Цей режим кожною своєю клітиною хоче подальших репресій

 

Американський політолог Олександр Мотиль про суд над Тимошенко й перспективи нинішньої влади в Україні

Ніхто не має переконливої відповіді щодо процесу над Юлією Тимошенко. Хоч як на нього дивитися, він зовсім без смислу – і режиму не потрібний, і якоїсь особливої мети не має. Тим більше, викликав негативну реакцію і в Україні, й на Заході, й у Східній Європі, навіть у Росії. Моє пояснення просте: ця влада, попри всі заяви про свою компетентність та професійність, є вкрай некомпетентною і непрофесійною. І це просто чергова помилка, яких ця команда вже дуже багато зробила, починаючи з "харківських угод". Не обов'язково там злі люди сидять – вони просто не фахівці.

Якщо ж шукати там глибоку раціональність, то єдине напівпереконливе пояснення таке: вони хочуть знайти привід денонсувати газові угоди. Прямо робити це не випадає – усе ж таки Росія, стратегічний партнер та інше. А тепер є теоретична можливість, розритикувавши й посадивши через ці угоди Тимошенко, сказати: слухайте, ми маємо повернутися до переговорів.

Друге пояснення повністю протилежне першому, бо передбачає дуже тонку гру. А я не вірю, що в Партії регіонів на це здатні. ­Певно, хлопці просто не знали, що робили. Виступили проти Кучми, заарештували Луценка – і пішли на Тимошенко, думаючи, що це їм скоренько вдасться.

В останні місяці Янукович серйозно взявся за посилення відносин з Євросоюзом. ­Домовляється про зону вільної торгівлі. Це необхідне для всіх – і для України, і для самих "регіоналів". І в цей момент робити щось, що йде всупереч будь-якій інтерпретації європейських цінностей – ну, просто нелогічно, це нонсенс. Мали би принаймні почекати, підписати угоду. Не зрозуміло, чому одна рука робить таке, а друга – таке.

Тепер ЄС і Америка прозоро натякають: розв'яжіть цю справу не надто авторитарно – і тоді матимете з нами кращі відносини. У владі це ніби розуміють. Але як їм із цього викрутитися? Бо ж усе так упевнено йшло до засудження. Думаю, зараз вони шукають якусь форму, як із цього вийти.

Для суспільства ця справа добра в одному важливому аспекті. Це дуже яскравий прояв авторитаризму й дурості. Досі було так: ну, якось змінили Конституцію – так ніхто цим не цікавиться. З'явилися "тушки" в Раді – й теж це було чимось далеким, та й народних депутатів не особливо люблять. А тепер більшість українців, які цікавляться політикою, бачать: щось тут не те. Не треба бути "нунсівцем" чи "бютівцем", аби відчути: щось смердить.

Раніше опозиція не знала, що робити. А тепер принаймні зрозуміла: треба почати координувати свої дії.

Тимошенко після цього навряд чи раптом стане найпопулярнішою особою в Україні. Але, безумовно, вона на цьому виграє. Це піднесе її престиж серед певних політичних еліт – особливо на Заході як опозиціонера до авторитарного режиму. Ну а тут її перетворять на символ демократа й мученика. Із часом вона може стверджувати: "Дивіться, коли всі інші казали "так" або боялися взагалі щось казати – я стояла, захищала країну, захищала народ".

 

Кожна клітинка цього режиму хотітиме подальших репресій. У цьому їхня натура, бо це  ж бандитська влада. Але дозволити собі цього вони вже не можуть. Якби це була сильна, популярна влада з підтримкою щонайменше в 40–50 відсотків усього народу – ну, може бути. А 10–15 відсотків підтримки – це фактично ніщо. Тому надалі щомісяця починати справу з якимось опозиціонером буде просто неможливо.

Влада зайшла в глухі кути – і всередині, і ззовні, у багатьох сферах. Вони не знають, що робити, виявили себе некомпетентними, безцеремонними та корумпованими. З будь-якої точки зору ця влада є гіршою за адміністрацію Віктора Ющенка. Їм протриматися довго не вдасться: люди злі навіть на Донбасі.

В Америці зараз теж патова ситуація між республіканцями й демократами. Посере­дині стоїть президент Барак Обама, який не знає, що робити. Але він принаймні не заарештує нікого. Та й республіканці теж такого не робили б. Вони шукають шляхи до порозуміння.

Так було й в Україні протягом останніх 20 років. Скільки разів Кучма призначав нових прем'єрів? Це необов'язково допомагало – але принаймні він шукав. Чому Микола Азаров не мав би "полетіти"? Чому Дмитро Табачник не мав би "полетіти"? Знайти заміну ж неважко навіть у рамках одної партії.

Із Табачником – класичний приклад. Будь-який декан чи ректор навіть найменшого університету був би кращим міністром освіти за нього. Взяти навіть якогось сільського вчителя з Миколаївської області! Це принаймні був би не Табачник.

В Україні є багато людей компетентних і не заполітизованих. Вони могли б позитивно вплинути на імідж, а може і на суть політики. Над цим і мали б задуматися в нинішній владі. Подбати, може, не так про Україну, як хоча б про себе. І, дуже надіюся, що "регіонали" підуть цим шляхом. Бо інакше альтернативою для них є політична смерть протягом року чи, може, двох.

×