55-річний актор Олег Примогенов стоїть у столичній галереї Alex Art House у червоних сімейних трусах, із гармошкою. Кладе її в пакет. Акуратно, притримуючи підборіддям, складає сині тренувальні штани із відвислими колінами. Це його сценічний костюм.
Олег - актор Центру Курбаса. Щойно вийшов із репетиції "Павліка Морозова". Інші подалися курити надвір.
- Ніколи не говорив зі сцени ненормативною лексикою, - каже Олег Примогенов. - А зараз грішимо. А що такого? Весь театр - гріховне діло. Мій образ скупого й хтивого куркуля неоднозначний. Шукаю в ньому барви, які подобаються режисеру. Головне - усе вмістити в голові. Важче запам'ятати всі режисерські вказівки, аніж текст. Він віршований. Слова забув - підстав свої, але так, аби ритм не збити.
Ось, гармошку опановую. Слух є, акорди підбираю інтуїтивно. Вже знаю мелодію з фільму "С легким паром" на вірші Белли Ахмадуліної.
Із курилки повертаються режисер Андрій Крітенко й Філін - Володимир Ямненко.
- Спасибо, ребята, счастливо, - прощається з акторами режисер.
Персональні риси актора в сучасному театрі часто важливіші за так звані професійні навички
- Чому саме "Павлік Морозов"? Я не задавав таких пацаватих питань, - розповідає 47-річний Андрій Крітенко. - Лесь подзвонив, сказав: "Крот, давай зробимо". Чому - ні?
Я був свідком, як Лесь писав п'єсу. Начитував мені величезні шматки "Павліка" по телефону, сміялися. Поставити її на початку 1990 років було нереально. Згодом можна було, але бракувало часу. Я працював на той час у стаціонарному німецькому театрі. Мав на рік шість тижнів відпустки, хотілося ж відпочити. Тепер викладаю акторську майстерність у школі мистецтва в Штутгарті. Вирішив скористатися паузою, доки в студентів канікули.
Із тексту нічого не викидали, скоріше додавали героїв. Позбувалися мізеру. Наприклад, коли Філін каже:
Цих хлопцiв пацаватих знаю я,
Вони природи рiдної не люблять,
Нi фауни, нi флори, нi пташок,
А люблять тiльки пляшки i гандони,
А ще консєрвнi банки,
Фотографiї поскуднi iз "Плейбоя".
"Плейбой" - це такий радянський мем, писалося ж 1993 року. Автор поміняв текст на: "Люблять карти гральнії з голими дівками, ті, що німії в електричках продають". Бо краще знає українські реалії.
Виконавців підбирали разом із Лесем. Не пам'ятаю, щоб сперечалися навколо якоїсь кандидатури. Ідеологія в нас - отримувати насолоду від процесу. Кажуть, Світлана Вольнова - не професіонал сцени. Вона в нас акторка кінематографічна. То зафільмуємо її гру й покажемо зі сцени на екрані 6 на 21 метр.
Персональні риси актора в сучасному театрі часто важливіші за так звані професійні навички. Акторським професіоналізмом часто називають штампи, набори, кліше. Особистостям у театрі цього не треба. Вони не грають самих себе, вони є самими собою. Бути самим собою - сенс сучасного акторського світосприйняття.
Для нас ненормативна лексика п'єси близька до мови, якою ми говоримо на перекурах. У курилці не весь час матюкаємося. І в п'єсі теж матюки не суцільні. Ненормативна лексика - це мова, якою розмовляють герої сучасної англійської і німецької драматургії. Це не частина духовності, моральності. Це просто вигуки, яких люди не видають без потреби. Коли я їхав з України 1994-го, по піратських телеканалах могли показати о десятій ранку "Грецьку смоковницю". Воно нікуди не ділося, тільки форму поміняло, прийняло вигляд "Танців із зірками".
На виставу обмежили доступ осіб до 21 року. Продавець горілки чи тютюну питає паспорт, коли має сумнів. Але завжди є хлопи, які у 12 виглядають на 40 років і купують усім пиво. Якщо хтось із підлітків потрапить на "Павліка Морозова", не думаю, що почує там якісь нові слова. Всі їх знають із першого класу.
- Шо тут, бля? - вигукує телеведучий Микола Вересень, заходячи до репетиційного приміщення. Голосно б'є жокейським хлистом по столу і дивиться на нас. - Фашистів-підарасів буду грати, і дуже не хотів, щоб хтось це бачив.
- В образ входить, - усміхається Андрій Крітенко. Дістає з пачки тонку ментолову цигарку. - Будемо ще десь з півгодини розмовляти про те, про се. Одразу роль читати - нецікаво, - режисер прямує до бічних дверей у курилку. - Ти на 7 хвилин запізнився, - кладе руку на плече Вересня.
??
Епічну трагедію "Павлік Морозов" Лесь Подерв'янський написав 1993 року. В ній переплітається радянська і антична міфології. Павлік, бездушний убивця власних батьків, погрожує не тільки ворогам-фашистам, а й зазіхає силою захопити безсмертних богів Олімпу. Дiя вiдбувається в глухiй сибiрськiй тайзi пiд час Другої свiтової вiйни.
Це - найдовший літературний твір Подерв'янського. В авторському виконанні триває 45 хв.
Андрій КРІТЕНКО, 47 років, режисер
Народився у Києві, в родині балерини й актора. Закінчив театральний університет ім. Карпенка-Карого, учень Едуарда Митницького й Ірини Молостової. 1993-го у театрі Юного глядача разом зі сценографом Лесем Подерв'янським поставив спектакль "Оргія" за твором Лесі Українки. За цю постановку був звільнений. Спектакль отримав "Київську пектораль" як найкраща вистава для дітей.
З 1994-го живе й працює в Німеччині. За перші півтора року Крітенко поставив сім вистав, його прийняли у трупу Штутгартського муніципального театру. Викладає акторську майстерність.
Одружений, має сина
7 
1
Комментарии