Некролог під заголовком "Торговець смертю мертвий" прочитав у квітні 1888‑го у французькій газеті винахідник і підприємець 55‑річний Альфред Нобель. У публікації йшлося про його смерть. Журналісти переплутали хіміка зі старшим братом – бізнесменом Людвіґом Нобелем, який помер у Каннах.
Називають мільйонером на крові
Некролог глибоко вражає Альфреда. Замислюється, яким він лишиться в пам'яті людей після смерті. Його знають насамперед як винахідника динаміту й виробника зброї. У пресі називають мільйонером на крові, продавцем вибухової смерті, динамітним королем. Пишуть, що вбив людей більше, ніж загинули у війнах раніше.
Їде на Всесвітній конгрес миру в Парижі 1889‑го й виступає з лекціями. Багато присутніх сприймають їх саркастично. Вважають, що на миротворчому зібранні не місце людині, яка винайшла й виробляє зброю. Таке ставлення гнітить ученого.
"Я збираюся залишити після себе чималу суму на заохочення ідеалів миру, хоча й ставлюся скептично до результатів, – каже в інтерв'ю. – Вчені напишуть прекрасні книжки, з'являться лауреати миру, але війни продовжуватимуться, доки обставини роблять їх можливими".
Від вибуху нітрогліцерину загинув молодший брат
Змінює заповіт, який написав 1864‑го. Тоді від вибуху нітрогліцерину на фабриці загинув молодший брат Еміль. Довго міркує, як бути з багатомільйонним спадком, адже володіє 93 підприємствами у 20 країнах, маєтками в Парижі, Відні, Ніцці та Сан-Ремо. Якщо спочатку родичам відписував 29% майна, то потім їхню частку суттєво зменшує.
– Спадок зробить їх тупішими. Гроші треба заробляти, – пояснює.
Останній варіант заповіту укладає в листопаді 1895‑го. Підписує у присутності чотирьох свідків у Шведсько-норвезькому клубі в Парижі.
"Виконавцям слід вкласти 94% мого капіталу – 31,6 мільйона шведських крон (майже $210 млн на теперішні гроші. – Країна) – у безпечні цінні папери, – зазначив Альфред Нобель у заповіті. – Вони становитимуть фонд, відсотки з якого розподілятимуться у вигляді премій тим, хто протягом року приніс найбільшу користь людству в галузях фізики, хімії, медицини, літератури і зробив найбільше для братерства між народами, ліквідації чи скорочення постійних армій і поширення та втілення мирних ініціатив. Незалежно від національності лауреатів".
Альфред Нобель боїться бути похованим живцем, тому в заповіті робить окремий пункт: "Після кваліфікованого встановлення факту моєї смерті слід розрізати на тілі вени, тоді кремувати". Помирає в оточенні прислуги від крововиливу в мозок на своїй віллі в італійському Сан-Ремо 10 грудня 1896‑го. Ховають у Стокгольмі.
Друзі, колеги й рідні шоковані заповітом щодо основної частини спадку. Сенсаційні публікації заполоняють шпальти світових видань.
Нобель був членом Королівського інституту в Лондоні, Товариства цивільних інженерів у Парижі та Шведської королівської академії наук. Мав шведське підданство, тому король Оскар ІІ обурюється непатріотичним розпорядженням дослідника присуджувати премії попри громадянство. Насправді не хоче, щоб гроші залишали країну.
Знать обговорює можливість скоригувати заповіт, щоб премії розподіляли лише серед шведів і норвежців, які живуть в одній державі. Покійний – холостяк і не має прямих нащадків. Родичам дістається 2 млн крон, але їм мало. Оскаржують правомірність заповіту в суді.
Нобель передбачив, що без скандалу не обійдеться, і призначив розпорядниками майна помічника Раґнара Солмана й партнера Рудольфа Ліллеквіста. Першому заповів 100 тис. крон, другому – 50 тис.
Суди Стокгольма, Лондона, Парижа, Берліна розглядають позови претендентів на спадок. Заповіт не завірений юристами й не містить детальних вказівок, як саме створити фонд премії. Робота розтягується на три роки.
Розпорядники розпродують нерухоме майно й розбираються з родиною Нобеля. Збирають всі гроші, акції, облігації, документи і їдуть до Стокгольма. У червні 1900 року Солман і Ліллеквіст створюють Нобелівську фундацію для керування фінансами й організації вручення премій. Розробляють статут, який затверджує король Оскар ІІ.
Починають співпрацю з організаціями, які мають присуджувати премії: Каролінський інститут – відповідальний за медицину, Шведська академія – за літературу, Шведська королівська академія наук – за фізику та хімію, Норвезький Нобелівський комітет – за досягнення у встановленні миру та роззброєнні.
Першу церемонію вручення премій проводять у Королівській музичній академії у Стокгольмі на п'яті роковини смерті Альфреда Нобеля – 10 грудня 1901‑го. Лауреатам вручають по 150 тис. крон.
Визначають, хто й у якому порядку отримає премію протягом наступних років
У пишно прикрашеному концертному залі під гігантським лавровим вінком ставлять великий обеліск із білим гіпсовим бюстом засновника премії. Поряд – чотири обеліски з написами "Фізика", "Хімія", "Медицина", "Література". Навпроти сцени – три крісла для членів королівської родини. За ними півколом розставлені стільці для учасників дійства.
У галузі медицини відзначають німецького мікробіолога 47‑річного Еміля фон Берінґа, який розробив антитоксин для лікування дифтерії.
– Сироваткова терапія ґрунтувалася на теорії, яку запропонували Фрідріх Леффлер у Німеччині та П'єр Ру у Франції, – каже у промові Берінґ. – Бактерії не самі собою викликають дифтерію. Вони виробляють токсини, що здатні розвивати хворобу. Без попередньої роботи Леффлера й Ру не було б сироваткової терапії дифтерії.
Хімія переживає небувалий підйом, тому членам комісії важко обрати лауреата. Мають 20 кандидатур. Визначають наперед, хто й у якому порядку отримає премію протягом наступних років. Першим нагороджують голландця 49‑річного Якоба Вант-Гоффа – "за надзвичайні заслуги у відкритті законів хімічної динаміки й осмотичного тиску в розчинах".
Представляючи Вант-Гоффа від імені Шведської королівської академії наук, Клас Теодор Однер називає ученого засновником стереохімії.
Премію з літератури присуджують французу 62‑річному Рене Сюллі-Прюдому. Таке рішення академії дивує літературний світ, бо поет-філософ не надто популярний.
Толстой писав про відсутність моральної еволюції та занепад людини
Багато хто схиляється до відзначення російського письменника Льва Толстого, але академіки слідують заповіту Нобеля. Той хотів нагороджувати літераторів "ідеалістичної направленості", а Толстой писав про відсутність моральної еволюції та занепад людини.
Під час вручення премії секретар Шведської академії Карл Вірсен зазначив: "Сюллі-Прюдом вирізняється допитливим і спостережливим розумом, який переймається величчю людини. І з цієї точки зору, він краще за більшість письменників уособлює те, що Альфред Нобель називав ідеалістичними тенденціями в літературі".
Нобеліант через хворобу на церемонію не приїхав. Диплом і золоту медаль одержав посол Франції у Швеції. Їх вручав кронпринц Ґустав.
Премію за досягнення у фізиці присуджують німцю 56‑річному Вільгельму Рентґену "на знак визнання вкрай важливих заслуг перед наукою, що полягають у відкритті незвичайних променів, які названо на його честь".
Учений листом повідомляє, що приймає відзнаку. Але відмовляється їхати на церемонію вручення через зайнятість. Премію до Мюнхена доставляють поштою.
Промову замість нього каже член Шведської академії наук Клас Теодор Однер. "Немає сумніву в тому, що фізична наука досягне великого успіху, коли ця не відома раніше форма енергії буде достатньо досліджена".
Кому дати премію миру, вирішують у Крістіанії – нині Осло. Розділяють між засновником Міжнародного комітету Червоного Хреста швейцарцем 73‑річним Анрі Дюнаном і французьким миротворцем і засновником Ліги миру Фредеріком Пассі, 79 років.
Під час відбору члени комітету не змогли знайти людину, яка повністю відповідала б критеріям Нобеля. Тому обрали двох. Пассі більше пасувало визначення "працював над скороченням чи ліквідацією постійних армій", Дюнан – "зміцнив братерство людей".
"Немає людини, яка більше заслуговує на цю честь, – написали Дюнану у привітанні Міжнародного комітету Червоного Хреста. – Саме ви 40 років тому поставили на ноги міжнародну організацію, яка допомагає пораненим на полі бою. Без вас найвище гуманітарне досягнення ХІХ століття – Червоний Хрест – ніколи не виникло б".
На десерт подають морозиво з шоколадною короною зверху і вензелем N. Ця традиція зберігається досі
Після церемонії нагородження королівська родина, лауреати й почесні гості йдуть до розташованого поблизу Grand Hotel, де відбувається урочистий бенкет. Перший тост виголошують за Його Величність, потім – за Альфреда Нобеля. На десерт подають морозиво з шоколадною короною зверху і вензелем N. Ця традиція зберігається досі.
6 лауреатів відмовилися від Нобелівської премії за її історію. 1938-го німецький хімік Ріхард Кун зробив це через наполягання влади. Згодом отримав диплом і медаль. Наступного року його вчинок повторили земляки – хімік Адольф Бутенандт і лауреат із медицини Ґергард Домаґ. Радянський письменник Борис Пастернак 1958-го отримав нагороду, але під тиском влади змінив рішення. Француз Жан-Поль Сартр 1964 року відмовився від премії з літератури, бо "автор, який має політичну, соціальну чи літературну позицію, повинен діяти тільки власними засобами – тобто писаним словом". В'єтнамський політик Лє Дих То 1973‑го мотивував відмову від премії миру тим, що на його батьківщині триває громадянська війна
975 людей та організацій отримали Нобелівські премії протягом 1901–1921 років. Крім відзнак миру, фізики, хімії, медицини, літератури, 1968-го почали нагороджувати за досягнення в галузі економіки. Найбільше лауреатів представляли США – 107 осіб. Серед лідерів: Велика Британія – 32, Німеччина – 17, Франція – 11
Бажан відмовився від нагороди, бо хотів іще трохи пожити
"Для тодішньої й теперішньої історії з Нобелівською премією визначальні не лише добре написані тексти. Її дають також за сукупність зусиль із популяризації, – каже літературознавець Ростислав Семків, 45 років. – Тобто має бути не просто добрий автор чи авторка, а й певна інфраструктура для просування. Переклади, статті іноземних критиків, наклади в інших країнах. Тоді ця людина має шанси. Українські письменники завжди перебували в ситуації подвійного тиску – як на дисидентів і як на "українських націоналістів". Складалася ситуація подвійного знецінення".
Серед лауреатів Нобелівської премії немає громадян України. Та шестеро народилися на українських територіях. 1908-го премію за досягнення в галузі фізіології та медицини отримав російський мікробіолог Ілля Мечников, який родом із Харківщини. 1952 року нагороду у Стокгольмі вручили американському біохіміку Зельману Ваксману, який народився у нинішній Вінницькій області. З Тернопільщини походив ізраїльський письменник і лауреат 1966-го Йосеф Шмуель Аґнон, із Полісся – американський економіст Саймон Кузнець, отримав премію 1971 року. Роальд Гофман зі Львівщини став хіміком у Сполучених Штатах Америки й отримав відзнаку 1981-го. За 10 років Нобелівку вручили французькому фізику Георгієві Харпаку, який народився в нинішній Рівненській області. 2015-го премію з літератури дали Світлані Алексієвич, яка родом з Івано-Франківська.
В архівах Шведської академії зберігаються списки претендентів на Нобелівську премію. 1915-го серед таких був Іван Франко. Проте лист із поданням надійшов до Стокгольма із запізненням, коли питання лауреатів уже вирішили. Наступного року письменник помер, а висувати на премію можна лише живих.
1970-го на запит Нобелівського комітету Гарвардський університет висував на здобуття премії поета Миколу Бажана з СРСР, але той відмовився. Назвав себе недостойним. За три роки американський історик Омелян Пріцак пропонував українських письменників Павла Тичину, Івана Драча та Ліну Костенко.
Канадський часопис "Современник" висував Уласа Самчука. Йому не судилося поповнити список лауреатів через брак рекомендацій. Василя Стуса планували висувати 1986‑го. Радянська влада була проти визнання українця, тому влаштувала трагічну загибель у концтаборі.
"Українських авторів іще недавно, як тільки їм загрожувала Нобелівська премія, вбивали ті, хто був у цьому не зацікавлений, – казала в одному виступі письменниця Оксана Забужко. – Вбивці остерігалися, щоб Нобелівська премія, цей найгучніший мікрофон у світі, не потрапив у руки українця. Доля Василя Стуса тут не єдина. Чому Бажан відмовився від номінації? Бо хотів ще трохи пожити".
2 
1
Комментарии