25-річний Андрій Коваленко повернувся до Тернополя. Позаторік батьки дали йому 50 тисяч гривень для вступу на платну форму навчання до магістратури Київського інституту міжнародних відносин. На ці гроші хлопець відкрив більярд-кафе в рідному місті:
– Не розумію, що в Києві може подобатися? Пів-Тернополя я в обличчя знаю. А в Києві навіть із сусідами не вітався. Батьки мріяли, аби став дипломатом, але бізнес мені ближчий. За ці два роки ні разу не пошкодував, що не пішов довчати міжнародну економіку.
Чотири роки навчався на бакалавраті у столичному Інституті міжнародних відносин. Мама спочатку передавала сумками м'ясо, банки з тушонками і салом, але сидіти на спині в батьків набридло. Пробував заробляти гроші. Половину зарплати віддавав за квартиру. Щоб винайняти дешевше житло, переїхав у Боярку.
Зустрічався з киянками, але вони дуже балувані. До них з однією трояндою не прийдеш. Звикли отримувати оберемки квітів. У клубі найдешевший вхід – 50 гривень, а в Тернополі можна в елітний попасти за 20.
Навіть у вихідні від натовпу в Києві втекти неможливо. Приїхали в ліс на шашлики, а там людей, як на Хрещатику. Вирішив лишитися вдома. В обід мало не вив від люті. Сусідка-домогосподарка всю суботу пилососила в квартирі під пісні Меладзе. Інший сусід із друзями півдня реп записував. Та найбільше бісила російська мова і сморід. Улітку в Києві дихати нічим. На вулицях смердить лавашами і бомжами.
Коли повернувся в Тернопіль, не всі друзі зрозуміли мене. Один прийшов поспівчувати. Каже: "Сильне місто випльовує слабких". Мене ніхто не випльовував. Я сам плюнув на все, зібрав рюкзак і вернувся додому.
3 
1
Комментарии
1