Подруга живе у кримській Алушті. Тримає міні-готель, приймає туристів. До окупації літню відпустку я зазвичай проводила в неї. А взимку-весною вона приїздила до Києва. Разом подорожували Європою.
Сім років тому були в чеській Празі. Подорож припала на 8 березня. Ввечері вирішили посвяткувати в якомусь місцевому ресторані. Чоловік із нашої туристичної групи сказав, що знає заклад, де збираються переважно місцеві. Мовляв, їжа смачна, атмосфера колоритна. Вирішили там гуртом зустрітися.
– Не заблудимся, мне все рассказали, – сказала Тоня. – Улица называется, как хлеб черный. Легко запомнить.
Нагулявшись по магазинах, повернулися в готель. Зробили зачіски, макіяж. Одягнули сукні. І поїхали шукати ресторан. Обходили район, де він мав бути, – не знайшли. Почали дивитися карту.
– Як вона зветься? – питаю.
– Ржаная, – відповідає подруга.
На мапі – жодних згадок про таку.
– Давай людей спрашивать. В отеле говорили, что чехи русский понимают. Только нужно вежливо спрашивать. Прошу пана, Ржаная улица…
Перший місцевий виявився художником Олександром з Ялти. Вдома не був 10 років.
– О, земляки. Я здесь работаю. Певец Карел Готт приглашал, чтобы его портрет нарисовал. Ржаная улица? Не знаю.
Погоджується допомогти. Зупиняє перехожих, питає про Ржаную і ресторан місцевої їжі. Ніхто не знає.
– А давайте я покажу, где обедаю. Там тоже вкусно.
Ресторан Олександра виявляється їдальнею на зразок "Пузатої хати". Щоб не розчаровувати земляка, дякуємо і заходимо всередину. Коли він завертає за ріг, виходимо й ідемо в інший бік.
Вечеряємо в кафе, до якого ходили пробувати вепрове коліно – запечену свинячу ногу. Вранці зносимо сумки до автобуса, група повертається додому. Знайомі питають, чого не прийшли в ресторан.
– Нужно было нормально объяснять. Нет там никакой Ржаной улицы. Мы все обыскали и местных спрашивали, – каже подруга.
Дорогою з'ясовуємо, що вулиця називається Житня
1 
1
Комментарии