Дмитро ШУРОВ (Pianoboy), 29 років, музикант:
Я самоучка. Закінчив музичну школу, якщо це можна назвати освітою. З дитинства міг підбирати на слух навіть складні речі. До мене ставилися, як до дивного суб'єкта, який не дружить з нотами, але все грає.
Батьки слухали Висоцького, Чайковського, а в мене була любов до чорної музики. Джаз удома ставили мало. Але коли вмикали - в мене зносило дах.
У 16 років хотів вступати до Берклі (музичний коледж у Бостоні. - Країна) та вивчати джаз. Та потім усвідомив, що це - музика не звідси і не для тутешніх музикантів. Джазу вже немає. Найголовніше у музиці - емоції. Коли її зводять у ранг інтелектуального, математичного потоку, втрачає суть. Сподіваюся, ще вступлю до Берклі - вчитимусь писати мелодії до кінофільмів.
Якщо чую, що музикант любить і виконує джаз-рок, або серйозно ставиться до джазу, разом ми не гратимемо.
Рок-музика несе певне зерно. Це головна причина, чому в Україні вона не популярна.
Музиканти - нещасливі люди. Вони не обирали музику - їм дано. Може він і радий би працювати на спокійній роботі, але там полізе у петлю. А в невеликих містах усі творчі люди або алкоголіки, або збоченці, або хронічні невдахи-педофіли.
Зараз феноменальний час для геніїв - до їхніх послуг безліч технічних можливостей. Проте треба більше сили волі, аби зосередитися на тому, що робиш. Принаймні - вимкнути мобільний.
Те, що зараз відбувається у музиці - возня у пісочниці. Цей етап триватиме зі 100 років. Музика майбутнього вже написана. Це органні твори бахівського періоду. Вони космічні. Згодом композитори зникнуть, бо музику не писатимуть, а лише слухатимуть.
У моєму житті людей, з якими мав якісь стосунки, можна перелічити на двох руках. Ще парочку пальців залишаться - на майбутнє.
Усі, з ким працював, - і "Океан Ельзи", і Земфіра, і Esthetic Education - для мене як любов. Не можу вважати їх пройденим етапом. Усі музиканти чокнуті. Якщо знайшов соратника, треба тримати цю людину, допоки між вами горить вогонь. Щойно перестане - розходьтеся, інакше це погано закінчиться. Але це зовсім не українська філософія.
Із віком усе менше розумію, що таке мета. У 18 казав, що займаюсь музикою, аби змінити світ. У 28 розумію, переміни ставлення - і світ стане інакшим.
Хотів би поговорити з Йоко Оно і Джоном Ленноном. У музичному та людському світі вони для мене наче божества. Не знаю, що спитав би. Просто постояв би поруч.
35413
Комментарии