімум і рухатися за комфортною траєкторією. Наприклад, вона може вивчати англійську мову в певному темпі та певній формі. Напрям індивідуальних освітніх траєкторій треба розвивати, бо найбільший виклик, що зараз стоїть перед будьякою школою – індивідуалізація. Школа вже не общєпіт із принципом "їж, що дають".
Для цього треба збільшувати штат учителів?
– Не всюди. Демографічна криза призвела до того, що в багатьох сільських школах у класах по п'ятеро учнів. А вчитель продовжує давати, як він каже, звичайний урок. Але ж у нього з'явилася нагода індивідуально працювати з дітьми, а не перечитувати конспект 20річної давнини.
Тобто, у міській школі треба вводити посади і створювати індивідуальну культуру викладання. А в сільській – перевчити учителів, які є.
Чи варто розділити триступеневу середню школу на три окремі навчальні комплекси?
– У світі типова ситуація, коли початкова школа, тривалістю шість років, існує окремо. У ній домінують ігрові форми, є гнучкий розклад, бо клас веде одна людина, й вона може маневрувати своїм часом.
Далі – іще три роки – неповна середня школа. І ще три роки того, що американці називають high school. Там уже університетські форми занять, із лекціями. Нам треба створити систему, за якою старшокласник може сам обирати принаймні 80 відсотків свого навчального мінімуму. У Штатах, скажімо, є чотири обов'язкові предмети, а решта – на вибір. Але і з тими обов'язковими система гнучка: якщо історія тобі не треба – вибери найлегший курс і пройди його за один семестр. Знатимеш три дати про Сполучені Штати, якийсь мінімум – і ніхто від тебе не вимагатиме, якщо ти технар, учити історію.
Управління освіти потрібні?
– Вони необов'язкові. У Грузії, скажімо, їх ліквідували – між міністерством і директором школи нікого нема. Управління освіти замінюють недержавні організації. От у Тбілісі скасували міське управління освіти, зникли наради й папери. Але зникло й спілкування, і директори шкіл почали один за одним сумувати. То вони стали самі організовувати семінари, які їм потрібні. Те саме в Амстердамі.
Системі управління треба навчитися керувати не людьми – методом наказів, усних вказівок чи телефонограм, – а процесами. Наприклад, процесом інноваційних перетворень. Слід знати, хто цей процес здетонує, підсилить, хто моніторити буде.
У Міністерстві освіти є орган із подібною назвою? Реформування школи вписується в його порядок денний?
– За будьякого міністра реформувати освіту згори неможливо. Це проблема всього суспільства. Що привертало суспільну увагу в останні 10 років? Касетний скандал, ціни на газ, судові процеси над опозицією, але не питання майбутнього – освіти та інновацій. Якби переймалися інноваціями, про ціну на газ уже не говорили б, бо було б і енергозбереження, й інноваційна економіка.
Що рекламують наші герої спорту? Пиво чи щось подібне. А хокеїсти швецької збірної – відповідальне батьківство. Чи є в нас хоч одна передача на телебаченні, у якій батькам радили б, як знайти школу для своєї дитини, як адаптувати першокласника, як його хвалити? Зате є шоу "Міняю жінку". Або інше, в якому дитину дають напрокат. Хоча за такий експеримент у суд треба подавати.
Реформа триватиме щонайменше 15 років. 12 – цикл шкільний, а до того треба розробити програми, робочі плани. І не має повторюватися ситуація, за якої один міністр 12річку запроваджує, а наступник – скасовує. Треба вирішити: на півторадва десятиліття основні політичні сили, громадські організації, педагогічні, батьківські та які завгодно, дійшли згоди – робимо це, це і ось це. Якщо в усьому світі займаються децентралізацією управління освітою – мабуть, і в Україні треба. Якщо всюди розвивають інформаційнокомунікаційні технології – варто втілити й їх. Але – тільки коли буде суспільна згода.
Головна проблема нинішнього міністра освіти – конфронтаційність. Хто в уряді найбільше дратує? Табачник. А його американського колегу Арні Дункана люблять не лише республіканці чи демократи – а просто всі. Розумний, симпатичний, 44 роки – нікого не дратує та не роз'єднує. Міністерство дбає про суспільний консенсус.
2 
1
Комментарии
5