2 травня 1922-го в Хамовницькому РАГСі Москви зареєстрували шлюб російський поет Сергій Єсенін та американська танцівниця Айседора Дункан. Нареченому було 26 років, нареченій - 44. Молодята вирішили взяти собі подвійне прізвище - Дункан-Єсенін.
- Теперь я Дункан! - радісно вигукнув поет, виходячи із РАГСу.
Вони познайомилися у жовтні 1921-го. Айседорі Дункан запропонували відкрити свою школу танцю в Москві. На одному з вечорів її побачив Єсенін. Зачарований, він зняв взуття і босий станцював перед нею дикий танок. Кілька днів потому Сергій перебрався до Айседори. Вона вивчила кілька десятків російських слів. Називала коханого "Сергей Александрович". На прийомах і літературних вечорах Дункан танцювала, а Єсенін читав вірші.
Невдовзі з'ясувалося, що поет страждає на нервові розлади. Він кричав на дружину, бувало й бив. Тижнями пив-гуляв, а потім повертався до Айседори і ставав перед нею на коліна. Вона вибачала.
- Серёжа, я люблю тебя, - говорила ламаною російською.
Щоби врятувати коханого від запоїв, вирішила повезти його до Європи. Для цього треба було одружитися - інакше Сергія не випустили би з країни. Однак за кордоном Єсенін страждав, що його, популярного на батьківщині поета, сприймають лише як чоловіка великої Айседори. І далі пиячив. Подружжя сварилося. По поверненні до Росії Єсенін надіслав Дункан телеграму: "Я люблю другую, женат, счастлив". Вони розійшлися. Шлюб протривав два роки. Хоч офіційно поет і танцівниця так і не були розлучені.
Єсенін улітку 1925-го одружився з Софією, онукою Льва Толстого. Та невдовзі розійшовся з нею. 28 грудня того ж року поета знайшли повішеним у номері ленінградського готелю, де він колись зупинявся з Дункан. На аркуші паперу кров'ю з порізаної вени був написаний вірш "До свиданья, друг мой, до свиданья".
1 травня 1917 року, Хабаровськ: маніфестація місцевих українців під час "Інтернаціонального свята робітників". Масовий виїзд українських колоністів на Далекий Схід розпочався 1883-го, коли до Владивостока прибув пароплав із 724 переселенцями з українських губерній Російської імперії. До 1917-го у Примор'ї колоністи з України стали основою сільських жителів доти цього малозаселеного краю і головною його етнічною спільнотою: за різними підрахунками, із приблизно 1,5 мільйонів становили від однієї до двох третин. Нову батьківщину називали спершу Закитайщиною, згодом - Зеленим Клином (карта Зеленого Клину, початок 1930-х).
"Завдяки працьовитости й культурности українського еміґранта, його витривалости й здібности пристосуватись до всяких кліматів, "Зелений Клин" дуже скоро засіявся білими мазаними хатками й вишневими садками, - писав київський часопис "Відродження" 30 травня 1918 року. - Український селянин неначе пересадив свою рідну Полтавщину й Київщину далеко на чужину, яка, завдяки його праці, стала тепер для нього рідною землею. Зі злиденного бідолахи на рідній землі він тепер став заможнім, економічно сильним елементом, далеко сильнішим, як ті племена й народи, серед яких він осів".
Після лютневої революції в Росії ожило національне життя далекосхідних і сибірських українців. На Першому Українському далекосхідному з'їзді, що відбувся в червні 1917-го в теперішньому Уссурійську, делегати ухвалили вимагати від Тимчасового уряду Росії надання автономії для України і для Зеленого Клину. На з'їзді була сформована Далекосхідна крайова Рада. У краї почали відкривати українські школи, видавати газети й книжки рідною мовою. Невдовзі з'явилися й українські озброєні загони - із місцевих українців так тих, хто відбували службу в Примор'ї
21 726 кілометрів
проїхав англієць Томас Стівенс на велосипеді й перший обігнув Землю на цьому виді транспорту. 4 травня 1885 року розпочалася європейська частина мандрівки Стівенса (на тогочасному малюнку). "Невеличке море із капелюхів жваво коливалося, 500 англійських горлянок скрикнули, коли я сідав на свій велосипед", - написав про виїзд із Ліверпуля того дня Стівенс. Доти він уже здійснив трансконтинентальний переїзд через США, стартувавши 23 квітня 1884-го у Сан-Франциско. Подорожував на велосипеді типу "пенні-фартінґ" - з величезним переднім колесом і набагато меншим заднім.
Англієць перетнув Європу й дістався Константинополя. Проїхав Туреччину, Іран. Зазимував у місцевого шаха. 1886-го хотів вирушити на схід через Сибір, але російська влада не дала дозволу на проїзд, тож подався через Китай. До кінця року дістався японської Йокогами. Звідки відплив до Сан-Франциско, де 4 січня 1887-го закінчив мандрівку.
Томас Стівенс не знав жодної мови, окрім рідної англійської. Грошей із собою в подорож майже не брав - отримував гонорари за репортажі в журнал Harper's Magazine та іншій англомовній пресі. Після повернення видав тисячосторінкову книжку "Навколо світу на велосипеді".
3 травня 1892-го у Скандинавії й на півночі Німеччини разом із дощем і градом випала маса пилу невулканічного походження. Норвезький полярний дослідник Адольф Ерік Норденшельд (1832-1901) терміново зв'язався із Санкт-Петербургом: чи не трапилося чогось незвичайного на території Російської імперії? Виявилося, із 28 квітня до 5 травня на півдні України бушувала жахлива "чорна", тобто пилова буря. Важкі хмари, які утворилися від того, закрили Сонце.
В авіакатастрофі біля італійського Турина 4 травня 1949 року загинула футбольна команда "Торіно". На борту літака перебувала 31 людина, з них 18 - футболісти. Не вижив ніхто. За день до трагедії "Торіно" грав матч у португальській столиці Лісабоні з місцевою "Бенфікою". На шляху додому літак Fiat потрапив у зону підвищеної туманності, пілот утратив орієнтацію у просторі та врізався в базиліку Суперга, що височіла на пагорбі над Турином. На той час "Торіно" був кращим клубом Італії. Три останні сезони вигравав чемпіонат країни. Єдиний футболіст із того складу команди, який вижив, - Лауро Тома. Його не взяли на матч через травму.
5 травня 1867-го у свій 49-й день народження Карл Маркс, який гостював тоді в Ганновері в лікаря соціал-демократа Людвіґа Куґельмана, отримав подарунок: гамбурзький видавець Отто Мейснер надіслав йому "на перегляд" перший друкований аркуш "Капіталу". Книжка вийшла у вересні накладом тисяча примірників і спочатку не викликала в читачів жодного інтересу. Фрідріхові Енгельсу, другові, колезі та спонсорові Маркса, довелося анонімно закидати пресу рецензіями на неї.
4 
1
Комментарии