Грузини радіють реформам у країні, доки вони не зачіпають їх особисто

 

Я три місяці був у Грузії. Якщо й не зміг оцінити всіх вад і переваг тамтешньої демократії, то загальне враження склав.

Мій друг Дато працює промоутером в одній із тбіліських фірм. Нарікає на судову та поліцейську системи в країні. Каже: "Грузія – поліційна держава". Відповідаю йому, що за весь час мого перебування в Тбілісі поліція завжди поводилася вкрай коректно й чемно, допомагала й, о диво, підвезла одного разу, коли я просто запитав маршрут. Зрештою, навіть зовнішність будьякого грузинського поліціанта – це не "сержант Петренко", а струнка молода людина з чудовим знанням англійської.

– Ти не розумієш, – каже він. – Мого брата посадили на сім років за те, що він незаконно перетнув кордон. Це беззаконня! За нормою можна не більш як на чотири.

Кажу, що це ж постановив суд – який, до речі, не бере хабарів. Хіба за Шеварднадзе було краще?

Брата посадили на сім років за те, що він незаконно перетнув кордон. Це беззаконня!

– За Шеварднадзе було простіше, – розводить руками Дато. – Ти знав, що даси гроші судді, і вирок залежатиме від суми. А тепер узагалі незрозуміло, від чого він залежить.

Пробую натякнути, що, можливо, його братові було б краще не порушувати закону.

– Воно­то так, але ж це мій брат!

Ця розмова характеризує конфлікт між традиційним укладом життя країни й реформами влади за європейським зразком. Грузинам вони подобаються, коли це стосується когось іншого, і вкрай не подобаються, якщо зачіпають їх самих.

Уся критика влади зводиться до випадків із кумом­сватомбратом.

Провели реформу в освіті, запровадили обов'язкове тестування – добре. Таж мій син не зміг вступити, бо хворів, коли складали тести, – і гарячка в нього була, і голова йому боліла, тож написав заледве на 80 балів. Хіба можна так знущатися з дітей?

Реформували поліцію, звільнивши весь старий склад і набравши нових, професійних та некорумпованих поліціантів – нарешті! Але ж мій сусід має 60 років, ювілей – а грошей нема. Його вигнали з поліції просто так, а в нього такий стаж! Він – фахівець, знає свою справу! І як йому тепер жити?

Збудували прозорі відділки, де кожен кабінет видно знадвору – тепер не можна бити затриманих. Затримані нахабніють, а їм навіть по пиці не вільно дати. Куди ж це годиться?

Збудували прозорі відділки, де кожен кабінет видно знадвору – тепер не можна бити затриманих. Син сусідки моєї сестри там працює. Затримані нахабніють, а їм навіть по пиці не вільно дати. Куди ж це годиться?

На всіх рівнях, аж до самого президента, знищено корупцію. Чудово. Але ж хіба може людина прожити місяць на 300 ларі? що поганого, як я дам їй 50 ларі й мені все швидше зроблять?

Провели пенсійну реформу, скасували надбавки до пенсій чиновникам – ну хіба ж так можна! Моя сестра віроюправдою служила в міністерстві, а тепер їй платять пенсію меншу, як учительці, безсовісні.

Реформи Саакашвілі добре видно. Насамперед завдяки тому, що в країні багато будують. Часто з нуля. Спів­працюють з іспанськими та італійськими архітекторами, які виробили сучасний грузинський стиль. Зараз усі говорять про Батумі, але поряд із ним зводять нове курортне місто Анаклія. Раніше це було невеличке село. Те саме з Местією, столицею Сванетії. Із Сіґнаґі в Кахетії. Цьогоріч до Грузії приїдуть близько 10 мільйонів туристів. І це за 4мільйонного населення! Дороги, мости, нові будівлі, ті ж таки відділки поліції вражають, навіть коли бачиш їх удесяте. Порівняно з українською інфраструктурою та модерною "архітектурою" Грузія виграє незмірно.

Досі зарплатня середнього грузина не відповідає цінам у крамницях. Ті чи не вищі за київські, а доходи – удвічі або й утричі нижчі. І зростають дуже повільно.

Але місцева демократія, як і громадська думка, дуже своєрідна. У країні повно опозиційних газет, однак лише два канали на телебаченні. Один – для поміркованої парламентської опозиції як Георгій Тарґамадзе чи Іраклій Аласанія, другий – для радикалів, як Ніно Бурджанадзе чи Іраклій Окруашвілі. Але мовлять майже винятково в Тбілісі. Решта каналів – проурядові.

Ще один мінус – досі зарплатня середнього грузина не відповідає цінам у крамницях. Ті чи не вищі за київські, а доходи – удвічі або й утричі нижчі. І зростають дуже повільно.

Разом із тим очевидно, що Мішу бояться, а опозицію відверто не люблять. За три місяці я не почув від жодної опозиційної партії, що саме вони хочуть змінити в країні. Лише ремствування на "поліційну державу" та вимоги до Саакашвілі піти. Це й озвучували на останніх "днях гніву". Коли я спитав у Бурджанадзе, що буде, як Міша піде, вона відповіла: "Ми хочемо чесних перевиборів і не хочемо поліційної держави". От і вся опозиційна програма. По­картвельськи це означає: я просто хочу на місце Міші.

Президента боїться навіть Дато. Каже, тепер, після суворого вироку для брата, навіть не подумає перейти кордон. І всім іншим закаже, бо ж сім років дадуть "безжальні виконавці юстиції".

Здається, це – саме те, чого хотів Саакашвілі

×