Ексклюзивы
среда, 30 мая 2012 19:02

Жодного запису "Катрусиного кінозалу" не збереглося

Тьотя Катя і Катруся вперше з'явилися на екрані 40 років тому. Популярну дитячу передачу "з'їли" наприкінці 1980-х. Катрусю хтось украв

Ні "вечірньої казки" з Тьотею Катею та Катрусею, ні "Катрусиного кінозалу" жодного запису не збереглося. Ці дитячі програми зазвичай виходили в прямому ефірі, а керівництво Українського телебачення у 1970-1980-х не вважало за потрібне їх записувати. Та й техніка була сяка-така. Уціліли лише фрагмент плівки, де Тьотя Катя й Катруся беруть інтерв'ю в дитячого письменника Едуарда Успенського, та кілька фотографій.

Уперше в ефір передача "На добраніч, діти" з Тьотею Катею та Катрусею вийшла в червні 1972-го. Відтоді з'являлася по вівторках увечері впродовж 16 років. Передача одразу стала така популярна, що за півроку Тьотя Катя й Катруся почали вести окрему програму - "Катрусин кінозал". Тьотею Катею на екрані була нині 65-річна Катерина Лозовенко з дитячої редакції УТ. Прийшла туди після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого.

- Починала я з посади помічника режисера в дитячій редакції, - розповідає Катерина Семенівна. - Це була найнижча посада з усіх - щось типу "піди-принеси". Пам'ятаю, як тодішній заступник редактора дитячих програм Володимир Заманський послав мене відвезти його книжки в бібліотеку, ще й далеко так. Як же я образилася. Не знала, що він зіграє в моєму житті таку важливу роль. Саме він придумав для мене передачу, просту до примітивності, де в кадрі - ведуча й лялька. Щось, мабуть, у мені розгледів. До того ж я добре знала мову, бо закінчила українську школу, яких тоді в Києві майже не лишилося.

"Перед щоденною летючкою, де рецензенти оцінювали передачі, а керівництво Держтелерадіо УРСР давало вказівки, - згадує Володимир Заманський у "Записках киевлянина", - до мене підійшов черговий рецензент і сказав: "Те, що вийшло в ефір із цією актрисулею, - жах. Закривай цю дурну передачу". Та згодом на програму надійшов мішок листів, і з кожним випуском їх ставало все більше й більше. Діти надсилали малюнки, іграшки, одяг для Катрусі. На конвертах адреса: "Київ. Тьоті Каті й Катрусі". За кількістю листів керівництво УТ дуже уважно слідкувало. У дитячу редакцію їх приходило дуже багато. А Тьоті Каті - найбільше. І передачу залишили".

Для нової програми відібрали кілька ляльок. Спочатку був лисуватий хлопчик, потім - лялька, схожа на Петрушку.

Лялька зникла. Довелося розказати дітям історію, що Катруся захворіла

- Катрусю я знайшла випадково серед старого реквізиту, - продовжує Катерина Лозовенко. - Лялька одразу мені сподобалася: смішна така, з двома товстенькими кісками. Пізніше ми закрутили їх у два бублики. Катруся жила в редакційній кімнаті. Кажу "жила", бо її ніхто й лялькою не вважав. Поряд стояв ящик з її одягом. Його весь для Катрусі шили діти.

- Спочатку я боялася прямого ефіру. Роки чотири звикала. Суфлерів тоді не було, тексти треба було запам'ятовувати. Але мене завжди могла підстрахувати ляльковод Олена Клименко - артистка театру ляльок. Вона сиділа поруч зі мною, а не під столом, як чомусь багато хто думає. На початку 1990-х Олена виїхала до США. Виявляється, в Нью-Йорку, де вона тепер живе, є цілий фан-клуб "Катрусиного кінозалу". Вони її розшукали.

Чим був викликаний такий успіх передачі? Щирістю. Від камери нічого не приховаєш. Якщо ти ставишся до глядача чесно й відверто, це одразу відчувають по той бік екрану. У той час ніхто не думав про розкрутку чи рекламу. У якому одязі прийшла на роботу, в такому - зачіску поправила - і в кадр. Плаття в горошок, светрик, жилетка - все було моє. Можливо, тому все й виглядало природно. Якось прийшла у вишиванці з тонкого батисту. Керівництво зробило зауваження. Чи то за те, що вдягла вишиванку, чи що вона затонка. Зарплатня була 140 карбованців, адже основна моя робота - режисер дитячих програм, за "вечірню казку" отримувала гонорар - 19 карбованців за передачу.

Іноді навіть з високою температурою вела програму. А коли вирішила народити дитину, працювала до останніх днів вагітності. В ефірі не була всього три місяці після народження доньки Наді. Катруся цей час вела передачу сама.

У листопаді 1988 року з екрану зник "Катрусин кінозал". Замість нього вийшов "Мультфільм на замовлення". Чому згорнули таку популярну дитячу програму?

- Справжня причина саме в популярності, - каже Катерина Лозовенко. - А чужа популярність викликає заздрість, ревнощі чи невдоволення у багатьох людей. Особливо це не подобалася нашій новій керівниці, жінці пенсійного віку Інні Жуковій, яка сама жодної програми для дітей не зробила. Почала витісняти мене з редакції, а заступитися було нікому. От і з'явився "Мультфільм на замовлення".

А потім - зникла лялька. Того дня в нас мав відбутися творчий вечір у Будинку кіно. Прийшла до редакції - Катрусі на місці нема. Довелося розказати дітям історію, що вона захворіла. То був грудень 1988 року. Я зрозуміла: у такий спосіб мене просто усувають і що й вечірній програмі - кінець. Навіть не дали попрощатися з дітьми в ефірі. Якось від друзів дізналася, що бачили Катрусю в київському музеї ляльок. Подзвонила й мені сказали - справді, вона в них. Та коли прийшла туди, ляльки чомусь уже не було. Я стомилася її шукати.

Після закриття програми Катерина Лозовенко далі ходила на роботу, та не отримувала жодних завдань.

- Закінчилося все тим, що я сама перейшла в іншу редакцію - програм для Києва і області. Працювала режисером. У дитячу редакцію повернулася за 10 років.

Дід Панас не розмовляв російською

"Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка", - так упродовж 25 років починав у прямому ефірі свою вечірню казку ведучий програми "На добраніч, діти" актор Петро Вескляров. Псевдонім Дід Панас дістався йому від ведучого-попередника, ім'я якого ніхто зараз не може пригадати. Наприкінці 1950-х він читав "вечірню казку" по радіо. Був уже в літах. Вескляров спочатку його підмінював, а згодом і замінив. 1962-го Діда Панаса забрали з радіо на телебачення.

У 1970-х кілька разів програму намагалися закрити. Незмінна сорочка-вишиванка та казки українською - тексти Вескляров часто писав сам - комусь "нагорі" заважало його щире українство. Але глядачі щоразу завалювали редакцію листами: "Куди зник Дід Панас?!" І його знову повертали в прямий ефір.

Про причини його зникнень з телеекрана в народі ходили всякі байки. Мовляв, хильнути любить Петро Юхимович. Нібито якось Дід Панас, розповідаючи у прямому ефірі казку, завершив:

- Отака х…ня, малята…

Усі, хто з ним працював, стверджують - не було такого. Кажуть, в останні роки, коли Весклярову було вже під 80, іноді забував текст - в ефірі часто виникали паузи. З екрану він зник майже одночасно з Тьотею Катею й Катрусею - наприкінці 1988-го.

- Усе, що розповідають про діда Панаса - актора Петра Весклярова, - ніби він падав постійно, лаявся в ефірі - дурниці, - каже Катерина Лозовенко, яка була режисером дитячих програм. - Усі казки, які розповідав дітям, Петро Юхимович знав напам'ять.

Вислали з Києва - за те, що був "на временно оккупированой врагом территории". "Заслали" до Луцька

- Якось ми посадили біля нього іграшкового пса Бровка, - згадував покійний Володимир Заманський, тоді - заступник редактора дитячих програм на УТ. - Це був великий сільський пес із довгими вухами. Дід Панас поліз у кишеню, витягнув носовичка і витер йому носа. Уся знімальна група розсміялася. Любив одягати перуку. Хоча волосся в нього було точнісінько таке саме. Чомусь він вважав, що в перуці красивіше. Передачу вів у вишиванці, яку приніс із дому. Отримував за програму 20 карбованців, 80 - на місяць.

Він народився в єврейській родині в містечку Тальне Київської губернії, нині - райцентр на Черкащині. Справжнє його прізвище було Вескляр. 1932-го став актором Черкаського робітничо-селянського театру. З початком радянсько-німецької війни його призвали у військовий театр Південно-Західного фронту. Потрапив в оточення, далі - фільтраційний табір. Єврейське походження зумів приховати, і саме тоді змінив прізвище на Вескляров. Утік, дістався до окупованого Києва, влаштувався на роботу на залізниці й організував драматичний гурток. Ставив спектаклі. Після повернення радянської влади Петра Весклярова вислали зі столиці УРСР - за те, що був "на временно оккупированой врагом территории". "Заслали" до Луцька.

Став грати на сцені Волинського обласного музично-драматичного театру. Одружився з Галиною, яка там працювала секретаркою. 1949 року в них народився син Богдан. Згодом Весклярова помітили кінорежисери, почали пропонувати ролі в кіно. 1959 року він перебрався до Києва, родина залишилась у Луцьку. Зіграв понад 20 ролей, загалом другорядних. Славу здобув як Дід Панас із "На добраніч, діти". Але це й завадило його кар'єрі в кіно, бо тільки-но він з'являвся на екрані в якійсь ролі, глядачі вигукували:

- О, Дід Панас!

Режисери перестали йому пропонувати ролі у фільмах. Був ще один момент не на користь Петра Весклярова - він не розмовляв російською.

- Я російську не можу вивчити, - віджартовувався.

1965 року розлучився з першою дружиною й одружився з Лілею, монтажером кіностудії ім. Довженка. Жив із дружиною та прийомною донькою Тетяною в однокімнатній квартирі. Лише незадовго до смерті отримав просторішу на вул. Саксаганського. 5 січня 1994-го Петро Вескляров проходив мимо  кіностудії ім. Довженка, прихилився до дерева й помер. Йому було 82 роки. Поховали Петра Юхимовича на Байковому кладовищі, однак у невдалому місці: щовесни могилу підтоплювало. Директор кладовища виявився шанувальником Діда Панаса - організував перепоховання праху в колумбарії й за власні кошти встановив надгробок.

Син Петра Весклярова від першого шлюбу Богдан, також актор, Жив у Львові. Зник без вісти в новорічну ніч - на 1 січня 1998-го - вийшов з дому і не повернувся. Його дружина Уляна й досі не знає, що з ним сталося. Після смерті Петра Юхимовича, його дружина з донькою виїхала до США. Вона й зберегла єдиний уцілілий запис програми Діда Панаса - з казкою про перегони Зайця і Їжачка.

"Спокойной ночи, малыши" вели 23 ляльки

Програма "Спокойной ночи, малыши" на радянському Центральному телебаченні з'явилася у вересні 1964-го - після того, як московські телевізійники довідалися про шалений успіх програми "На добраніч, діти", що виходила на УТ із 1962 року. Хоч у Москві стверджують, що ідея програми нібито з'явилася в головного редактора дитячих програм ЦТ Валентини Федорової під час відвідин Східної Німеччини. Побачила мультфільм про "пісочного чоловічка", який показували увечері. За легендою, він сипле дітям в очі чарівний пісок, щоб вони засинали.

Однак то був мультфільм, а на ЦТ вийшла передача, подібна до української. Хоч у "На добраніч, діти" робили ставку на народну казку, в основі ж російської зазвичай була повчальна історія, яку розігрували ляльки й актори. Із 1964 року "Спокойной ночи, малыши" вели 23 лялькових герої. Першими були Буратіно і зайча Тьопа. Але суперзірками стали порося Хрюша, заєць Степашка, пес Філя й ворона Каркуша.

Сейчас вы читаете новость «Жодного запису "Катрусиного кінозалу" не збереглося». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

15

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 596
Голосование Чем закончится встреча Зеленского и Путина?
  • Ничем. Все останется, как есть
  • Украина пойдет на уступки России
  • Путина убедят остановить войну
  • Зеленский согласится вписать особый статус Донбасса в Конституцию
  • Президент поймет, что с Путиным договориться невозможно. На Донбассе начнут строить стену
  • Договорятся по газу, но не по Донбассу
Просмотреть
Погода