— Коли два роки тому мені робили операцію з видалення пухлини, я був у стані клінічної смерті. Те, що я там побачив, змінило моє життя, — розповідає Богдан Пісний, 54 роки. — Я знаю, це смішно звучить, але я бачив Бога і Божу Матір. Ніяких тунелів зі світлом не було. Багато не говорю, бо люди скептично ставляться. Навіть брат Василь казав моїй дружині: "Най там нікому нічого такого не розказує, бо будуть сміятися".

Богдан Пісний  — рідний брат начальника обласного управління міліції Василя Пісного, 45 років. Богдан Михайлович — підполковник, працював начальником Жидачівського та Залізничного райвідділів міста Львова. Нині є першим заступником директора Європейського університету у Львові. Спілкуємося в його кабінеті.

— Після клінічної смерті мені являлася Богородиця уві сні і казала писати вірші. Я дивувався. Як писати? Які вірші? — продовжує. — А потім написав першого вірша. Другий, третій. Ніяк не міг перейти межу 13, довго не давався. Із березня до сьогодні написав 340 поезій.

Нещодавно Богдан видав свою першу збірку поезій "Дорога до Бога". Розповідає, що спочатку колеги-міліціонери не сприймали його як поета. А коли почали читати із цікавості, то дзвонили і просили передати книжку. Львівські композитори Валерій Степовий і Роман Рак поклали його вірші на музику.

Богдан розповідає, що не буває дня, щоб чогось не написав. Пише переважно дорогою на роботу. Із вул. Княгині Ольги до просп. Чорновола щодня йде по 5 км.

— Я помітив, що найбільше мені приходять думки біля Головпоштамту. Потім подивився, там на стіні є скульптура Йосипові Сліпому. І зрозумів — це святе місце, — каже він.

Частину віршів Пісний присвячує релігійній тематиці. За 18 днів він переписав віршами 52 біблійні псалми. За півроку переспівав усі 150.

— Я тільки того року купив Кобзар. Колись не читали ж. Бо дружина сказала, що й Шевченко писав псалми. Подивився — точно. Ще — Леся Українка, Куліш. Але нікому не вдалося переспівати більше 20 псалмів, — усміхається чоловік .— Першу книгу я присвятив дружині Надії. Як повернувся з того світу, кожен день присвячую їй. Бо колись, — зітхає, — всяке бувало. Служба багато часу забирала.

У міліцію повертатися Богдан Пісний не хоче.

— Брат пропонував, звісно. Навіть коли в Тернопільській області начальником був, посади були. "Ну що ти вже такий став?" — каже. Але я не хочу. До міліції з добром не звертаються, — пояснює Богдан. — День міліції 20 грудня святкую. Усе ж таки 20 років службі віддав.

Василь завжди був більше діловий. Я ж у міліції випадав з ансамблю як біла ворона

Богдан Пісний народився в селі Лопушани Тернопільської області у сім"ї колгоспників. Він був найстаршим із трьох дітей. Між ним і братом Василем різниця 8,5 року. Є ще брат Петро, середульший. Йому 50, займається бізнесом. Усі брати з родинами живуть у Львові.

— Василь ще пішки під стіл ходив, як я вже вчився і працював, — сміється Богдан. — Я любив географію. Закінчив географічний факультет. Одного разу приїжджаю зі Львова додому, а Василь якраз сидить читає щось про Карпати. А тут хлопці за вікном уже в два пальці свистять — на вулицю його кличуть. "Куди?" — кажу я. Не пустив його, поки він усе не вивчив. А на наступний день вчителька після уроку питає його: "Шо, Богдан додому приїхав? Зразу видно", — сміється.

Богдан Пісний  грає на гітарі й любить фотографувати квіти.

— Василь завжди був більше діловий. Я ж у міліції випадав з ансамблю як біла ворона, — каже і починає читати свого вірша "Я бачив маки".

×