Ексклюзиви
Середа, 30 травня 2012 19:02

Жодного запису "Катрусиного кінозалу" не збереглося

Тьотя Катя і Катруся вперше з'явилися на екрані 40 років тому. Популярну дитячу передачу "з'їли" наприкінці 1980-х. Катрусю хтось украв

Ні "вечірньої казки" з Тьотею Катею та Катрусею, ні "Катрусиного кінозалу" жодного запису не збереглося. Ці дитячі програми зазвичай виходили в прямому ефірі, а керівництво Українського телебачення у 1970-1980-х не вважало за потрібне їх записувати. Та й техніка була сяка-така. Уціліли лише фрагмент плівки, де Тьотя Катя й Катруся беруть інтерв'ю в дитячого письменника Едуарда Успенського, та кілька фотографій.

Уперше в ефір передача "На добраніч, діти" з Тьотею Катею та Катрусею вийшла в червні 1972-го. Відтоді з'являлася по вівторках увечері впродовж 16 років. Передача одразу стала така популярна, що за півроку Тьотя Катя й Катруся почали вести окрему програму - "Катрусин кінозал". Тьотею Катею на екрані була нині 65-річна Катерина Лозовенко з дитячої редакції УТ. Прийшла туди після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого.

- Починала я з посади помічника режисера в дитячій редакції, - розповідає Катерина Семенівна. - Це була найнижча посада з усіх - щось типу "піди-принеси". Пам'ятаю, як тодішній заступник редактора дитячих програм Володимир Заманський послав мене відвезти його книжки в бібліотеку, ще й далеко так. Як же я образилася. Не знала, що він зіграє в моєму житті таку важливу роль. Саме він придумав для мене передачу, просту до примітивності, де в кадрі - ведуча й лялька. Щось, мабуть, у мені розгледів. До того ж я добре знала мову, бо закінчила українську школу, яких тоді в Києві майже не лишилося.

"Перед щоденною летючкою, де рецензенти оцінювали передачі, а керівництво Держтелерадіо УРСР давало вказівки, - згадує Володимир Заманський у "Записках киевлянина", - до мене підійшов черговий рецензент і сказав: "Те, що вийшло в ефір із цією актрисулею, - жах. Закривай цю дурну передачу". Та згодом на програму надійшов мішок листів, і з кожним випуском їх ставало все більше й більше. Діти надсилали малюнки, іграшки, одяг для Катрусі. На конвертах адреса: "Київ. Тьоті Каті й Катрусі". За кількістю листів керівництво УТ дуже уважно слідкувало. У дитячу редакцію їх приходило дуже багато. А Тьоті Каті - найбільше. І передачу залишили".

Для нової програми відібрали кілька ляльок. Спочатку був лисуватий хлопчик, потім - лялька, схожа на Петрушку.

Лялька зникла. Довелося розказати дітям історію, що Катруся захворіла

- Катрусю я знайшла випадково серед старого реквізиту, - продовжує Катерина Лозовенко. - Лялька одразу мені сподобалася: смішна така, з двома товстенькими кісками. Пізніше ми закрутили їх у два бублики. Катруся жила в редакційній кімнаті. Кажу "жила", бо її ніхто й лялькою не вважав. Поряд стояв ящик з її одягом. Його весь для Катрусі шили діти.

- Спочатку я боялася прямого ефіру. Роки чотири звикала. Суфлерів тоді не було, тексти треба було запам'ятовувати. Але мене завжди могла підстрахувати ляльковод Олена Клименко - артистка театру ляльок. Вона сиділа поруч зі мною, а не під столом, як чомусь багато хто думає. На початку 1990-х Олена виїхала до США. Виявляється, в Нью-Йорку, де вона тепер живе, є цілий фан-клуб "Катрусиного кінозалу". Вони її розшукали.

Чим був викликаний такий успіх передачі? Щирістю. Від камери нічого не приховаєш. Якщо ти ставишся до глядача чесно й відверто, це одразу відчувають по той бік екрану. У той час ніхто не думав про розкрутку чи рекламу. У якому одязі прийшла на роботу, в такому - зачіску поправила - і в кадр. Плаття в горошок, светрик, жилетка - все було моє. Можливо, тому все й виглядало природно. Якось прийшла у вишиванці з тонкого батисту. Керівництво зробило зауваження. Чи то за те, що вдягла вишиванку, чи що вона затонка. Зарплатня була 140 карбованців, адже основна моя робота - режисер дитячих програм, за "вечірню казку" отримувала гонорар - 19 карбованців за передачу.

Іноді навіть з високою температурою вела програму. А коли вирішила народити дитину, працювала до останніх днів вагітності. В ефірі не була всього три місяці після народження доньки Наді. Катруся цей час вела передачу сама.

У листопаді 1988 року з екрану зник "Катрусин кінозал". Замість нього вийшов "Мультфільм на замовлення". Чому згорнули таку популярну дитячу програму?

- Справжня причина саме в популярності, - каже Катерина Лозовенко. - А чужа популярність викликає заздрість, ревнощі чи невдоволення у багатьох людей. Особливо це не подобалася нашій новій керівниці, жінці пенсійного віку Інні Жуковій, яка сама жодної програми для дітей не зробила. Почала витісняти мене з редакції, а заступитися було нікому. От і з'явився "Мультфільм на замовлення".

А потім - зникла лялька. Того дня в нас мав відбутися творчий вечір у Будинку кіно. Прийшла до редакції - Катрусі на місці нема. Довелося розказати дітям історію, що вона захворіла. То був грудень 1988 року. Я зрозуміла: у такий спосіб мене просто усувають і що й вечірній програмі - кінець. Навіть не дали попрощатися з дітьми в ефірі. Якось від друзів дізналася, що бачили Катрусю в київському музеї ляльок. Подзвонила й мені сказали - справді, вона в них. Та коли прийшла туди, ляльки чомусь уже не було. Я стомилася її шукати.

Після закриття програми Катерина Лозовенко далі ходила на роботу, та не отримувала жодних завдань.

- Закінчилося все тим, що я сама перейшла в іншу редакцію - програм для Києва і області. Працювала режисером. У дитячу редакцію повернулася за 10 років.

Дід Панас не розмовляв російською

"Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка", - так упродовж 25 років починав у прямому ефірі свою вечірню казку ведучий програми "На добраніч, діти" актор Петро Вескляров. Псевдонім Дід Панас дістався йому від ведучого-попередника, ім'я якого ніхто зараз не може пригадати. Наприкінці 1950-х він читав "вечірню казку" по радіо. Був уже в літах. Вескляров спочатку його підмінював, а згодом і замінив. 1962-го Діда Панаса забрали з радіо на телебачення.

У 1970-х кілька разів програму намагалися закрити. Незмінна сорочка-вишиванка та казки українською - тексти Вескляров часто писав сам - комусь "нагорі" заважало його щире українство. Але глядачі щоразу завалювали редакцію листами: "Куди зник Дід Панас?!" І його знову повертали в прямий ефір.

Про причини його зникнень з телеекрана в народі ходили всякі байки. Мовляв, хильнути любить Петро Юхимович. Нібито якось Дід Панас, розповідаючи у прямому ефірі казку, завершив:

- Отака х…ня, малята…

Усі, хто з ним працював, стверджують - не було такого. Кажуть, в останні роки, коли Весклярову було вже під 80, іноді забував текст - в ефірі часто виникали паузи. З екрану він зник майже одночасно з Тьотею Катею й Катрусею - наприкінці 1988-го.

- Усе, що розповідають про діда Панаса - актора Петра Весклярова, - ніби він падав постійно, лаявся в ефірі - дурниці, - каже Катерина Лозовенко, яка була режисером дитячих програм. - Усі казки, які розповідав дітям, Петро Юхимович знав напам'ять.

Вислали з Києва - за те, що був "на временно оккупированой врагом территории". "Заслали" до Луцька

- Якось ми посадили біля нього іграшкового пса Бровка, - згадував покійний Володимир Заманський, тоді - заступник редактора дитячих програм на УТ. - Це був великий сільський пес із довгими вухами. Дід Панас поліз у кишеню, витягнув носовичка і витер йому носа. Уся знімальна група розсміялася. Любив одягати перуку. Хоча волосся в нього було точнісінько таке саме. Чомусь він вважав, що в перуці красивіше. Передачу вів у вишиванці, яку приніс із дому. Отримував за програму 20 карбованців, 80 - на місяць.

Він народився в єврейській родині в містечку Тальне Київської губернії, нині - райцентр на Черкащині. Справжнє його прізвище було Вескляр. 1932-го став актором Черкаського робітничо-селянського театру. З початком радянсько-німецької війни його призвали у військовий театр Південно-Західного фронту. Потрапив в оточення, далі - фільтраційний табір. Єврейське походження зумів приховати, і саме тоді змінив прізвище на Вескляров. Утік, дістався до окупованого Києва, влаштувався на роботу на залізниці й організував драматичний гурток. Ставив спектаклі. Після повернення радянської влади Петра Весклярова вислали зі столиці УРСР - за те, що був "на временно оккупированой врагом территории". "Заслали" до Луцька.

Став грати на сцені Волинського обласного музично-драматичного театру. Одружився з Галиною, яка там працювала секретаркою. 1949 року в них народився син Богдан. Згодом Весклярова помітили кінорежисери, почали пропонувати ролі в кіно. 1959 року він перебрався до Києва, родина залишилась у Луцьку. Зіграв понад 20 ролей, загалом другорядних. Славу здобув як Дід Панас із "На добраніч, діти". Але це й завадило його кар'єрі в кіно, бо тільки-но він з'являвся на екрані в якійсь ролі, глядачі вигукували:

- О, Дід Панас!

Режисери перестали йому пропонувати ролі у фільмах. Був ще один момент не на користь Петра Весклярова - він не розмовляв російською.

- Я російську не можу вивчити, - віджартовувався.

1965 року розлучився з першою дружиною й одружився з Лілею, монтажером кіностудії ім. Довженка. Жив із дружиною та прийомною донькою Тетяною в однокімнатній квартирі. Лише незадовго до смерті отримав просторішу на вул. Саксаганського. 5 січня 1994-го Петро Вескляров проходив мимо  кіностудії ім. Довженка, прихилився до дерева й помер. Йому було 82 роки. Поховали Петра Юхимовича на Байковому кладовищі, однак у невдалому місці: щовесни могилу підтоплювало. Директор кладовища виявився шанувальником Діда Панаса - організував перепоховання праху в колумбарії й за власні кошти встановив надгробок.

Син Петра Весклярова від першого шлюбу Богдан, також актор, Жив у Львові. Зник без вісти в новорічну ніч - на 1 січня 1998-го - вийшов з дому і не повернувся. Його дружина Уляна й досі не знає, що з ним сталося. Після смерті Петра Юхимовича, його дружина з донькою виїхала до США. Вона й зберегла єдиний уцілілий запис програми Діда Панаса - з казкою про перегони Зайця і Їжачка.

"Спокойной ночи, малыши" вели 23 ляльки

Програма "Спокойной ночи, малыши" на радянському Центральному телебаченні з'явилася у вересні 1964-го - після того, як московські телевізійники довідалися про шалений успіх програми "На добраніч, діти", що виходила на УТ із 1962 року. Хоч у Москві стверджують, що ідея програми нібито з'явилася в головного редактора дитячих програм ЦТ Валентини Федорової під час відвідин Східної Німеччини. Побачила мультфільм про "пісочного чоловічка", який показували увечері. За легендою, він сипле дітям в очі чарівний пісок, щоб вони засинали.

Однак то був мультфільм, а на ЦТ вийшла передача, подібна до української. Хоч у "На добраніч, діти" робили ставку на народну казку, в основі ж російської зазвичай була повчальна історія, яку розігрували ляльки й актори. Із 1964 року "Спокойной ночи, малыши" вели 23 лялькових герої. Першими були Буратіно і зайча Тьопа. Але суперзірками стали порося Хрюша, заєць Степашка, пес Філя й ворона Каркуша.

Зараз ви читаєте новину «Жодного запису "Катрусиного кінозалу" не збереглося». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

15

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 126
Голосування Чому "Шахтар" слабко грає в обороні?
  • 1) продали Ракицького
  • 2) неуміння тренерів вирішити цю проблему
  • 3) недопрацьовує опорна зона
Переглянути
Погода