Ексклюзивы
вторник, 29 января 2013 18:47

"Часто купую собі квіти. Перехожі ж про це не здогадуються", - Тетяна Зубова, інженер

 

Мій прадід 25 років служив у царя писарем. За добру працю той подарував йому породистого скакуна. Багато людей хотіли коня купити, а прадід не продавав. Якось уночі почув шум у хліву. Вийшов на ґанок, а там похресник намагається вкрасти жеребця. Гукнув його, а той вистрелив прадідові в ногу. ­Почалася гангрена, хотіли ампутувати. Та він сказав: "Я прийшов до царя з двома ногами. З двома й помру".

перестала боятися смерті. Найстрашнішою після ­аварії стала людська черствість. Поїхала в монастир на Закарпатті. ­Разом зі мною там з'явився чоловік. Коли залишив храм, у нього пішла ротом кров. Упав і помер. У нього був рак. ­Батюшка сказав: "Кожен віруючий був би щасливий так померти: сповідався, причастився і не встиг зогрішити".

За весь час думки про смерть виникли раз. Третій місяць лежала на витяжці. У венах – чотири крапельниці. Хотілося спати, але від болю не могла. Подумала: "Зараз вирву всі апарати, і хай буде, що буде".

Після аварії два роки снилася прохідна заводу. Страшенно любила свою роботу.

Завжди ходила на височенних каблуках, у тісній міні-спідниці. 90 відсотків чоловіків на заводі намагалися привернути мою увагу. Та в мене є правило: не заводити романів на роботі. Ніколи не мала стосунків із одруженими чоловіками.

У день зарплати сина й доньку водила в ресторан. Колеги дивувалися: "Не можеш вдома насмажити картоплі?" Я робила це, щоб діти не відчували ущербності в матеріальному плані.

У першому класі вкрала у своєї тітки намистинку зі скла. Одягнула її на нитку й носила, як кулон. Тітка прийшла до нас у гості. Коли говорила з мамою на кухні, голосно запитала її: "Ти не знаєш, куди ділася моя намистинка?" Я злякалася, що в мене знайдуть. Розламала навпіл і змила в унітаз.

Мріяти треба, щоб мрії збувалися. На аркуші намалювала протез, машину, квіти, сад і триповерховий будинок. Себе зобразила стрункою. Я буду рухатися. Якщо не стану на ногу – повзатиму.

Підлогу мию 3 години. Сідаю і штовхаю перед собою відро з водою. На милицях по мокрій поверхні ходити неможливо.

Жити треба з тим, що в тебе є.

Якось почався ураган і протягом відчинило кватирку на кухні. Щоб її зачинити, треба було стати на підвіконня. Я це зробила. А під час суду мала піднятися в зал засідання на четвертий поверх. Там сходи височенні – не кожен здоровий подужає. Таки видерлася.

За день до аварії наснилася покійна мама – сиділа на кухні й ножем чистила свинячу ратицю. За півтора місяця мені ампутували ліву ногу.

У реанімації кілька разів здавалося, що пірнаю в густу білу піну. За якусь мить чула голос: "Таню, повернися".

Лікар називав мене Зоєю Космодем'янською. Під час перев'язок я тримала в роті кляп – щоб не кричати.

Після лікарні подруга Ірина спитала, чим допомогти. Я попросила встановити поручні у ванній. Вона зробила ремонт у моїй квартирі. Пояснила: "Це треба мені. Ти давала паски і м'ясо, коли в мене не було чого їсти".

Коли зустріла свого другого чоловіка, він сказав: "Я тебе люблю з шостого класу. Коли дізнався, що ти вийшла заміж, перший раз напився".

як любиш, ні на що не звертаєш уваги. Всі родичі мого чоловіка відсиділи у в'язниці. Знайомі казали, що і його це ­чекає. Я не вірила. Він не хотів працювати, пив і грав у карти. Я завжди знаходила виправдання.

Донька боялася свого батька, жодного разу не назвала його татом. Бувало, кидався на мене із сокирою й ножем. Терпець урвався, коли він побив мене на очах у доньки.

Після розлучення два роки жили в одній квартирі з першим чоловіком. Він приводив дружків, бувало, приходив із жінками. А мене завжди до нього фізично тягнуло. Це минуло аж через сім років.

Хочу ходити на високих підборах, танцювати й ще раз вийти заміж.

Мрію побачити свого батька. Ми з ним у розлуці 47 років. Знайшла його через інтернет. Тричі на місяць зідзвонюємося. Він живе в Росії і має дружину-інваліда.

Боюся, що моїм дітям чи онукам доведеться відповідати за мої гріхи. Тому намагаюся не грішити.

Часто купую собі квіти. Перехожі ж про це не здогадуються.

Не хочу, щоб поряд зі мною був інвалід. У компанії здорових людей про свою ваду забуваю.

Щастя – це коли ти потрібний.

Чоловіки бояться сильних жінок. Може, краще бути слабкою?

Одні люди живуть розумом, інші – серцем. Їх більше. Тому так багато шлюбів розпадаються. Але тільки вони бувають по-справжньому щасливі.

Любов – це коли жінка не помічає запаху брудних шкарпеток і перегару.

Я часто закохуюся.

Даю милостиню. Одній бабусі віддала всі гроші з гаманця. Вона мені видалася такою чистою й світлою. Попросила, щоб помолилася за мого брата. Його в 1990-х збила машина.

Протезист, який учив мене ходити на костурах, сказав: "Ти так граційно ходиш на милицях". Я спитала: "Невже може бути красиво, коли в жінки немає ноги?" А потім написала повідомлення на сайт знайомств. У перший же день відповіли семеро чоловіків.

Для мене дуже важливо, щоб люди, які зі мною поряд, мене не соромилися.

Сейчас вы читаете новость «"Часто купую собі квіти. Перехожі ж про це не здогадуються", - Тетяна Зубова, інженер ». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосов: 1
Голосование Как вы обустраиваете быт в условиях отключения электроэнергии
  • Приобрели дополнительное оборудование для жилья для энергонезависимости
  • Подбираем оборудование и готовимся к покупке
  • Нет средств на такое, эти приборы слишком дорогие
  • Есть фонари и павербанки для зарядки гаджетов, нас это устраивает
  • Уверены, что неудобства временные и вскоре правительство решит проблему нехватки электроэнергии.
  • Наше жилище со светом, потому что мы на одной линии с объектом критической инфраструктуры
  • Ваш вариант
Просмотреть