У найкрутіших клубах Берліна сидять на ящиках з-під пива. Там головне - звук

17 грудня в київському клубі Cinema відбувся фестиваль експериментальної електронної музики Kvitnu Fest. Навесні Kvitnu визнали найкращим лейблом на церемонії Qwartz Electronic Music Awards у Парижі. Ця премія - аналог "Оскара" для електронної музики

- 11 років тому харків'янин Андрій Кириченко заснував лейбл експериментальної музики Nexsound. На першу їхню вечірку зібрали всіх музикантів, які змогли б грати наживо. Матеріалу було достатньо, але хороших засобів для відтворення звуку не мали. У київський клуб "Барви" прийшли 120 гостей. Подумали: якщо на перший вечір послухати нестандартну електроніку приходить сотня незнайомих, варто продовжувати. Власник "Барв" казав: "Я ніфіга не розумію, що ви робите. Але якщо за це заплатили 120 людей, то це має право на життя".

Експериментальна музика для мене почалася, коли якось замість гітари узявся за поламані програвачі. Відчув, що можу зробити значно більше з машинами, ніж із живими інструментами. Почав пошук свого звуку. У 1990-х доводилося робити музику з того, що було під руками. Як письменникові байдуже, в якій програмі набирати текст, так і тут. Головне - ідея. 1999-го на мій перший електронний концерт у "Барвах" прийшли десь 40 людей. На вулиці було мінус 30. Із плакату ніяк не можна було зрозуміти, що тут гратимуть.

Перший фестиваль експериментальної музики "Деталі звуку" 2005-го здавався божевіллям. Спочатку запросили одного друга з-за кордону. Потім з'ясували, що можна й трьох. Врешті, знайшлося стільки музикантів, що фестиваль тривав 15 годин - до ранку. Загалом набилося 500 відвідувачів, багато прийшли безкоштовно. Як на перший фестиваль власними силами, вийшло непогано. І головне - ми не влетіли в гроші.

Я ніфіга не розумію, що ви робите, але якщо за це заплатили 120 людей, то це має право на життя

За кордон уперше запросили до Берліна 2003 року. Просто надіслав своє демо організаторам фестивалю Clubtransmediale. Зараз більшість музикантів вважають, що інтернет і соцмережі все змінили. Насправді жоден серйозний лейбл не буде слухати прислані електронною поштою записи. У Європі пишуть: "Якщо ви хочете, щоб ми вклали гроші у вас, майте повагу й надішліть компакт-диск". На жаль, 20-річні музиканти цю схему вже не розуміють. Навряд чи когось запросять виступити в Європі після кількох залитих в інтернет треків. Одна посилка коштує 12 гривень. Щонайменше слід розіслати 20 копій. Стільки має витратити початківець на своє перше промо.

Дізналися про грантові програми в Польщі, зібрали документи й подалися. У Краківській академії музики є студії, де пишеш музику зранку до вечора. Дунаєвський  розколупав там колекцію синтезаторів 1960-х. Грав концерт на генераторі 1953-го року. Із задоволенням прослухали курс акустичної музики. Почули рідкісні архівні записи - один німець створював музику на машинах уже за п'ять років після закінчення Другої світової. Японці почали писати електроакустику за три роки після Хіросіми.

На нашому лейблі всі до біса багато працюють. Просто так жодному музиканту на голову успіх не падає. Середній робочий день на Kvitnu триває 12 годин. Часто це нон-стоп робота за комп'ютером. Заволока писала останній альбом чотири роки. Поїздка на фестиваль або організація концерту - теж праця. Але я не хочу від неї відпочивати. Це кайф - завершити альбом, зробити диск, відіграти. Якщо робити те, що подобається, перерв не потрібно. Бо як можна відпочивати від себе?

Любимо, коли від емоцій і звуку рухаються стіни. Коли Sturqen виступали в Києві, у мене зуби стукотіли. Я закривав рот, щоб не повипадали. Дехто тікав із танцполу. Коли Zavoloka грала перед легендою електроніки ірландцем Aphex Twin, їй організатори викрутили такий звук, що на сцені апаратура пошкодилася через вібрації. Vitor Joaquim попросив, щоб я йому асистував з низькими частотами на концерті 17 грудня. Від музики відпадатимуть нирки.

У Вашингтоні спалив у клубі весь звук. Запах горілих і плавлених кабелів стояв на все приміщення. Клуб міняв апаратуру повністю. Звукорежисер після концерту сказав мені: круто, це був рок-н-рол. Якщо такі речі трапляються, значить, усе на рівні. А якщо горить апаратура, це проблема звукорежисера. Він або недосвідчений, або - не на місці.

У Відні виступав на міні-фестивалі в бункері Гітлера. Бетонні стіни 6-7 метрів завтовшки. Зруйнувати таку споруду занадто дорого, тож місто влаштувало там музей. Організатор поставив чи не найстрашнішу акустичну систему, яку я бачив у житті, - така гучна. Він винайняв звукорежисера, якому прохання зробити голосніше приносило задоволення. Під час мого виступу ламалися кабелі на проекторах, гості падали на підлогу. Від звуку боліли коліна навіть у тих, хто був на сцені.

Одного разу запросили виступити на корпоративі крутого рекламного агентства на Печерську. Організаторка десь почула, що я граю цікаву музику. Темою вечірки обрали "космос". Декілька разів перепитав, чи мене запросили не помилково. Зрештою, я грав 2 хвилини. Зі мною розрахувалися. За вартістю хвилини це був найдорожчий мій виступ. То був справді космос.

Я грав дві хвилини. Зі мною розрахувалися. За вартістю хвилини це був найдорожчий мій виступ

2004-го виступав на відкритті виставки в Будинку художника. Організатори запросили купу всілякої владної швалі. Якийсь чиновник від культури підійшов і погрозами змусив господарів вимкнути звук. Музика, якою ми займаємося, офіційно в Україні не існує. А в Західній Європі це такий самий пласт культури, як джаз чи класика.

Українська молодь дуже мало подорожує. Було б корисно тим, хто скаржиться на київський клуб "Сінема", поїхати в берлінський Berghain і подивитись, що таке андеграунд. Або в Tresor, де навіть бетон не зачищений, а підлогу особливо ніхто не миє. Замість барної стійки - дошка, на якій розливають пиво. Там головне - це якісний звук. У найкрутіших клубах Берліна сидять на ящиках з-під пива, оббитих повстю. У нас же хочуть, щоб був андеграунд, а з іншого боку - щоб правильне мохіто зробили. Тухле міщанство.

Навіть якщо відкрити кордони й скасувати візи, українці не полетять до Парижа. Усі, хто хотів, уже побували там або регулярно їздять. В Україні більшість швидко стають пристаркуватими буржуа: "Мені вже 30, які концерти, я вже своє відгуляв. У мене дитина - все, гаплик". За кордоном на наші виступи приходять 50-річні. Вони до кінця життя не перестануть гуляти. Купити за 30-50 євро квитки на літак, прилетіти послухати музику й потусувати - нормальна практика для Європи.

Ті, хто намагаються воювати з поп-культурою, смішні. До нас останнім часом приїжджали Брітні Спірс, Jamiroquai, Rammstein – це круто. Якщо верхівку поп-музики возитимуть частіше, українці більше ходитимуть на концерти. Стоїть на місці поп-культура - не варто чекати розвитку андеграунду. Великі гроші, як паровоз, тягнуть за собою інші вагони.

×