Ексклюзивы
четверг, 07 апреля 2011 14:24

Росії заборонили мати флот на Чорному морі

1853-го Цар Микола І правив Російською імперією вже 28 рік. Його ідеєю фікс було відібрати в турків Константинополь. Цим центром східного християнства, спадкоємцем Рима, вони володіли рівно чотири століття - із 1453-го. Відвоювання Константинополя - "Другого Рима" - вдихнуло б життя у старий російський історичний міф, що "Москва - третій Рим".

Царська армія налічувала понад мільйон багнетів. Микола І був свято переконаний у її високій боєздатності. Адже 1849-го вмить усмирила непокірних угорських повстанців, урятувавши Австрію й усю Європу від революції. Тож імператор розраховував, що в майбутній війні з Туреччиною вдячні австріяки виступлять на його боці.

Англію, що мала найбільший у світі флот, імператор "підкупив", пообіцявши послові серу Гамільтону Сеймуру в обмін на нейтралітет його країни ділити разом із Англією захоплені турецькі території. Микола І сподівався також на невтручання Пруссії: його дружина була сестрою прусського короля.

Для війни потрібен був привід. І тут монарх згадав про Кучук-Кайнаджирський мирний договір, підписаний його бабусею Катериною ІІ з турками 1774 року. Він визнавав російського царя покровителем православного населення Османської імперії. Це були молдавани й волохи - так тоді називали румунів, греків, болгар. Майже століття жоден із російських імператорів не згадував про символічний статус опікуна одновірців, підданих султана. Тепер же раптом Петербург зациклився на цьому в своїй зовнішній політиці.

У лютому 1853-го Микола І відрядив до Константинополя-Стамбула морського міністра князя Олександра Меншикова. Той зажадав від султана Абд аль-Маджида згоди на протекторат Росії над 12 млн православних жителів його імперії. Це те саме, якби султан почав домагатися, щоб російські мусульмани - приміром, поволзькі та кримські татари - раптом стали його підданими. Султан відмовився. Натомість попросив англо-французький флот увійти в протоку Дарданелли, щоб захистити його країну від можливої російської агресії. 21 травня обурений Меншиков залишив Стамбул.

За два тижні Абд аль-Маджид видав фірман - султанський указ, яким офіційно гарантував права та привілеї християн своєї імперії, насамперед православних. Сподівався цим залагодити конфлікт. Та ні: за наказом Миколи І російський 82-тисячний корпус під командою генерала Михайла Горчакова 21 червня 1853 року форсував річку Прут і захопив дунайські князівства Молдавію та Валахію - васалів Туреччини.

Князь Меншиков зажадав від султана згоди на протекторат Росії над 12 мільйонами православних жителів його імперії. Султан відмовився

У відповідь на російську окупацію через місяць представники Британії, Франції, Пруссії та Австрії зібралися у Відні. І прийняли звернення до султана з вимогою дотримуватися всіх попередніх угод щодо православного населення. Микола І торжествував - європейська спільнота виступила на його боці. А вже з Туреччиною сам-на-сам він легко впорається. Султан проігнорував віденський заклик і зажадав відходу російського агресора за прикордонну тоді річку Прут. Цар відмовився. 16 жовтня Стамбул оголосив Петербургу війну. За чотири дні Микола І підписав маніфест "О войне с Оттоманской Портой". 20 жовтня імператор вважав початком історичного походу на здобуття Константинополя.

Спочатку події розвивалися на користь росіян. Вони розбили турків на Кавказі. Чорноморський флот на чолі з віце-адміралом Павлом Нахімовим потопив турецьку ескадру в Синопській бухті. При цьому турки втратили майже всі кораблі та ? особового складу. Омріяний Константинополь був уже на відстані простягнутої руки. І тут трапилося непередбачуване: 4 січня 1854-го Англія і Франція ввели свої ескадри в Чорне море й зажадали від Миколи І негайно вивести війська з Молдавії та Валахії.

Імператор був шокований. Він не знав, що англійці та французи заздалегідь таємно гарантували султанові недоторканість кордонів його держави. А тепер заманили Петербург у пастку. Бо ж мовчки повернути назад росіяни вже не могли. А воювати з об'єднаними арміями кількох європейських країн було годі.

Та Микола І вважав своє військо непереможним. Тому наказав міністрові іноземних справ повідомити Лондону й Парижу, що вимога про вивід армії - образлива і він її навіть не розглядатиме. У відповідь Англія та Франція офіційно уклали союзний договір із Османською імперією й оголосили Росії війну. Невдовзі до союзників приєдналася досі нейтральна Австрія. Вона теж висунула Росії ультиматум про вивід її військ із Молдавії та Валахії. Згодом ці вимоги підтримало й королівство Сардинія - частина теперішньої Італії.

Росія опинилася в повній політичній ізоляції. Наприкінці липня 1854-го союзники вибили її війська з окупованих територій. А далі взялися нищити Чорноморську флотилію - щоб більше не загрожувала Туреччині. Для цього потрібно було взяти Севастополь. Бо коли після Синопської битви англо-французька ескадра примчала на захист Османської імперії, російський Чорноморський флот сховався у Севастопольській бухті. Адже кораблі союзників мали гвинтові двигуни, а російські були застарілі, іще вітрильні.

Севастополь був добре укріплений з моря. Тому англо-франко-турецька армія вдалася до маневру: 1 вересня несподівано висадилася з кораблів у Євпаторію, в якій не було військового гарнізону, й суходолом вирушила на південь у напрямку Севастополя. А з тилу він був незахищений.

Микола І призначив командувати діючою армією морського міністра Меншикова, якого вважав видатним стратегом. Той спробував зупинити супротивника, але зазнав нищівної поразки. 14 вересня солдати союзників з'явилися на околицях Севастополя. Росіяни атакували неприятеля в Балаклаві, далі біля Інкермана. Але союзники відкинули їх углиб Кримського півострова, відрізавши від Севастополя. Місто опинилося в облозі. Тривала вона 349 діб.

Севастополь опинився в облозі. Тривала вона 349 діб

Здача Севастополя - столиці Чорноморського флоту - означала б для Росії неминучу втрату Криму й перенесення лінії фронту вглиб імперії. А це могло б призвести до втрати значної частини України. Микола І вирішив штурмувати з моря Євпаторію, викинути звідти англо-французько-турецький гарнізон, іти на Севастополь і вдарити неприятелеві в спину.

На світанку 5 лютого 1855 року російський десант, підсилений грецькими добровольцями, атакував союзників. Захопив кілька вулиць, але далі наступ захлинувся - в атакувальників закінчилися набої. Після звістки про крах у Євпаторії в Миколи І не залишалося жодної надії на перелом у війні.

Замість ключів від Константинополя та світового тріумфу царя очікувало підписання принизливого миру, визнання провини за розв'язану війну та безслав'я. Й амбітний і самолюбивий імператор наказав особистому лікарю Мандту принести отруту. За кілька годин Миколи І не стало. Офіційно оголосили, ніби 58-річний монарх, який доти ніколи не хворів, 18 лютого 1855-го помер від застуди.

Того ж дня на російський трон сів 37-річний син Миколи І - Олександр ІІ. Агонія Севастополя відбувалася вже на його очах. 22 травня союзники взяли стратегічно важливі Федюхині й Балаклавські висоти, а 27 серпня заволоділи ключовим пунктом оборони міста - Малаховим курганом. Подальший спротив не мав сенсу. Захисники затопили кораблі Чорноморського флоту й залишили Севастополь. Олександр ІІ попросив супротивників припинити бойові дії й сісти за стіл переговорів.

Учасники військового конфлікту, а також Австрія та Пруссія, зібралися в Парижі на міжнародний конгрес. Глава російської делегації граф Олексій Орлов 30 березня 1856 року підписав капітуляцію Росії. Подібні акти про поразку імперія востаннє підписувала 1711-го. Петро І тоді "продув" Прутський похід проти турків.

Паризький мирний трактат позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні арсенали. Російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдавію, Валахію та південну Бессарабію. Російського царя позбавили покровительства над християнами Османської імперії, замінивши колективним патронатом усіх великих держав. План розширення впливу Росії на схід провалився.

Оточення обдурило царя

Напередодні Кримської війни російському війську бракувало зброї та боєприпасів. Імперія виготовляла на рік 50-70 тис. рушниць і пістолетів - під час війни реальна потреба становила 200 тис. одиниць на рік. Було 100-120 гармат, а знадобилося втричі більше. Катастрофічно не вистачало пороху. Нових зразків зброї майже не запроваджували. Російську піхоту озброювали гладкодульними рушницями, які заряджали в 12 прийомів, а стріляли лише на 200 кроків. Натомість англо-французька й почасти турецька піхоти мали далекобійні гвинтівки з нарізними дулами, що стріляли на 1300 кроків.

Застарілою була й військово-тактична підготовка. Російське військове відомство протягом двох десятиліть очолював князь Олександр Чернишов. Він готував армію не так для війни, як для парадів, бо їх дуже любив Микола І. Солдати артистично марширували плацом, але не вміли прицільно стріляти - на стрілецькі навчання кожен діставав 10 набоїв на рік. Командування трималося застарілої лінійної тактики - російські військові з'єднання воювали компактними масами, рухаючись громіздкими шеренгами. В добу далекобійної артилерії й нарізних рушниць це призводило до великих втрат від вогню супротивника. Натомість на Заході вже давно переконалися в перевазі руху колонами та розсипного строю.

Військово-морський флот Росії був третій у світі після англійського та французького. Проте якщо Англія й Франція мали разом 454 бойових судна, зокрема 258 пароплавів, то Росія - 115 кораблів при 24 пароплавах. Сухопутні сили чисельно були приблизно рівними: 1,1 млн солдатів у Росії проти 1,09 млн у союзників (150 тис. у Англії, 540 тис. у Франції та 400 тис. з боку Туреччини).

32 роки Севастополь жив без Чорноморського флоту

Після Кримської війни, коли Європа заборонила Росії мати військовий флот на Чорному морі, Севастополь "переформатувався": військовий порт став торговельно-пасажирським. У колись закрите військове містечко прийшов приватний капітал. А разом із ним - торгівля, ремесла, сфера послуг. Сюди проклали залізницю, що з'єднала місто з усіма великими торговельними центрами імперії. Збільшилося населення, зросли доходи міського бюджету. Першу в Криму рекламну газету відкрили 1882-го саме в Севастополі. Розгорнулося цивільне будівництво, з'явилися красиві будинки, комфортабельні готелі, крамниці. Місто, як писали тогочасні мандрівники, перетворилося на одне з найкрасивіших у Російській імперії, подібне до західноєвропейських.

Севастополь також став воротами Криму. У його порту пришвартовувалися всі пасажирські й торговельні кораблі, що йшли з Одеси на Кавказ. Основний курортний пасажиропотік на півострів теж стікався саме сюди. А вже звідси люди роз'їжджалися по Південному узбережжю. Туристи потягнулися й до самого Севастополя - щоб побачити місця оборони міста. Людський потік був такий, що 1857-го вийшов спеціальний "Путеводитель по Севастополю, его бастионам и окрестностям с целью благотворения на его развалинах".

І тут 1886 року Олександр ІІІ підписав маніфест про відродження в Севастополі Чорноморського флоту. Комерційному порту приписано передислокуватися на схід півострова - до Феодосії. Підприємці, торговці, кустарі згортали справи й теж переносилися туди. Натомість у Севастополі знову з'явилися російські моряки, а разом із ними й військовий побут. Усе це "нанесло городу громадный ущерб. Опять наступил период упадка торговой жизни, который продолжается до сих пор", - писав путівник по Криму 1914 року.

 

Сейчас вы читаете новость «Росії заборонили мати флот на Чорному морі». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 2264
Голосование Какой украинский клуб достигнет больших успехов в Лиге Европы 2018/19?
  • 1) "Шахтёр"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обе команды "вылетят" одновременно
Просмотреть
Погода