Фарцовщик за день міг заробити дві місячні зарплатні радянського інженера
Біля київських готелів, де зупинялися іноземні туристи – "Дніпро", "Либідь", "Москва", "Русь", "Славутич", у 1970-х крутилися групки підлітків. Так було в кожному великому місті Радянського Союзу. Коли під'їжджав автобус із написом Intourist, вони бігли до "фірмачів" – іноземців – і "бомбили" їх. Тобто вимінювали значки з портретами Леніна або червоні піонерські галстуки на західні дефіцити: жуйки, кулькові ручки з напівоголеними красунями, календарики з кіноактрисами. Інколи щастило отримати годинник, шалик або рукавички.
Газети – від центральної "Правди" до міської "Вечірній Київ" – у фейлетонах обзивали їх "барахольщиками" та "тряпичниками". Мовляв, плазуючи перед іноземцями, кидають тінь на всю радянську молодь. "Вечерами у гостиниц маячат тоскливые фигуры пижонов, – ішлося
у фейлетоні "Сэр, уступите штаны!" в газеті "Известия" 1968 року. – Их можно узнать по беспокойно бегающим глазкам и суетливым манерам игроков на тотализаторе. Они пленники мечты. Они жаждут быть красивыми. Но прекрасное для них воплощено в пестреньких нейлоновых носочках, штанах цвета недозрелой дыни и в рубахах, на которых напечатаны тропические пальмы
и рекламы модных клистиров. Любой проходящий мимо иностранец производит на пижона-негоцианта такое же впечатление, как кусок говяжьей печенки на голодного фокстерьера. Пижон облизывается, поджимает хвост и подобострастно скулит: "Ай уонт купить подтяжки, носки энд все, что ю хэв!"
Прекрасное для них воплощено в пестреньких нейлоновых носочках, штанах цвета недозрелой дыни
Такий товарообмін радянські громадяни називали "фарцовкою", а тих, хто ним займався, – "фарцовщиками". Назва, за однією з версій, походить з Одеси. Там "форец" казали на чоловіка, який під час торгу безкінечною
балаканиною збиває ціну, а потім придбаний товар
перепродує втричі дорожче. Друга версія походження "фарци" – від англійського for sale – "продаж". Із запитанням, чи мають щось "фор сейл", і чіплялися до "
фірмачів" під готелями чи в підворітнях "бомбили", як називали дрібних фарцовщиків.
Справжня фарцовка відбувалася в готелях. Там усе було регламентоване. Покоївки, прибиральниці вимінювали в іноземців, які заселилися в "їхні" номери, кофточки, парфуми, помаду, запальнички, краватки. Розплачувалися горілкою, переважно "Столичной". Чергові поверху мали ширші повноваження – здобували у такий спосіб куртки, плащі, костюми, пальта. Пропонували навзамін вірменський коньяк. На Заході він коштував дорого, а в нас 14–17 крб – близько $5 за курсом "чорного" ринку.
Офіціанти в готельному ресторані обмінювали гуртові партії речей, від 10 одиниць, на ікру чи горілку. Мали справу найчастіше з поляками, румунами, югославами. Хоча траплялися й представники капіталістичних країн. Ікра й горілка коштували в них чи не вдесятеро дорожче, тож продаючи їх на батьківщині навіть за півціни, мали добрий зиск.
Усю свою здобич готельний персонал здавав безпосередньому керівництву: прибиральниці й покоївки – старшим покоївкам, а ті – адміністраторові поверху. Офіціанти "звітували" перед барменами. Найвища ланка – адміністратор готелю. Той здавав гуртову партію товару "скупщикові", а одержані від нього карбованці розподіляв серед учасників ланцюжка. Ціна кожної речі була вдвічі-втричі нижча, ніж якби продавали "з рук". Зате дохід був стабільний та відносно безпечний. І в кілька разів перевищував офіційний заробіток.
Головне – не мати справи з валютою чи золотом, бо такі оборудки розслідував КДБ
Щоб улаштуватися в "інтуристівський" готель покоївкою, давали 1000 крб хабара. Офіціантом – 1500, адміністратором поверху – 2000, прибиральницею – 500. Середня заробітна платня тоді становила 147 крб, а прибиральниця одержувала 70. Та навіть і за хабара на "хлібне" місце брали тільки "своїх" – знайомих або рекомендованих кимось із надійних людей. Новачок "відбивав" гроші приблизно за півроку, а далі працював "на себе". Таку статистику подає Дмитро Васильєв у першій і поки що єдиній книжці-дослідженні цієї теми – "Фарцовщики. Как делались состояния", що вийшла в Санкт-Петербурзі 2007-го.
"Готельники" не конкурували між собою. Навпаки, кожен був зацікавлений у нормальній роботі всього ланцюжка – випадання будь-якої ланки било по кишені всіх. Міліція боролася з "фарцою", періодично влаштовуючи облави. Робили обшук у службових приміщеннях, кімнатах персоналу, коморах. Якщо знаходили закордонні речі, косметику чи приготовані для обміну кількадесят пляшок горілки, складали протокол, порушували справу.
– За оборудку на 80 доларів можна було одержати п'ять років, – розповідав кореспонденту журналу "Огонек" Сергій Можегов, який фарцував із кінця 1970-х. – Знайомий відсидів за два касетні магнітофони та кілька пар зимових кросівок. Я мав від 300 до 500 карбованців на день. Зарплату 200 карбованців тоді вважали дуже доброю.
Продаж закордонних речей називали "загнать фирму?". "Скупщик" зазвичай діяв через продавців. Ті брали товар малими партіями, а далі збували вроздріб. Дотримувалися суворої конспірації. Наприклад, продавали тільки на квартирі в посередника. Приносили максимум три-чотири речі – в разі "підстави" ні в цьому помешканні, ні в торбі продавця нічого зайвого не було.
Посередник знаходив грошовитих клієнтів серед знайомих. Запрошуючи до себе, розповідав легенду: мовляв, приятель продає джинси чи модний костюм – йому привезли з-за кордону, але розмір не той. Надійних клієнтів віз додому до продавця – там вибір ширший. Але заздалегідь не повідомляв адресу. Про асортимент і ціни покупець дізнавався на місці. Дехто ставав згодом постійним клієнтом, а інколи й сам починав заробляти посередництвом.
Кому передусім збували товар фарцовщики? Лікарям, особливо дантистам, протезистам, які працювали із золотом, адвокатам, ювелірам, дітям радянських бонз, номенклатурникам.
Продавця фарци можна було розпізнати в натовпі.
– Він елегантно вдягався, – згадував свого приятеля-фарцовщика художник і письменник Валентин Воробйов, нині парижанин, у інтерв'ю "Независимой газете" 2005 року. – Мав зовсім не радянський вигляд: красива краватка, пальто, штани, костюм, який шив сам, але за американськими лекалами.
Житейська філософія фарцовщиків була така: грошей не відкладати, все зароблене якнайшвидше витрачати
Фарцовщик добре знався на іноземних алкогольних напоях, курив лише імпортні цигарки. Мав англізований сленг. Дмитро Васильєв подає такий приклад: "Монинг бомбил дойча. Наченчил воч, но фирма не вери супер – "Сейко". Слил фуфло, а дойч хеппи. Сдал на хазу, поднял на ченче маней солидно". Переклад такий: "Утром состоялась сделка с западным немцем. Выменял часы, но не очень хорошей фирмы – "Сейко". Отдал за товар сущие пустяки, но немец остался доволен. Часы отнес на квартиру, где живет перекупщик, на сделке заработал приличное количество денег".
Серед "майстрів фарци" було чимало випускників шкіл із поглибленим вивченням англійської мови. Більшість втягувалися у фарцовку в студентські роки. Потім формально оформлювалися в якусь проектну установу на половину або чверть ставки, щоб мати вільний час для комерції. Дехто не працював, а домовлявся з конторою, аби трудова книжка просто лежала в них, – щоб не потрапити під статтю "дармоїдство". Нараховану зарплату віддавав тому, хто допоміг "працевлаштуватися".
Житейська філософія фарцовщиків була така: грошей не відкладати, все зароблене якнайшвидше витрачати. І головне – не мати справи з валютою чи золотом, бо такі оборудки не міліція розслідувала, а КДБ. За них саджали.
Фарцовка зазнала краху наприкінці 1980-х. Її витіснили "човники", які везли торби з крамом із Польщі, потім – із Туреччини. Послуги фарцовщиків утратили сенс.
Роздрібні ціни "з рук" на товари, що їх фарцували в іноземців, на початку 1980-х
Шкарпетки нейлонові (Польща або Чехословаччина) – 4–5 крб
Пачка цигарок Marlboro,
привезена моряками-"торгонавтами" – 3–5 крб
Блок цигарок Marlboro – 30 крб
Пластиковий пакет із зображенням джинсів Montana – 5 крб
Джинси – 120–250 крб
Туфлі, босоніжки – 70–100 крб
Пудра (Польща) – 5 крб
Тіні для повік (Польща) – 7 крб
Парфуми "Chanel №5" (Франція) – 60 крб
платівка The Beatles у запечатаній упаковці – 50–70 крб
у великих містах і до 200 крб у провінції
"Торгонавт" брав ящик горілки і коньяку
Моряки радянського торгового флоту – у народі "торгонавти" – фарцували переважно в країнах Північної Європи, де алкоголь був дорогий. У рейс дозволялося брати по ящику горілки та коньяку на кожного члена екіпажу. Везли також ікру, фотоапарати, теплу білизну – всього потроху, щоб у разі чого заявити радянському митнику: "Це – особисті речі, а не на продаж".
В іноземних портах моряки не вимінювали товар на товар, а збували скупникам-гуртовикам – "професійним" контрабандистам із Фінляндії, Швеції, Італії, Греції. На виторг купували в магазинах те, що можна було вигідно продати в СРСР. Приміром, пляшку горілки моряк брав удома за 3,62 крб. У Скандинавії збував за $15. На ці гроші брав, приміром, 150 пластикових пакетів із символікою джинсів Montana. Удома здавав їх гуртовикові по 1,5 крб за одиницю. Результат: 3,62 крб, витрачені на горілку, перетворювалися на 225 крб. Також у Союз везли чотири-п'ять пар джинсів, туфлі-стукалки "на платформі", кольорові сорочки-"батники", светри-"гольфи", жіночу білизну, годинники, цигарки, жуйки.
У кожному порту, де зупинявся радянський корабель, були спеціальні поліцейські. Вони перевдягалися в цивільне й намагалися придбати в моряків пляшку спиртного. Той, хто попадався, ставав "невиїзним". Тому
члени екіпажу мали справу з постійними покупцями-гуртовиками. Ветеран, якого списували на берег, передавав адресу "свого" покупця молодому колезі.
Фарцовкою "промишляли" й водії-далекобійники із "Совтрансавто", яке перевозило вантажі за кордон, здебільшого в країни так званого соцтабору. Брали те, що легко заховати під сидінням чи в кузові, – золото, горілку, цигарки. Збували постійним покупцям на спеціальних зупинках для далекобійників. Із Польщі назад везли дублянки, парфуми. Особливо "Chanel №5", яку там виробляли за ліцензією, проте гіршої якості, ніж оригінал. Радянські фарцовщики продавали парфуми за ціною справжніх французьких. З Югославії доставляли чоботи. Зі Східної Німеччини – дитячі речі, іграшки, хустки з люрексом. З Угорщини – мохерові нитки. З Чехословаччини – кришталь, взуття.
Фарцували також деякі офіцери з частин, дислокованих у країнах Варшавського договору та Афганістані після 1979 року. А ще – провідники міжнародних поїздів, льотчики й стюардеси зарубіжних рейсів "Аерофлоту", працівники "Інтуриста" й бюро молодіжного туризму "Супутник", які супроводжували групи за кордон.
5 
1
Комментарии
1