400 лет назад на украинском языке играли представления

Язык, на котором говорили украинцы 400 лет назад сохранился в рукописях тогдашних пьес - интермедиях. В них играли сцены из жизни народа. Популярными такие представления были на ярмарках.

Эти тексты уникальные, потому что все летописи, делопроизводство, переписка, преподавание велись на церковнославянском, который фонетически и грамматически был далек от украинского языка и была чужд народу, пишет uaua.world.

В ортодоксальной среде церковнославянский был аналогом "мертвого" латинского языка католического мира, у него не было народа-носителя. Это был язык образования, науки и литературы. Поэтому мы сейчас и читаем летописи, научные и художественные произведения средневековья на языке малопонятном, искусственном и похожем на русский. Ярким примером является "Грамматика" Мелетия Смотрицкого, изданная в 1619 году типографией Венского братства. Эта книга легла в основу "Российской грамматики" Михаила Ломоносова.

Котляревский и Шевченко украинскую литературную традицию переняли у студентов и преподавателей Киево-Могилянской академии Митрофана Довгалевского и Георгия Конисского, которые в начале 18-го века писали интермедии на украинском языке.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: "А в рум'янці така сила, що всі квіти погасила" - какими комплиментами пользовались когда-то украинцы

Интермедии - это короткие драматические произведения, в которых на сцену выводятся простолюдины, которые говорят "слогом простым, деревенским, мужицким" с остроумным анекдотическим сюжетом, который нередко был заимствован из жизни народа.

В журнале "Кіевская старина" за 1883 год, выпуск 12, сохранились такие редкие произведения - 2 интермедии начала 17-го века - "Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого, в 5-ти діях, з додаванням двох інтермедій, написаних Яковом Гаватовичем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Представлена була в Кам'янці на ярмарку, в день того ж св. Іоанна Хрестителя, 1619 року, а надрукована у св. Миколая на передмісті Яворівському".

Одно из произведении перепечатано из журнала "Киевская старина" на языке оригинала можно прочитать ниже.

Інтермедія після другої дії "Кіт у мішку".

(Климко з горшками, Стецько тримає на спині кота в мішку).

Климко. Що ты тутъ, побратиме, собі порабляешь?

Кажи мені, як живешь, та якъ ся маешь?

Стецько. Я тут не роблю ничого. Ось иду до дому свого

Та и зъ тоіеми горшками, якъ зъ своими сусідами.

Климко. Та на щотакъ много маешь? – либой на жонку кидаешъ?

Стецько. На що? Чи хочешь вірити, що люблю хороше жити,

Всёго достатекъ варити кажу, та ся не курчити,

Такъ яко приналежаетъ сподарови, що все маетъ.

Климко. Бохмесь, чоловікъ хорошій. Либой маешь много гроши.

Стецько. Та що маю?

Кл. Та дожитокъ.

Ст. Маю тотъ на полю вшитокъ.

Суть тамо овцы, бараны, котромы частую паны;

Суть волы, та й коровы, – все маю, коли-мъ здоровый.

Климко. Та и много поля маешь?

Стецько. Маю, – та щотакъ питаешь?

Климко. Бо хочу тобі вікъ служити, зъ тобою вік провадити.

Стецько. Коли хочешь, гаразд служи, хоть ся и шинкаркомъ длужи.

Коли пінізи маемо, – все мы тое поплатимо,

Лише хоць вірне служити.

Климко. Кажи-жъ, що будешъ варити

Для мене.

Ст. Хотъ видишь горшковъ мнгого, що-мъ до дому свого

Тутъ покупивъ на ярмарку,- купилемъ и тую мірку,

Що будемъ собы зъ ней пити, – та питаешь, що варити

Буду? Ось в тоімъ борщика, въ тоімъ яглы до молока;

Коли рыбы достанемо, въ тоімъ коропы розписто,

Въ тоімъ капусту густою, въ тоімъ розпустимо лою,

До гороху, оттакъ знаишь, та и пироговъ ся наишь;

Въ горщику ихъ поваремо, та и в тимъ шпирокъ насмажемо.

Та що бысь хотівъ иншого? Що маемъ, наваримъ много.

Климко. Бог-ме я буду служити, коли такъ схочешь варити.

Та же сяхороше маешь.

Стецько. Та ти що робити знаешь?

Кажи, що бы-мъ слугу свого знавъ, та ласкавъ бывъ на ніого.

Климко. Я чоловікъ все робити знаю, то волки ловити,

Щобы овець не псовали, та быдла не розганялы.

И иншого звера много достану ось зъ ліса того.

Лисицю, що-мъ имыю, несу, та за длугъ ю понесу.

Стецько. Того слуги потребую – та южъ ся тобі радую;

Будешь-же ся гараздъ мати, та борзо хочъ прибывати.

Климко. Гараздъ. Та ты звірка того купи, дамъ іего не дрого.

Будешь до тей шапки мати.

Стецько. Коли бы го огледати?

Климко. Ище быстрый, тепер зъ ліса, утюкъ-бы мені до біса.

Дома іого оглядаешъ, гей-же хорошій – пузнаешь.

Стецько. Якъ іого шацуешь собі?

Климко. За шисть осмаков дамъ тобі.

Стецько. Вельми зацінивъ-есь много.

Климко. Кажи, щодашъ, дамъ не дрого.

Стецько. Три осмаки возьми собі.

Кл.Дай пять.

Ст. Не дамъ.

Кл. Жичу тобі.

Стецько. Много.

Кл. А хочешь купити – чотыри та будемъ жити

Собі, лише длухъ однесу, та горшки те то понесу

За тобою.

Стецько. Еще много хочешь.

Климко. Та, Бог-ме, не дрого,

Так бо емъ я виненъ сила, коли –жъ – мо тамъ въ корчмі пила.

Стецько. Бери – жъ южъ чотыри гроши, та ся верни якъ хорошій.

Климко. Гаразд, и зъ міхомъ зоставлю, та не вельми ся забавлю.

(Тут Климко пішов, а Стецько приймається дивитися лисицю.)

Стецько. Осмотру тую лисицю, чи будетъ пидъ рукавицю,

(Кіт тікає.)

Та и пудъ шапку красцынко. Бідна – жъ моя головонько!

Ось, ось мене грошей збавивъ, лихъ чоловікъ міхъ зоставивъ.

Ось кота въ міху купивъ-емъ! Чомъ я такъ не мудрый бывъ-емъ?

И-же у тотъ міхъ не гледывъ-емъ, та щовъ нимъ не осмтривъ-емъ?

О, бісу твоей матери! Кажуть, не каждому вери.

(Шукає горшки, шукає одяг, який положив на горшки.)

Та и горшки либой пукралъ. Ось матінко, що-мъ я выгралъ

На тому лихим ярмарку! Бісъ взявъ изъ горшками мірку

И сукни либой не маю. Що ма-мъ діяти – не знаю.

Бідна – жъ моя головонько! О, несчастная – жъ матонько,

Щось мя на світ народила, що-мъ такъ нинка стративъ сила.

(Приходить, переодягнувшись в інший одяг, а горшки кладе в іншому місці і прикриває їх його одягом і притрушує травою).

Климко. Та що, побратиме, тобі?

Стецько. Чи жартуешь зъ мене собі?

Наробивши та не знаешь? Горшки укравъ та питаешь?

И сукману… та и здрадить мене въ торгу: кота-сь всадилъ

Въ міхъ, та-же лисицу маешь, казав-есь, що ю продаешь,

Тою-мъ я заплатить тобі, а того-мъ не змыслить собі,

Що я-мъ въ тотъ міхъ не загледівъ, а тысь пришолъ, що бысь шыдивъ,

И ще, що ми есть, питаешь, та сязъ мене насмеваешь.

Климко. Та щоти на мене кладешь? Що-мъ ся тутъ натрапилъ, радъ есь.

Не мамъ кимъ освядчити, що й смылъ то на мене вложити.

Стецько. Якъ тебе зовуть? – питаю.

Климко. Климко.

Стецько. О, того не знаю,

Якъ здрайцу зовуть тамъ того, та бо шапка власна іого,

Та для того-мъ гадавъ собі, що онъ, тамъ тотъ мовилъ тобі.

Прошу-жъ, пробачъ вину тую.

Климко. Милый брате, я зъ тобою,

Та якъ кажешь, що тя зрадивъ,- кота впередъ въ тотъ міхъ всадивъ?

Стецько. Ой, такъ.

Кл. Я та и пукралъ гроши?

Ст. Пукралъ.

Кл.Чловікъ не хорошій.

Та и мівъ служити тобі?

Ст. Мівъ.

Кл.Зъ грошами пойшолъ собі?

Стецько. Такъ, брате.

Кл. То й горшки укралъ?

Ст. Такъ.

Кл. Та-съ ты іого не шукалъ?

Стецько. Нітъ, боса ты натрапилесь.

Кл. Теперъ-то?

Ст. Теперъ.

Кл. Зблудилесь!

А хочешь мині вірити? Здасть-ми ся, що-мъ мілъ видіти

Теперъ чоловіка того, що мілъ горшков вельми много.

Тотъ либой.

Ст. Либой.

Кл.Сукману, що тобі благому пану

Либой взявъ, нісъ на палиці, та собі лігъ на травиці.

О Бугъ-ме тотъ, бо шарая сукмана была такая.

Стецько. Такая, такая.

Климко. Чи хочешь ми вірити.

Коли-ць того покажу, не хочъ гожи вити.

Ось лежить! А тотъ?.. Стецько. Тотъ, тотъ!

Климко. Ну-жъ, тую палицю

Гараздъ іого по хребті, же змажетъ травицю

Пасокою.

Стецько. О, буду-жъ іого шмаровати!

Мусить мені и горшки и все поврацяти.

Та якъ мудрый пакрывъся, ось видишь травою,

Що бы не зглидино.

Климко. Бий кріпко, та свою

Сукману и все побери, а іого въ всіті не дери.

(Климко, закачав рукава, б'є по горшкам, а Стецько тікає).

Стецько. О, матіонко, матіонко! Тепер-же ми лихо.

Чи бісъ, чи лихъ чоловікъуправилъ мене тихо

Въ то нестестіе велике, що-мъ убоство свое

Потолкъ, въ нивочъ обратилъ ти горшки мое.

Щося діять? Чи Богъ то милостю справити

Хотилъ такое річи на мене пустити,

Чи лихіи люде? О, Боже милостивий!

Коли-жъ бы ся тотъ трапилъ чоловікъ зрадливый,

Що ми такое річи, ось пане, наброилъ…

Пузналъ бы, якъ-бы-мъ дывы коло ніего строилъ…

Возму жъ претя тую сукману, пійду ся скарити пану.

(Стецько пішов, прийшов Климко, сміється).

Га, га, га, га, га, г-а, га! Двократь одиного

Чоловіка-мъ ошукавъ, признамъ ся до того.

Тотъ панъ, що знаетъ въ світі гараздъ махліовати.

Пойду ище та знайду, кого ошукати.

×