Торік була в Греції. Зрозуміла, що Австралія - це рай на землі

 

Австралійці - найщасливіший народ у світі. Такі результати дослідження оприлюднили аналітики Організації економічної співпраці й розвитку. Рівень щастя визначали  за 11 критеріями, зокрема рівнем доходів, можливістю отримати освіту, житловими умовами, безпекою, системою охорони здоров'я, екологією. Людей запитували, наскільки вони задоволені життям, як би описали своє здоров'я, чи мають на кого покластися в скрутну хвилину. Найбільше задоволених життям знайшли в Австралії. Також у цій країні 85 відсотків людей вважають себе повністю здоровими.

У десятку найщасливіших країн також увійшли Канада, Швеція, Нова Зеландія, Норвегія, Данія, США, Швейцарія, Фінляндія й Нідерланди

Джеремі ДЕВІТ, 19 років, студент, Канберра:

- Я щасливий, коли вистачає грошей. На жаль, так є не завжди. Жодного разу не був за кордоном. Мрію виграти мільйон і поїхати на Аляску. Хочу побачити багато снігу, поїздити на собаках в упряжах.

Майкл ДЕКОТТЕР, 61 рік, фотограф, Сідней:

- Ми з дружиною емігрували в Австралію, коли наші діти виросли. Раніше жили в Канаді. Австралію вибрали за хороший клімат, високі зарплати, низькі ціни на житло. Це прекрасне місце для творчості й розвитку. Головне, щоб було досить грошей. Робота є для всіх. Замолоду часто був чимось невдоволений, злився, скаржився на життя. Зараз розумію, що я - абсолютно щасливий. Такий був і раніше, та не усвідомлював цього. Коли сюди переїхав, багато чого переосмислив. З віком починаєш більше цінувати життя й людей, які тебе оточують.

Мені потрібні свобода, затишок і трохи грошей, щоб купити їжі

Зараз практично не злюся. Те, що не можу змінити, сприймаю як належне. Маю двох дітей і двох онуків. Вони здорові, усміхнені - й це для мене головне. Мені для щастя потрібні свобода, затишок і трохи грошей, щоб купити їжі. А ще людина, на яку можу покластися - моя дружина Маріель.

Джудіт ГАЄС, 35 років, викладач, Канберра:

- Ми, австралійці, політично й суспільно свідомі. На виборах усі голосують. Кожен упевнений, що здатен змінити життя на краще, що від нашого голосу залежить майбутнє країни. Для мене щастя - знати, що завтра не буде війни, що мої діти не проситимуть на вулиці шматок хліба. Я впевнена в завтрашньому дні, довіряю нашим політикам. Почуваюся у безпеці. Чого ще треба?

У нас нема проблем із працевлаштуванням, головне - мати освіту. Приміром, молодих матерів охоче беруть на роботу.

Щастя вимірюю окремими моментами. Востаннє відчувала, що щаслива, сьогодні вранці. Пішла на ринок купити овочів для салату. Спросоння переплутала банкноти - замість 5 доларів дала 20. Але продавець чесно повернув решту. Із вдячності скупилася в нього й на ці гроші.

Рік МОУЛЕР, 47 років, аналітик ринку компанії Coca-Cola, Сідней:

- Два роки я пропрацював у США. Відрядження в Австралію сприймав як покарання. Зараз дуже радий, що мене перевели сюди. У нас на роботі немає дрес-коду. Через постійну спеку керівництво дозволило не ходити в костюмах, краватках і туфлях. Попросили, коли буде міжнародна нарада, одягнутися як усі. А тоді вирішили: хай колеги з інших країн відчують, як воно - працювати в Австралії.

Після роботи забираю дружину і їдемо на пляж. Потім вечеряємо в ресторані. У Нью-Йорку про таке життя могли тільки мріяти

Японці були в шоці. Казали, у них не було б робочої атмосфери, якби секретарка ходила в сарафані й шльопанцях в етностилі. А нам так комфортно. Як уявлю, що переговори могли бути в кімнаті, де всі запаковані в сірі костюми, аж погано стає. Мені здається, ми навіть конфліктні ситуації вирішуємо тут легше, ніж у головному офісі. І психолог казав, що для людей краще не носити уніформи.

Після роботи забираю дружину і їдемо на пляж. Потім вечеряємо в ресторані. У Нью-Йорку про таке життя могли тільки мріяти.

Джованна САФРОН, 34 роки, менеджер ресторану, Мельбурн:

- Мене щасливою робить те, що роботу й сімейне життя поєдную з участю в різноманітних клубах. Моя бабуся тричі на тиждень відвідує рукоділля. Мама ходить у місцеве кафе. Там щочетверга готують страви якоїсь кухні світу. Минулого тижня загортали рис у виноградне листя. Чоловік у мене дайвер, колекціонує шматки коралів. Я захоплююся фотографією. Ще з кількома родинами їздимо Австралією й островами і знімаємо дику природу. Дуже пишалася собою, коли вдалося сфотографувати коалу з ведмежам.

Раз на кілька місяців ми кооперуємося для благодійності. Дівчата, що захоплюються макіяжем і зачісками, їздили з нами в будинок для літніх людей. Я провела бабусям фотосесію. Мама зі своїми колегами годували бездомних. Тато безкоштовно ремонтував машини, яким понад 40 років. Наприкінці кожного сезону прибираємо в місцях відпочинку.

Кімберлі ФЕЛЛЕР, 27 років, дизайнер, Канберра:

- Австралія відрізняється від решти країн тим, що сусіди тут дружні. Спілкуємося, допомагаємо одне одному. Якщо сусідка спече пиріг із полуницями, обов'язково занесе всім по шматочку. Коли мені сумно чи самотньо, беру пляшку вина й іду до когось.

Подобається, що на свята ніхто не сидить удома. Всі намагаються виїхати в парк, на пляж або на острови. У парках навіть встановлюють безкоштовні барбекюшниці з вугіллям, щоб люди не ламали дерев на дрова.

Ділан ТЕРРІ, 67 років, пенсіонер, Аделаїда:

- Я пропрацював понад 40 років у лікарні педіатром. Зараз відпочиваю вдома, граюся з онукою. Пенсії вистачає і на нормальне життя, і на подорожі, і на допомогу дітям. У мене хороший лікар, який уважно вислуховує, де мені встрелило, де вкололо, де свербить і де пече. Дружина виглядає щонайбільше на 55 років. Що ще треба для щастя?

Їздив до брата у Францію й жахнувся - їжа в супермаркетах або пластмасова, або страшенно дорога

Мені подобається, що досі потрібен комусь. Приходять консультуватися студенти, просять допомогти в дипломних проектах. Сусіди не хочуть чути про лікарню й несуть своїх малих до мене. Син відмовився від послуг няні й довірив мені онуку. Донька спитала, чи підстрахую її фінансово, якщо на рік поїде волонтером із Червоним Хрестом.

Їздив до брата у Францію й жахнувся - їжа в супермаркетах або пластмасова, або страшенно дорога. На базарі треба мало не битися за нормальні овочі й фрукти, а мені фермер сам привозить необхідне. Телевізор не можна увімкнути взагалі. Удень показують якісь дурнуваті серіали, бойовики, кліпи з еротикою. Його онука знає всі англійські матюки. У нас такого немає. Удень показують освітні передачі, подорожі, симпатичні мультфільми. Увечері - дивися, що хочеш. Але вдень, коли діти можуть бути біля екранів, відеопотік фільтрують.

Барбара ВАЛЕРІ, 39 років, психолог, Сідней:

- Відчуття щастя - це задоволення наявним станом речей і упевненість у майбутньому. Австралія вийшла з економічної кризи, і стало краще з роботою. До того ж соціальна політика гарантує, що в будь-якому разі ти лишишся на плаву. Допомога по безробіттю чи інвалідності дадуть можливість жити гідно. Навіть якщо не маєш страховки, є спеціальні фонди, які в разі хвороби допоможуть.

Ще кілька років тому австралійці інакше дивилися на життя. Але після катаклізмів (пояснити, які катаклізми жінка має на увазі) погляди змінилися. Всі почали радіти простим речам - діти здорові, є будинок, є друзі, є робота. Поєднання етніки й культури аборигенів формує світогляд, де домінують оптимізм і позитивне сприйняття світу. Якщо нам вдасться трохи перемогти алкоголізм, можна сказати, що австралійці - досить здорове суспільство.

Джесіка ХОГАН, 37 років, бізнес-менеджер, Сідней:

- Я щаслива, бо можу купити все, що захочу. У мене дизайнерські сумки, дорогі сукні. Маю багато друзів, відвідую фешенебельні ресторани. Вдома стоїть якісна техніка, маю свій автомобіль. Щонайменше раз на рік їжджу за кордон відпочивати. Торік була в Греції. Зрозуміла, що Австралія - це рай на землі. Ми фактично не знаємо, що таке криза. Про сім'ю поки що не думаю. Розважаюся з друзями, роблю кар'єру. Ми не сидимо цілодобово на роботі. В середньому йдемо додому о п'ятій вечора.

×