Швець і професійний злодій 57-річний Фрідріх Вільгельм Фойґт обчистив сейф, де зберігали казну німецького міста Кепенік неподалік Берліна. 16 жовтня 1906-го він одягнув форму гауптмана – капітана: купив її в лахмітників частинами.
Посеред вулиці зупинив кількох солдатів, які поверталися до казарми. Пригостив пивом, видав кожному по 1 марці – близько $18 на нинішні гроші – та наказав прямувати з ним до ратуші. Там звелів узяти під контроль будівлю. Заарештував мера й головного бухгалтера – за нібито несвоєчасний ремонт доріг – і реквізував міську касу. У ній було 4002 марки – $25 800 на сьогоднішні гроші. Касир виписав квитанцію для звіту й попросив "капітана" завізувати її. Фойґт підписався прізвищем начальника в'язниці, де відсидів 15 років за збройне пограбування судової каси. Згодом зізнавався, що розраховував на значно більшу суму – 1–2 млн марок.
– Тримайте все під контролем протягом 30 хвилин, – звернувся до "підлеглих" вояків, а сам попрямував на вокзал.
Там, за словами свідків, замовив у ресторані два келихи пива, а потім сів на поїзд до Берліна. За 10 днів Фойґта спіймала поліція. Здав його приятель – колишній співкамерник, якому довірився грабіжник. Суддя дав "капітанові" Фойґту чотири роки. Відсидів два, бо 1908-го кайзер Вільгельм II його помилував. Імператор був у захваті від авантюри:
– Оце так дисципліна. Ніхто у світі нас не наздожене!
На досьє крадія він власноруч зробив помітку: "Геніальний малий!" Вийшовши на волю, Фрідріх Вільгельм Фойґт, який понад півжиття провів за ґратами, "зав'язав" із темним минулим. Почав давати інтерв'ю за гроші та продавати власні фото з автографами. Надрукував автобіографію "Як я став "капітаном" із Кепеніка". Придбав будинок у Люксембурзі. Там і помер від хвороби легенів на початку 1922-го. Кепенік нині є одним із районів Берліна. 1996-го до 90-річчя крадіжки біля входу в ратушу, в якій пограбував сейф Фойґт, встановили бронзовий пам'ятник "капітанові" з Кепеніка (на фото). На стіні висить присвячена йому пам'ятна дошка.
17–21 жовтня 1972-го британська королева 46-річна Єлизавета II вперше зазирнула за "залізну завісу" – прибула із дружнім візитом до соціалістичної Югославії. Одразу після прес-конференції президент країни 79-річний Йосип Броз Тіто запросив гостю до своєї резиденції на островах Бріуни в Адріатичному морі. До Першої світової там був курорт для аристократів. Покатав королеву на електромобілі по найбільшому в Європі полі для гольфа й показав власний зоопарк. Єлизавета II подарувала маршалові Тіто кількох віслюків і нагородила орденом Лазні. Його назва походить від обряду, що до 1815 року у Великій Британії відбувався напередодні посвяти в рицарі: претендент мав цілу ніч провести в пості й молитві, а наостанку урочисто викупатися. У XX столітті лицарським орденом Лазні британські монархи нагороджували визначних військових діячів
500 примірників – такий був наклад роману "Джейн Ейр" 31-річної вчительки англійської мови Шарлотти Бронте, що вийшов друком 16 жовтня 1847-го у видавництві Smith, Elder & Co. Це був її другий твір. Попередній – "Учитель" – не прийняли до друку. "Для успіху йому бракує захопливості", – відказав видавець. Героєм роману "Джейн Ейр" був заможний дворянин, який багато років свою божевільну дружину ховав від усіх у потаємній кімнаті. Згодом він закохався в гувернантку, невдовзі запропонував їй руку та серце. Що одружений – не зізнався. Церква в той час забороняла розлучення з немічними та душевнохворими. Весілля відбулося в орендованій церкві: "священик" і "родичі" були рядженими – або підкуплені сторонні люди, або близькі друзі нареченого. Редактор сумнівався, чи видавати "Джейн Ейр". Та його переконав знайомий – письменник Вільям Теккерей. Його розчулила ця історія, бо сам жив із психічно хворою дружиною. Роман Шарлотти Бронте посідає 10 місце в укладеному 2003-го списку "200 найкращих книжок за версією Бі-Бі-Сі". Був екранізований понад 20 разів. Найвідоміший – однойменний британський телесеріал, знятий 1983 року. Головні ролі в ньому зіграли Зіла Кларк і Тімоті Далтон
"Міліція нас відганяла. Самі не допомагали й нам не давали"
"Люди падали зі слизьких сходів, збиваючи на землю інших, наче фішки доміно. Тіла лежали в кілька шарів. Деякі піднімали руки, кричали, але не могли вибратися з-під купи тіл", – згадував уболівальник московського "Спартака" Андрій Чесноков про найбільшу
в історії радянського футболу трагедію
20 жовтня 1982 року. Після матчу 1/16 Кубка УЄФА між "Спартаком" і нідерландським "Гарлемом" на московському стадіоні "Лужники" у тисняві загинули 66 людей.
Того дня вдарили перші морози. Температура впала до -10°C. Бетоновані доріжки та сходи на трибунах перетворилися на ковзанку. Із 16 тис. глядачів, які прийшли на матч, близько 12 тис. розсілися на трибунах у секторі "C" – найближчому до станції метро. Більшість, переважно підлітки, були напідпитку – "аби зігрітися". Коли за кілька хвилин до кінця матчу табло показувало 1:0 на користь господарів, змерзлі вболівальники почали покидати ряди. Були відкриті всі виходи із сектора "С", але більшість рвонула до сходів №1 – найближчих до метро.
Спускалися повільно. Невдовзі між поручнями утворився потік притиснутих одне до одного людей. Ті, хто були ззаду, нетерпляче підштовхували передніх. На останніх сходинках упала дівчина. Кілька чоловіків кинулися її підхопити. Та ззаду так напирали, що їх зім'яли, повалили й затоптали. Об них продовжували спотикатися інші, гора тіл росла й росла. Напір натовпу був такий сильний, що металеві поручні сходів вигнулися й тріснули, люди почали падати на бетонну підлогу з висоти третього-п'ятого поверху. Декого це врятувало від смерті, інших – розчавило під грудою тіл, що падали й падали. "Натовп відійшов, і я ковтнув повітря, – згадував інший свідок Олексій Косигін. – Піднявся сходами, а внизу залишилися "бутерброди" з людських тіл. Хто помер, хто стогне… Потім намагався допомогти. Але міліція нас відганяла, утворивши ланцюг. Самі не допомагали і нам не давали".
Після трагедії з'явилася єдина замітка в газеті "Вечерняя Москва": "Учора на стадіоні "Лужники" трапилася надзвичайна подія. Після футбольного матчу постраждали декілька вболівальників". За півтора місяця відбувся суд над директором стадіону, його заступником і комендантом. Їм дали по три роки ув'язнення. Кількість жертв трагедії в "Лужниках" оприлюднили 1989 року.
17 жовтня 1707-го в німецькому місті Дорнгайм 22-річний композитор Йоганн Себастьян Бах (на портреті 1715-го) одружився зі своєю кузиною-ровесницею Марією-Барбарою Бах. Вона народила йому сімох дітей. Троє не вижили. 1720-го Марія-Барбара померла від інфекції на четвертому місяці вагітності. За півтора року Бах одружився зі співачкою Анною-Маґдаленою Вільке. У цьому шлюбі мав іще 13 дітей. Семеро з них померли. П'ятеро із шести синів Баха згодом стали композиторами або музикантами.
18 жовтня 1842 року під керівництвом Семюела Морзе в гавані Нью-Йорка, США, був прокладений перший в історії телеграфний кабель – завдовжки
3,5 км. Наступного дня він перестав діяти – його пошкодив корабель, що заходив у порт. Кабель замінили на новий. Для надійності його помістили у свинцеву трубу.
Задля додаткових заходів з економії хліба Рада міністрів Української РСР і ЦК КП(б)У 19 жовтня 1946 року постановили з 1 листопада збільшити розмір домішки вівсяної, ячмінної та кукурудзяної муки при випіканні хліба в усіх областях України до 40%.
2 
1
Комментарии
1