- Погано планували своє життя до 2008 -го. Коли настала криза у нас в рази побільшало клієнтів, каже бізнес-тренер Ольга Андросова. Вона упродовж 11 років проводить тренінги з планування і керування часом. - Українцям притаманно озиратися назад і нарікати на долю, тому їм так важко планується. Раджу почати планувати добу погодинно. Це психологічно підштовхуватиме до роботи.
"Живу сьогоднішнім днем. Просто далі не бачу"
36-річний Владислав Мокієнко керує відділом маркетингу в столичній косметичній компанії. 15 років живе в Києві, винаймає квартиру на житломасиві Троєщина. Родом із Запоріжжя.
- Життя не планую, живу сьогоднішнім днем. Просто далі не бачу. Розграфлене наперед майбутнє - це ілюзія внутрішнього спокою. Діловий щоденник веду, бо все забуваю.
У 90 відсотках випадків скрізь запізнююся. Окрім ситуацій, коли йшов на співбесіди і мені були дуже потрібні ті посади. На роботу ніколи вчасно не приходжу, хоча встаю о пів на сьому ранку. Не дратує, коли підлеглий не встигає, він може бути таким як і я. Нервуюся, якщо затримується людина, якій зустріч потрібна більше, аніж мені. Хтось позичає гроші, а приходить на годину пізніше.
Смішать сцени з детективів, коли запитують: "Що ви робили 17 жовтня?" Зараз березень, і я ніколи не згадаю, що робив того дня. Навіть якщо катуватимуть.
Смішать сцени з детективів, коли запитують: "Що ви робили 17 жовтня?". Мене навіть якщо катуватимуть, не згадаю
За фахом я бухгалтер, ніби маю розумітися на точних науках. Але освіту обирав для батьків. По роботі зустрічаю багатьох, хто все планує. Це математики за складом розуму.
Ціную, якщо мені дозволяють запізнюватися, працюю тоді на 200 відсотків. І нехай це не зовсім правильно з точки зору корпоративних відносин.
Над майбутнім задумався років п'ять тому. Хотів купити житло, дізнавався ціни. Навіть вирішив жити у Білогородці під Києвом. Виставив на продаж свою квартиру в Запоріжжі. Збирався взяти кредит. Був упевнений в майбутньому. Потім втратив через кризу роботу, скоротили. Всі сподівання рухнули. Без роботи жив у найгірших умовах. Може, тоді щось перевернулося. Відтоді зовсім не хочу перейматися майбутнім.
Усі покупки спонтанні. Притиснуло - купую. Люблю готувати. У магазині побачив німецький посуд. Потримав ці каструлі в руках. Важкі, з потрійним дном. Дорого - 1200 гривень за три каструлі й сковорідку. Але ж гарні, якісні, блискучі, з нержавіючої сталі. Взяв і купив.
Коли був студентом, могли за 15 хвилин зібратися компанією, позичити грошей і поїхати на море. Зараз важче. Вісім місяців живу з дівчиною. З'явилася відповідальність.
Іноді дівчина просить допомогти по господарству - щось відремонтувати, цвяха забити. Якщо не хочу, зроблю все, аби відкласти. Але не завжди діє. Деколи в неї вмикається "лобзик", який перетворюється на "електропилку "Дружба". І вона запиляє мене за півгодини.
Педантів у родині не було. Мама - організована, працювала на дві ставки вчителем. Весь день у школі, ввечері перевіряла зошити. Вона була моїм другом, причому дуже демократичним.
Задумався про придбання у вересні автомобіля. Але розпачу не буде, якщо не вдасться.
Завів руде кошеня, назвав Батоном. Це додаткова відповідальність: маю його нагодувати та прибрати за ним.
6 
35413
Комментарии