21-23 січня. Вечори анімації від фестивалю "КРОК". Київ, Будинок кіно, вул. Саксаганського, 6
Давид Черкаський, 78 років, аніматор, президент фестивалю "КРОК"
Коли робив "Врунгеля", "Лікаря Айболить" і "Острів скарбів", останній місяць жили просто на студії. Ставили розкладушки, там спали, там і розмножувалися. О шостій усі йшли, а ми залишалися й працювали. Нам це було в радість. Дівчата починали готувати їжу. У мене був асистент Саша Лещенко. Геніальний хлопець, зараз в Америці. Посилав його за випивкою. Усе готово - картопля, ковбаса, а Саші немає. Сьогодні він не прийшов, завтра - суцільна ненависть, післязавтра - уже не до нього. На третій день з'являється Саша. Звісно, з пустими руками. Й очі винуваті безумно. Каже: "Давид Янович, ви не повірите, - і я не повірив. - Переходжу дорогу не там, де треба. Забрали в міліцію - два дні їм мив підлогу". Раптом дзвонить приятелька, від якої я два дні тому пішов приблизно так само, за хлібом. Питає: "Де ти був?" Кажу: "Переходив дорогу не там, два дні мив підлогу міліції". Вона: "Ідіот! Щось розумніше не міг вигадати?!" Дав Саші трубку це послухати. Як не дивно - ніби й вечеряли, і за горілкою посилали, а картина робилася.
Мультиплікатори - від слова "мульти", "багато". Аніматори - від "аніма", "душа". Ми не просто розмножувачі, а ще й душі вкладаємо. Малювати як мультиплікатор почав у 6. У 1959-му дізнався, що на студії науково-популярних фільмів хочуть відкрити цех художньої мультиплікації. За тиждень до того раптом на мене накотилося натхнення. Літо, усі гуляють, а я сиджу й малюю. А на душі - самі пісні. Склеїв три ватманських листи, намалював якісь карикатури з бенкетом Вальтасара. Приходжу, а там було десятеро із художнього інституту з шикарними роботами. Мої були гірші. Але директор не дуже тямив у анімації. Йому здалося, що це ніби те, що треба. Взяли мене і ще двох хлопців. Ті згодом звільнилися і я почав запрошувати своїх друзів - архітекторів. Володю Дахна, який "Козаків" створив, Рема Пружанського, Аллу Грачову. Так українська мультиплікація стала дуже карикатурною.
У 1970-х директором у нас був Іван Мазепа. Геніальна людина. Якщо десь пили, точно знав де. На запах ішов і заходив у той момент, коли піднімалися рюмки. Стук у двері, відчиняються - Мазепа. А тут дим, чарки ховають під столом, але лиця червоні й веселі, очі з'їхалися в декого. Мазепі наливали і він тихо йшов.
Свої картини не дивлюся, бо знаю, де хороша сцена, а де - погана. Це як ножем по серцю. 1969-го зробив фільм "Містерія Буф" за Маяковським. Записував до неї фонограму в театрі на Таганці. Нещодавно попросили подивитися - спочатку соромився. Передивився - ніби нічого. Обожнював Маяковського, це була моя поезія.
Найжахливіше - порожнеча, коли закінчив фільм. Як завершив першу серію "Врунгеля", зайшов у перше ж турбюро. Дали путівку на Чигет, північний Кавказ, Осетія. З тих пір щороку катаюся на гірських лижах. Позаторік був у Лапландії.
3 
1
Комментарии