четверг, 18 августа 2011 13:34

Українська література має жіноче обличчя. У ній ні чорта не заробиш

 

Роксана ХАРЧУК, 47 років. Літературознавець. Кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу шевченкознавства Інституту літератури України. Закінчила полоністику Київського університету імені Шевченка. Зараз працює над "Шевченківською енциклопедією". Із 2006-го три роки викладала курс сучасної української прози в Києво-Могилянській академії. 2008-го видала підручник "Сучасна українська проза: Постмодерний період"

Хто увійде до хрестоматій

20 років з погляду історичної оцінки - це ніщо. Важко сказати, кого  пам'ятатимуть. Але можна прикинути, хто увійде до хрестоматій:

Юрій Андрухович із "Московіадою". Він хороший стиліст, має багату фантазію. "Московіада" ідеально лягає на політичну ситуацію. З ідеологічного погляду - сильна річ, і з мистецького - штука. "Перверзія" та "Рекреації" - теж оригінальні тексти, але слабші. Поважаю Андруховича за відмову видаватися у "Фоліо", бо ті друкують книжки Дмитра Табачника.

"Воццек" Юрія Іздрика - незвичайна книжка для української літератури. Це цікавий експеримент, книжка сновидінь. Іздрик пише від імені залежних людей. Одні ховаються від психологічно навантаження в алкоголі, інші - в наркотиках. Залежні люди часто мають тонку душевну організацію. Іздрикові майстерно вдалося описати біль, фізичні й душевні муки людини, яка не визнає закону Дарвіна - у світі виживає сильніший.

Якби Ліна Василівна написала роман у формі щоденника, це було б набагато щиріше

Оксана Забужко дуже креативна. Комусь "Польові дослідження з українського сексу" нудно читати, але саме ними Забужко увійде в історію. Мова в неї дуже інтересна, вибуяла. Першою почала рекламувати роман. Сама говорила, що страшенно втомлювалася від інтерв'ю, але знала - потрібно. Вона self-made woman (з англійської - жінка, що створила себе сама. - "Країна"), за це її варто поважати.

У нас нема моральних авторитетів, окрім Ліни Костенко. Ліна Василівна чітко розуміє, хто вона, знає собі ціну, і дає це зрозуміти всім. Її прозовий дебют "Записки українського самашедшого" здивував. Торкається цікавих політичних питань, фемінізму, виховання. Але навіщо так закручувати - писати від імені чоловіка, вводити сексуальний струмінь у стосунки головного героя та його дружини? Якби Ліна Василівна написала роман у формі щоденника, це було б набагато щиріше.

"Солодка Даруся" Марії Матіос увійде в канон. Хоча як письменниця Матіос занадто слащава, не дивує, трагедію зводить до мелодрами. Наприклад, коли загиблих дівчат і хлопців з УПА привозили з лісу й голими підпирали ними паркан на майдані - це відомий факт. Робили це для того, аби родичі не витримали такої наруги, прийшли забрати тіла. Так Совєти могли вирахувати, хто з якої родини. Матіос пише, що трупами упівців інсценують статевий акт. Це неприйнятно. У мистецтва є свої межі. Зоя Космодем'янська не може танцювати в балеті.

"Сталінка" Олеся Ульяненка - знаковий твір, порахунок зі сталінщиною.

У Євгена Пашковського особливий стиль, ні з ким не сплутаєш.

Богдан Жолдак почав упроваджувати суржик у літературу, це - важливий експеримент.

Пам'ятатимуть Володимира Діброву, але не прозою, а за п'єси.

Так само Сашко Ірванець важливий у драматичних спробах, а не в романах "Очамимря" чи "Рівне/Ровно".

Збірка "Ги-ги-и" Юрія Винничука може лишитися. Він - містифікатор, збирає і творить легенди.

Євгенія Кононенко наділена даром писати про серйозні речі дохідливою мовою. Її запам'ятають письменницею, яка зуміла поєднати масове та елітарне.

Поезія в українській літературі традиційно розвиненіша, ніж проза. Ігор Римарук важливий для 1990-х не лише віршами, а й присутністю. Він редагував часопис "Сучасність". Тарас Федюк визначальний збіркою "Трансністрія", за яку він отримав Шевченківську премію. Із жінок виділила би Наталку Білоцерківець. Олександр Ірванець завжди був поетом-трибуном. Його "Ода гривні" хороша, але для неї потрібний контекст. А через 50 років мало хто буде знати ці політичні подробиці й навряд чи когось насмішить. Мало хто розкусить Юрка Позаяка через півстоліття, а от Римарука зрозуміють. "Бу-Ба-Бу" - це був ковток свободи, вони знищили соцреалістичні уявлення про поезію.

Вірші Жадана кращі за його прозу

Кажуть, "українська література - хуторянська та сільська". Вона завжди такою була й за 20 років індустріальною не стане. Майже століття тому Михайль Семенко намагався: палив "Кобзар", але місце Шевченка не посів. У 1990-х з'явилися нові можливості. Письменників перекладають, вони виїзні в Європу, вхожі до різних фондів, мають літературних агентів. Й Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан увійшли до європейського контексту. Їхні твори видають на Заході. Але не думаю, що наша література від цього стала більш європейською.

У нас традиційно популярні історичні романи, на грані масової літератури. Їх завжди буде більше, ніж інтелектуального чтива. Хороші писав Павло Загребельний - це стандарт. Гостросюжетні всі романи Василя Шкляра. Бракує фантастики. Для цього потрібні письменники-науковці, освічені люди. А в нас багато авторів безграмотні. Хочемо писати як Хуліо Кортасар, а виходить із помилками.

Популярні слеми - поетичні читання з музикою і візуальним рядом. Поезія намагається бути публічним мистецтвом, але справжні вірші завжди залишаться камерним дійством. Соломія Павличко казала: "Кількість перейде в якість", я так не думаю. Поезія - це антикварна справа. А сучасні поетичні шоу - масове мистецтво. І це завжди падіння планки.

Лесь Подерв'янський чіткіше за всіх політологів показав справжній російський характер і те, що зробили росіяни для українців. Хоча не всі читачі його зрозуміють. Хтось отримує задоволення, що Подерев'янський пише так, як вони щодня розмовляють.

Подерв'янський чіткіше за всіх політологів показав справжній російський характер і те, що зробили росіяни для українців

Вірші Сергія Жадана кращі за його прозу. Хороша збірка - "Цитатник". Зараз збирається написати роман про пролетарський Харків. Не розумію його ностальгії за радянським часом. Роман "Ворошиловград" - про рейдерський наскок на бензозаправку, де такі хороші рєбята. Наче ми ніколи не бачили заправки, і не знаємо, які там пацани. Головний герой Герман - філософ на бензозаправці. І ми маємо в це повірити. Жадан поставив себе в незручну позицію - україномовного співця сходу України.

Ірена Карпа, Любко Дереш, Таня Малярчук, Артем Чех ще підлітками прийшли в літературу. Із них Малярчук виділила би як найталановитішу. У неї твори сюрреалістичні, на межі з фольклором Гуцульщини. Любка Дереша читала із великим задоволенням. Та для прозаїка потрібний життєвий досвід. Не можна діяти за лекалом: якщо молоді подобається читати про наркотики, то треба писати про них. Наркотики - дуже складна тема. Якщо Іздрик її вирішує тонко, то Дереш пише про це безвідповідально. Але він показав, що володіє сюжетом.

За 20 років найважливішими літературними конкурсами були "Гранослов",  "Молоде вино". Переможців останнього видає "Смолоскип". Звідти вийшли Тарас Прохасько, Сергій Жадан, Світлана Пиркало, Богдана Матіяш. Конкурс "Коронація слова" розвиває жанри масової літератури, віднаходить нові імена. Це переважно жінки-авторки. Українська література, де ні чорта ти не заробиш, має зараз жіноче обличчя. Чоловіки не будуть займатися такою ахінеєю, а жінки - марнославні. В Україні забагато дамських романів: Галина Вдовиченко, Лариса Денисенко, Люко Дашвар, відьомство Лади Лузіної.

Андрій Курков - професійний письменник. Не знаю, правда, на скільки український. Для нього писати - це робота, якою заробляють гроші. "Нічний молочник" -  найбільш вдалий його роман. Там є зображення України, яке буде важливе з пізнавального, історичного погляду тим, хто прийде після нас.

 

Що було найважливіше для розвитку української літератури за 20 років незалежності?

Роман Василя Шкляра "Чорний ворон" - 25.39 %

Повернення Ліни Костенко - 9.04 %

Львівський форум видавців - 9.04 %

Творчість Леся Подерв'янського - 8.87 %

Бу-Ба-Бу та інші літгрупи - 5.3 %

Творчість Юрія Андруховича     - 3.57 %

Творчість Оксани Забужко - 3.22 %

Твори українських фантастів - 3.13 %

Конкурс "Коронація слова" - 3.04 %

Літературні вундеркінди - 2.09 %

Творчість Сергія Жадана - 1.65 %

Жіночі романи - 1.48 %

Тусівки молодих поетів - 0.87 %

Переклади Андрія Куркова іншими мовами     - 0.78 %

Епатаж - 0.7 %

Заборона цензурою роману Олеся Ульяненка "Жінка його мрії"-  0.35 %

інше - 11.48 %

Кількість голосів - 1150

 

Сейчас вы читаете новость «Українська література має жіноче обличчя. У ній ні чорта не заробиш». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 1349
Голосование Почему нельзя распускать Верховною Раду?
  • Это противоречит Конституции
  • Пусть снимут неприкосновенность, примут законы об импичменте, об уголовной ответственности за незаконное обогащение и новый Избирательный кодекс и могут идти
  • В нынешних условиях на досрочных выборах в ВР не пройдут новые партии
  • Мне не интересна их работа. Их обещания на хлеб не намажешь
  • Я не против роспуска. Власть в стране нужно перезагрузить полностью
  • Я против любых инициатив президента
Просмотреть
Погода