Суворі українці

- У вас люди якісь неввічливі, - ділиться враженнями про Україну американський наречений моєї родички.

Хумен народився в Ірані, але вже років 25 живе у США. Зустрічається з нашою емігранткою й тепер от приїхав подивитися, звідки родом його пасія.

- Тут усе подібне до решти Європи, а Київ місцями, як Прага. Але продавці не всміхаються взагалі. Сердиті навіть, коли беруть гроші за товар, - продовжує Хумен. - Чому так?

Я щось белькочу про вплив на ментальність народу радянського минулого, але бачу по його очах, що це - не аргумент. Думаю, якби американці пережили стільки, як ми за останні 90 років, то і їм відпала б охота всміхатися. Але хіба таке скажеш іноземному гостеві, який хоче побачити красу нашої землі?

Київ місцями, як Прага. Але продавці не всміхаються взагалі

А ввечері дзвонить дядько - батько нареченої:

- Руслане, ти ж покажи йому все гарне в Києві, щоб він знав, що Україна теж має, чим пишатися!

Дядькова сім"я виграла Ґрін-карту (Зелена картка - документ, що дає дозвіл на постійне проживання у США. - "Країна") наприкінці 1990-х. Їхнє рідне село - на Львівщині. У хаті залишилася доживати лише дядькова мати, яка воювала в УПА проти нацистів і совєтів. Останні вислали її до Сибіру на 10 років після "звільнення" Західної України. Вона досі не пробачила синові, що покинув країну, за яку обоє його батьків відбули заслання.

В українському селі відлига й болото. Тож Хумена після Києва туди не везуть. Винаймають квартиру в старовинній частині Львова з розкішною архітектурою. Однак він нарікає, що й тут люди сердиті.

А потім ударив мороз і випав сніг. Холод собачий. Усі скуляться й супляться. Ну, кажу собі, нехай тепер Хумен думає, що ми - не сердиті, а суворі люди Півночі.

×