25-річна Зоряна Мартинюк з Івано-Франківська п'ять місяців тому витатуювала на зап'ястях рук "ліва" і "права". Плутає їх із дитинства. За фахом вона юрист, два роки працювала в місцевій агенції з питань банкрутств. Зараз виготовляє прикраси. Її біжутерію продають у крамницях Львова, Івано-Франківська, Києва.

- Майстер із тату був у шоці. Навіть не відмовляв мене робити написи. Усім друзям, які в нього набивали татуювання, пояснював, що воно шкодить шкірі. А тут просто сів і зробив.

Якраз збіглося, що я навчалася в автошколі. Інструктор у мене був нервовий, постійно йому щось не так. Казав: "Нащо вам, дівкам, посвідчення водія? Якщо ви не  розрізняєте, де праве, а де ліве". Завжди задоволено руки потирав, вимагаючи, аби я повернула на перехресті ліворуч.

Люди пояснюють, як пройти: "Повернете наліво, потім направо". Це ж здуріти можна!

І от я дивлюся перед самим перехрестям на зап'ястя із татуюваннями. Очі інструктора округлилися, полізли на лоба. Наступні півгодини ми їхали мовчки.

Тату має бути корисним, а не просто якийсь там дракон чи вислів китайською. Зараз мені цей напис дуже допомагає. Люди кажуть, пояснюючи, як пройти на таку-то вулицю: "Повернете наліво, потім направо". Це ж здуріти можна - де те ліве, а де праве! Тепер я просто підглядаю на зап'ястя і знаю, куди повертати. Дуже зручно.

Учитель фізкультури дуже сварив, коли плутали сторони. Скаже - "наліво" і маєш у цю ж мить повернути. Я через раз повертала правильно, завжди дивилася, куди рухаються інші. А потім підписала ручкою - рятувало. Зараз писати на руках несолідно, та й ручка стирається, і одяг бруднить. Про тату не жалію ніскільки. Це мій навігатор.

×