Село Синьків на Тернопільщині було першим в Україні, де підключили інтернет. Сталося це сім років тому на кошти американського посольства
- Якраз празник Василя був, 14 січня. А в нашому селі то велике свято, - пригадує завідувачка бібліотеки 55-річна Ольга Боднар. - Люди прийшли до церкви, а священик каже: "Сьогодні відкриття інтернет-центру". Тоді хіба молоді знали, що таке інтернет? Але в бібліотеку прийшли подивитися всі.
Ольга Петрівна запрошує до маленького кабінету з одним комп'ютером, розташованого в будинку, де знаходяться сільська рада й бібліотека. Доступ до мережі - через телефонну лінію, за старою системою "по додзвону".
- Сервер у райцентрі, в Заліщиках, - пояснює, набираючи номер районної бібліотеки. - Алло. Це Синьків! Бібліотека! - каже в трубку. - Є Юра, адміністратор? Бо в нас інтернету нема, треба подивитися. Нема його? То може ви гляньте?
Кладе слухавку - зв'язку, швидше за все, не буде. Адміністратор не на місці. А дівчина, яка його підміняє, не знає, як налаштувати.
- На відкритті центру наш директор з області говорить мені: "Петрівно, не переживайте. Інтернетом користуватися так просто, як двері відкрити й закрити". А я собі думаю: "Які там двері? Не знаю навіть, з якого боку той комп'ютер включити". Було мені десь у перші тижні - завис, виключити не можу. Вже одинадцята ночі, а він - ніяк. З розетки боюся вимкнути. Мусіла до сина в Тернопіль дзвонити. Довго шукала ті клавіші Ctrl, Alt, Delete, щоб натиснути їх разом. Училася, як каже син, "методом тику". Хоча американці й заплатили за мої комп'ютерні курси.
Користь від мережі селяни відчули одразу ж, коли бібліотекарка навчилася користуватися комп'ютером. Більшість жителів Синькова вирощують помідори. Почали ходити до бібліотеки - почитати про нові сорти. Навесні забігають запитати прогноз погоди.
- Як тіки передають приморозок, то всьо село не спить, - розповідає бібліотекарка. - Сусід сусіда будить - пічки в теплиці палити. Бо як, не дай Бог, мороз всередині вхопить, то всьо пропало. В інтернеті прогноз найточніший. У "Меті" пишу: "Погода Синьків Заліщицького району" - й мені все видає по годинах.
Нещодавно Ольга Петрівна зареєструвалася в "Одноклассниках".
- Наш клас святкуватиме літом 40 років з часу, коли ми школу закінчили, - пояснює. - То всіх однокласників адреси знаєм, аби запросити. А один у Росію виїхав, куди - не ясно. І що б ви думали? В "Одноклассниках" є. Аж в Астрахані.
Найстарший користувач інтернет-центру, якщо не враховувати бібліотекарки, 52-річна голова сільради Ганна Підгірна. Розповідає, що сяк-так працювати з комп'ютером навчилася у своїх дітей, які проходили спеціальні курси.
- Щось для себе особисто шукати нема часу. Інтернет тіки по роботі використовую - нові закони, укази дивлюся.
Востаннє голова скачала указ Віктора Ющенка про створення Національного заповідника "Дністровський каньйон".
- Наші дуже переживали, - пригадує. - Боялися, що не можна буде з Дністра води вкачати - помідори влити, також біля ріки корову пасти. Люди думали, це сільрада дала згоду. Ми найшли в інтернеті той указ, роздрукували, всім показали.
Через мережу вся сільрада слідкувала за виборами президента.
- Доки преса то надрукує, ми тут все вже бачимо, - каже голова.
Відколи в селі з'явився інтернет, школярі почали носити до школи роздруковані реферати.
- У моєму класі від руки їх ніхто вже не пише, - каже 14-річна Ольга Шкабар. Вона наймолодша користувачка інтернетом у Синькові. Перший раз зайшла в мережу два роки тому, коли задали написати реферат про рідкісні рослини Тернопільської області. Тепер часто сидить на сайті Ані Лорак, переглядає новини "Фабрики зірок". У цьому проекті голосувала за перемогу Макса Барського.
- Музику качаю переважно на "Ві.діджус" безплатно. А за пісню Леді Гага "Джаз Денс" заплатила 2 гривні. Її тоді на телефоні ніхто в селі не мав.
Син бібліотекарки 25-річний Назар Боднар - вчитель фізики в місцевій школі. В інтернет-центрі скачав проект біогазової установки й вітряної електростанції.
- Це, що я зробив, - примітивне, - розповідає, опираючись на заіржавілу металеву діжку. - Мав залізну бочку, то вирішив для проби виробляти біогаз у ній. Купив у магазині тен. Уставив у бочку. До кришки причепив пальник, манометр тут ще був. Всередину закидав гній з-під корови, трохи водою розбавив. Три години нагрівав. Потім відкривав пальник і підпалював - горіло синім полум'ям.
Назар Іванович запевняє, що газ із коров'ячого гною не тхне. А горить не гірше природного.
- По теорії, якщо мати дві корови, то газову плитку в хаті можна цілий рік біогазом забезпечувати. За вітряну електростанцію ще не брався. Але там нема нічо складного. От таку саму залізну бочку ріжеш начетверо - маєш лопаті. Приварюєш до вала й все те піднімаєш уверх - готовий вітряк. Щоб електрику з того мати, береш звичайний трифазний мотор, яких колись по колгоспах повно було. Чіпляєш до нього конденсатор і звьоздочку - працює в режимі генератора. Віддав усі роздруківки одному чоловіку з села - такому самому кулібіну. Отам, на горбі живе. В нього вітри постійно - вітряна установка була би вигідна. Може, поставить собі.
Власник сільського магазину 42-річний Іван Похович сидить в інтернеті щодня близько години. Один із небагатьох, хто має доступ до нього вдома. Комп'ютер із рідкокристалічним монітором, кольоровим струменевим принтером та сканером стоять у спальні житлової частини будинку. Кімната від дороги переобладнана під магазин.
- Комп'ютера десь півтора року тому купляв. 1200 доларів віддав за все, - розповідає. - Я любітєль фотографувати. Маю цифрову камеру. То взяв його, щоб роліки монтувати й фотографії дивитися.
Інтернет для жінки підключили. Вона - лідер групи в "Амвей". То через Інтернет товари замовляє, з дівчатами своїми спілкується. Раніше то всьо робила через подружку в Заліщиках.
За портативний модем від "Київстар" Іван Похович заплатив 190 грн. Відраховує щомісяця 120 грн за користування.
- Тепер думаю: "Життя без інтернету - як без лампочки". Через "Одноклассники" знайшов багато людей із села, які за кордон виїхали. Балакаю з ними через "Скайп".
На дозвіллі Похович заливає в мережу свої фотографії та відео.
- Якщо в "Мейл.ру" писати "Синьків", то воно каже, що такого нема. Треба в "Ґоґль".
У Синьківській школі викладають німецьку. Тому селяни вимовляють Google на німецький манер. На першій сторінці пошуковик видає кілька статей про село на ресурсі "Хай Вей". Іван Похович переходить за посиланням і показує залиту ним фотогалерею - кілька старих знімків сільських будівель, сучасний вигляд місцевості. Тут є й зображення магазину з дружиною за прилавком.
- Жінка трохи свариться, що я фотографію в інтернет виставив. А от фото нашого земляка Фірташа. То він у дитячому садку. Сам Фірташ її ніколи не видів. Якось біля магазину бачу: п'яний козу несе. Кажу: "Ану, поцілуй її". Він цілує, я знімаю. Смішно. Відео з козою переглянули 296 людей.
Село Синьків - у найвіддаленішому від Тернополя Заліщанському районі на березі Дністровського каньйону. За річкою Івано-Франківщина. Зараз тут живуть 1056 людей. 30 дворів - порожні. Їхні мешканці повмирали або виїхали із села. Три десятки синьківчан на постійних заробітках за кордоном. Ще кількадесят їздять час від часу підзаробити.
Основний прибуток у селі - з вирощування помідорів. Теплиці на городах має чи не кожна сім'я. Цей край називають "Тернопільські субтропіки". Весна тут настає на кілька тижнів раніше ніж в інших місцях області, відповідно й помідори достигають швидше.
У Синьківській середній школі 145 учнів. До дитсадка водять 40 малюків. Його підтопило під час позаторішньої повені. На ремонт гроші дав уродженець села олігарх Дмитро Фірташ. Він також допоміг реконструювати місцеву греко-католицьку церкву.
У центрі села - меморіал борцям за волю України та пам'ятник Богданові Хмельницькому. За переказами, гетьман зупинявся тут під час одного з походів на Польщу. Велику напівкруглу лавку біля них називають "біржею" - тут синьківчани збираються потеревенити. Окрім Фірташа, відомі уродженці села - теперішній заступник міністра внутрішніх справ Василь Фаринник і Петро Русак. Він очолює асоціацію хірургів Житомирщини.
Облаштувати комп'ютерні зали з доступом до інтернету на молочних підприємствах Вінниччини розпорядився губернатор області Володимир ДЕМІШКАН:
- Молочна галузь у селах - основа розвитку промисловості. Люди зможуть шукати засоби захисту рослин від шкідників, нові сорти насіння. А краще насіння дасть кращий урожай. Відповідно його більше продадуть. Тому економіка регіону в цілому буде рости, а населення стане інформативно грамотнішим.
Іван МЕЛЬНИК, 37 років, фермер із села Могилівки Жмеринського району на Вінниччині:
- Зараз без інтернету, як колись без радіо. На форумах із такими ж фермерами раджуся, що садити, чим обробляти, щоб було дешевше й надійніше. Навесні давав оголошення: продаю пшеницю. Виставив ціну 960 гривень за тонну. І в мене купили. Це на 60 гривень дорожче, ніж давали покупці з нашого району. А от насіння рапсу знайшов на сотню гривень дешевше. У жовтні через мережу продав яблука в Хмельницьку область. Переробний завод купив 8 тонн по 80 копійок за кіло. А на Вінниччині платили вдвічі дешевше. Та ще й самому треба було везти. А тут приїхали, завантажили й одразу розрахувалися. Завдяки комп'ютеру за півроку прибуток збільшився на 9 тис. грн. Витрати на техніку окупилися за кілька місяців.
1 
1
Комментарии
1