Про проблеми Білорусі журналу "Країна" розповідає колишній посол України в Мінську Ігор Ліховий
Наскільки Україна й Білорусь зараз важливі одна для одної?
- Україна, наприклад, як торговельний партнер Білорусі традиційно посідає третє місце. Чи не кожен третій білорус - від президента й до селянина - запевнить вас, що має якийсь особистий інтерес в Україні. Керівник дипломатичної місії в Мінську є досить помітною постаттю, тому для кожного з моїх колег - а я був п'ятим послом - ця робота не була ані місцем відпочинку від чиновницьких справ, ані почесним засланням.
Чи можна нинішній стан у Білорусі назвати кризовим?
- З одного боку, європейські експерти давно пророкують їй повний економічний крах, а з іншого - саме Білорусь пережила кризу 2008-го чи не з найменшими втратами порівняно із сусідами. Але останнім часом у країні проглядають усі ознаки кризи. Причому системної.
Білорусь живе за командно-адміністративною економікою, там досі є п'ятирічки. Це феномен у Європі. Він має і свої позитиви: за споживчим кошиком, середньою зарплатою та пенсією уже кілька років показники Білорусі кращі, ніж України. Хоча варто враховувати, що там практично немає зарплат у конвертах, які в нас - звичне явище, як і тіньова економіка.
Білорусь пережила кризу 2008-го чи не з найменшими втратами порівняно із сусідами. Але останнім часом у країні проглядають усі ознаки кризи. Причому системної
Видно, що білоруська модель уже не витримує викликів часу. Про це свідчить і ситуація з обмінниками. Нині в країні існує чотири курси валют, що є нонсенсом у ринковому суспільстві. З планової економіки вже не можна витиснути більше, скільки коштів і сил туди не вкладали б. У деяких галузях промисловості - приміром, легкій - застій. Якщо на початку 1990-х усі купували білоруський трикотаж, то тепер на ринку в Хмельницькому третина покупців - із Білорусі. Вони беруть одяг, взуття, інші товари для перепродажу в себе. Оскільки співвідношення ціни та якості товару - не на користь місцевих виробників.
Виросло з цієї економічної моделі й суспільство, причому всі його ланки. Ще п'ять років тому розкішних автомобілів у Мінську майже не було. Зараз можна побачити чимало спортивних автівок, а на околицях великих міст є мікрорайони, забудовані віллами з басейнами. У дипломатичних колах ходила така цифра: до кризи в Білорусі було сім-вісім тисяч доларових мільйонерів. Чимало для країни з населенням дев'ять з половиною мільйонів, яка загалом зберегла так званий соціалістичний тип економіки - 80 відсотків промисловості в державній власності, а в сільському господарстві цей показник ще вищий. Природа, як кажуть, бере своє.
Отже, влада потроху переводить економіку на ринкові рейки?
- Влада бачить таку потребу, яка виростає із загрози стабільності в країні. Але втілити це дуже складно. По-перше, прибуткові підприємства мають тягнути на собі "хвости" пострадянського соціалізму. Моя знайома, яка мала парфумерне СП, казала: "Пане посол, два колгоспи я витримаю, а третій навряд чи". Тобто влада дає "в навантаження" інвесторам соціальні програми. Це може бути будинок культури, футбольна чи хокейна команда, ветеранська організація або занепалий колгосп, у якому хтось із керівників держави має свій інтерес. Це певною мірою підтримує рейтинг влади. Тепер уявімо таку ситуацію. Новий власник, скажімо, Мінського тракторного заводу буде змушений скидати баласт - спорткомплекс, дитсадки тощо. І люди на виборах уже за таку владу не голосуватимуть. Скажуть: ще вчора у мене був дитсадок, піонертабір та безкоштовний транспорт - а тепер нічого з цього немає.
П'ять років тому розкішних автомобілів у Мінську майже не було. Зараз можна побачити чимало спортивних автівок, а на околицях великих міст є мікрорайони, забудовані віллами з басейнами
Друга проблема - в тому, що ці підприємства для своїх регіонів бюджетоутворюючі, вони є центрами впливу. Новий власник - будь-хто - у регіоні може скласти конкуренцію офіційній владі, вплив якої на всі сторони життя нічим не обмежений.
Експерти припускають, що на тлі складної економічної ситуації Росія може навіть поглинути країну, відвівши їй місце серед інших своїх областей. Розуміють це й опозиціонери. У неформальному спілкуванні вони казали мені, що якби не Лукашенко з його впертим характером господаря, незалежної Білорусі, може, вже й не було б. У нього психологія радянського керівника - тримати в своїх руках абсолютно все. Вертикаль влади - один із фетишів сучасної Білорусі, посадовці люблять повторювати цю фразу.
Частина суспільства активно проти цієї ситуації протестує. Однак життєздатна опозиція досі не виникла. Це проблема політичних утисків чи, скоріше, браку ідей?
- Складно сказати. З одного боку, справді, найсильніший опозиційний кандидат на минулих виборах - талановитий поет Володимир Некляєв - серйозним конкурентом владі не став. Оскільки в Білорусі повністю відсутні умови для існування повноцінних опозиційних структур, зокрема й тіньового уряду. Партії там не мають своїх фракцій не тільки в парламенті, а й у місцевих органах влади. Не можна навіть вести агітацію відповідним чином. Голосували не за нього - проти Лукашенка. Але згадаймо минулорічні акції протесту: Некляєву дали трубою по голові ще до закриття виборчих дільниць. Влада боїться його не тільки як політичного гравця, а як носія певних демократичних та національних ідей. Які змушують суспільство задуматися над багатьма незручними для влади речами. Тому ці ідеї й придушують ще в зародку, що лише загострює ситуацію.
Якби не Лукашенко з його впертим характером господаря, незалежної Білорусі, може, вже й не було б. У нього психологія радянського керівника - тримати в своїх руках абсолютно все
Яскрава ілюстрація - Станіслав Шушкевич, колишній спікер парламенту, перша особа в державі до введення інституту президентства. Від початку в опозиції до Лукашенка як до президента. Отримує пенсію в розмірі один долар, що приблизно в сто разів менше середньої по країні. Це зроблено просто так, без пояснень - щоб "неповадно" було опонувати владі. Щоб вижити, Шушкевич має читати лекції за кордоном як професор, доктор фізико-математичних наук.
Влада не знайшла спільної мови з творчою інтелігенцією, і заборонила публікувати твори письменників, які аж ніяк не є екстремістами. Вони лише відстоюють право народу на білоруську мову, правдиву історію.
Існування на території країни будь-якої альтернативної системи влада не приймає.
Скільки це може тривати?
- На низовому рівні Білорусь активно модернізується. За інтернет-охопленням населення випереджає як Україну, так і Росію. Молодь їздить здобувати освіту за кордон - до речі, часто й в Україну. У білорусів загалом європейське мислення - ті ж цінності, та ж культура. Вони розуміють, що не смітити - це добре, що вони не можуть дозволити собі псувати громадське майно, бо їхня країна не багата на природні ресурси. Мають високу виконавську дисципліну.
Популярна мрія молоді - потрапити на держслужбу, в КДБ, міліцію чи прокуратуру. Це дає почуття захищеності
З іншого боку, впадає в око високий рівень конформізму й живучий синдром совка. Популярна мрія молоді - потрапити на держслужбу, в КДБ, міліцію чи прокуратуру. Це дає почуття захищеності. Адже вони бачать, що когось позбавляють бізнесу, саджають у тюрму чи обмежують у правах, якщо ти не свій. А так ти належиш до певного ордену - і тебе не зачеплять. Ти ж за це мусиш бути повністю лояльним.
Ця внутрішня напруга між європейськими та совковими цінностями може призвести до вибуху. Білоруський народ за характером нордичний, близький до скандинавів. Спокій - його складова, розворушити людей важко. Однак, якщо це вже стається - наслідки страшні. В історії країни було багато таких прикладів.
Радянська й нинішня влади активно подають Білорусь як партизанську державу: мовляв, стільки населення повстало проти тих чи інших загарбників. Але це палка з двома кінцями: орієнтири можуть змінитися, а суть залишиться тою самою.
У разі послаблення влади білоруси зможуть дати собі раду?
- Наші сусіди досить підприємливі. Здавна знаходилися на перетині торговельних шляхів. До Радянського Союзу на цих землях було чимало ремісницьких цехів, крамниць. Цю жилку вони мають і тепер. Хоча трохи приглушена, бо важко планувати розвиток бізнесу в цих умовах. Коли складно зрозуміти, скільки податків ти заплатиш і з чого - тому що час від часу віддаватимеш додатково. Щоб утримувати спортивну команду чи якийсь об'єкт відремонтувати. І чим вище піднімаєшся - тим більше залежиш від влади. А не захочеш грати за такими правилами - виникнуть проблеми на кордоні при ввезенні товару, його можуть просто конфіскувати. Держава, як і в нас, любить за рахунок бізнесу латати дірки в бюджет. Це ще одна причина зволікання з утіленням реформ, зокрема із приватизацією.
Чому Білорусь прийшла до певного банкрутства як у зовнішній політиці, так і всередині країни? Бо намагалася бути "православним атеїстом", як про себе каже Лукашенко
Кілька років тому судили екс-керівника потужної компанії, яка забезпечує бюджету 40 відсотків експортних надходжень. За фінансові порушення дали шість років і присудили дуже великий штраф. Але за два роки випустили й призначили директором іншого бюджетонаповнюючого підприємства. Він заплатив величезну суму з власних коштів, хоча офіційно має невелику зарплату. Ніхто не спитав, звідки гроші. Усі все розуміють, система так працює.
Інший випадок стався з нашими пивоварами, компанією "Оболонь". Вона мала на білоруському ринку частку до 10 відсотків - це дуже багато. Ще й нарощувала її. Ми радили її представникам: дійте спокійніше - тут же специфічні умови. Купіть у Білорусі заводик поганенький, модернізуйте, почніть варити пиво на ньому. Але ні, вони далі збільшували експорт. Скінчилося тим, що компанію змушували заплатити 7 мільйонів доларів штрафу. Причому привід знайшли смішний. "Оболонь" випустила на ринок "Вогнегасник" - 2-літрову пляшку пива, оформлену в червоних тонах. На етикетці піктограмами показано, що робити: пий, вживай - і останньою ішла картинка хлопчика, що пісяє. Мовляв, стільки пива, що потім і вогонь гасити можна. Компанії виставили претензії - спочатку з моралі, а потім тому, що продукт не сертифікований. Хоча пиво те саме - просто пляшка інша. Так компанія за хлопчика влетіла у 7 мільйонів. У світі є універсальні правила гри - але Білорусі вони часто не стосуються.
Чому Олександр Лукашенко не говорить білоруською?
- Існує думка: якщо він це зробить публічно - невдовзі білоруською розмовлятимуть щонайменше 80 відсотків населення. А в освіті, міліції, судах на неї перейдуть одразу. Але...
За віком, освітою та професійним досвідом Олександр Григорович типовий представник радянської епохи. За походженням він сільський чоловік. Уродженець загалом російськомовного регіону. А представники політичної еліти і творчої інтелігенції, які стояли біля витоків білоруської державності - так само, як і в нас - часто походять із заходу країни: Станіслав Шушкевич, Олександр Мілінкевич або Зенон Позняк. Ці люди володіють білоруською, польською та англійською. Кажуть, вони висміювали тих, хто вільно не розмовляв білоруською. У відповідь багато хто з владної верхівки демонстративно став російськомовним. Вони не стали вивчати мову титульної нації - на відміну від того, як було в нас зі, скажімо, Юлією Тимошенко.
Чим, на Вашу думку, викликано недавні гострі заяви Олександра Лукашенка на адресу Віктора Януковича?
- Причиною стало загострення ситуації в країні та ускладнення взаємин із ЄС і Російською Федерацією. А приводом - наша непослідовність у відносинах із партнерами. Раніше ставилися так, тепер - інакше. У нас самих ситуація з правами людини зараз наближається до білоруської. Чому Білорусь прийшла до певного банкрутства як у зовнішній політиці, так і всередині країни? Бо намагалася бути "православним атеїстом", як про себе каже Лукашенко. Там я так і не побачив чітко сформульованої системи цінностей, яка була б достатньо послідовною, логічною і випливала з європейської історії Білорусі. Те ж саме останнім часом спостерігається і в нас. Тому зараз і ми, і білоруси справляємо враження невпевненого водія, якого на дорозі бояться найбільше.
Чому нам досі не передають документи по ратифікації українсько-білоруського кордону?
- Верховна Рада ратифікувала цей договір ще 14 років тому. З того часу всі п'ять послів України чекали, поки документ ратифікує білоруська сторона. Адже це ключове питання відносин будь-яких сусідніх країн. На його вирішення припали всі три роки мого перебування в Мінську. Я часто бував на засіданнях парламенту. Там депутати не ходять залою, як у нас, не сваряться, не б'ються. Спікер ставить питання на голосування - і всі голосують, часто без дискусії. Особливо, якщо рішення на рівні президента вже прийняте. Насправді розв'язка в чотирикутнику Росія - Білорусь - Україна - ЄС. Це такий своєрідний сигнал для Європи в контексті євроінтеграційних прагнень України. Мовляв, дивіться: вона має проблеми з найближчими сусідами. Із тією ж Білоруссю.
1 
1
Комментарии
7