"Ми виймали батарейки з мобільних, коли домовлялися про місце акції"

 

26 червня, субота, 12.30, станція метро "Площа Революції"

Посеред зали в натовпі помічаю трьох молодих людей. Дівчина в жовтогарячій маєчці тримає за руку хлопця в окулярах. Поруч із ними парубок у білій сорочці, через плече велика шкіряна сумка. Він весь час озирається. Рушаю до них, знайомимося. Саша, Маша та Роман Доброхотов, лідер молодіжного руху "Мы".

- Усе відбудеться дуже швидко. Хвилин 10, - пояснює Роман. - Якщо тебе раптом затримають, можеш сказати, що ти - журналіст і зараз на роботі.

Вирушаємо до станції "Київська". Там маємо зустріти іще трьох учасників акції на честь дня народження Михайла Ходорковського - засудженого на вісім років позбавлення волі мільярдера.

- Ми просто повісимо плакат із поздоровленням на мосту. Його має бути видно і з Білого дому, і з будівлі суду, де триває процес проти Ходорковського. Це наш подарунок йому.

12.45, станція метро "Київська"

- Блін, я ж сказав їм чекати посеред зали, куди вони в біса поділися? - Роман нервово роздивляється навколо. Саша і Маша йдуть до виходу. Ми вдвох чекаємо ще хвилин зо п'ять. За цей час я розповідаю про нові тенденції в українських мітингувальників. Про толерантність нашого ОМОНу - українців усе-таки не "пакують", а інтелігентно беруть у тісне кільце й відтісняють подалі від місць, де може з'явитися президент. Щось про консолідуючу силу Януковича - мовляв, ліберали й націоналісти нарешті знайшли спільного ворога.

- Які націоналісти? Російські? - перепитує Роман.

- Чому російські? Українські, звичайно ж.

- Ну, я знаю, що у вас є тільки львівські націоналісти...

Ніхто так і не з'являється.

12.50, Київський вокзал

Поблизу метро зустрічаємо огрядного чоловіка на ім'я Міша. Він на велосипеді, у зеленій жилетці-спецовці. На поясі червона сумочка-гаманець із написом "Russia". Міша усміхається та знімає Романа на відео:

- Росія без Путіна?

- Без Путіна, - каже Роман і різко зупиняється. Неподалік від мосту, де мала початися акція, стоїть сіренький автобус з ОМОНом і дві міліцейські автівки.

- Як вони пронюхали?!

Біля мосту гуляє вбрана в білу сукню дівчина, з нею дівчата у вечірніх платтях. Чи то весілля, чи випускний.

- Ми виймали батарейки з мобільних, коли домовлялися про місце акції. Спілкувалися лише через голосовий "Скайп" - його неможливо розшифрувати. Тільки тобі писав у gmail, - Роман повертається до мене.

Мені ніяково.

- Ти повідомив лише, що зустрічаємося на "Площі Революції". Про Київський вокзал не згадував, - кажу.

- Ну да, точно, - погоджується Роман. - Хто ж злив?!

Перебирають якісь імена. Посміюються. Ніхто не вірить, що серед своїх є "щур".

13.20, станція метро "Добринінська"

У вагоні Маша пропонує провести акцію на даху якогось будинку. Але від цього варіанта колегіально відмовляються - звідти не втечеш. Із тієї ж причини не підходить пароплав.

- Які ще є мости в Москві?

Потяг набирає швидкість, і я вже не чую, про що говорять.

Залишаємо вагон.

- Стоп-стоп-стоп, що там за таджик плутається? - Роман зупиняється. Саша й Маша вдивляються в натовп. Ніяких таджиків не видно.

На ескалаторі Роман помічає, що на Маші жовтогаряча майка - це колір руху "Мы".

- Ну, ти зовсім не палишся, - каже.

- Можу зняти, - сміється Маша.

Виходимо з метро. Знову говорять про "щурів". Питаю, чи витягнути мені батарейку з мобільного.

- Так, будь ласка.

13.30, McDonald's на "Добринінській"

Біля закладу зустрічаємо Мішу. Він залишає велосипед на вулиці й піднімається з нами на другий поверх. Залу стилізовано під пригламурену російську ізбу: кілька величезних бутафорських самоварів. На стінах малюнки з народних казок "Небылицы в лицах": селяни в плетених лаптях тягнуть зв'язаного ведмедя. Той відкрив рота й безпорадно дивиться в небо.

Спілкувалися лише через голосовий "Скайп" - його неможливо розшифрувати. Тільки тобі писав у gmail

Роман спускається за гамбургером. Саша, Маша, Міша і я підходимо до столів, де сидить решта активістів. Усього десять людей.

Міша усміхається й знімає всіх на відео.

- Ти батарейку з телефона вийняв? - питають у нього хлопці.

- Ні, - з Мішиного обличчя не сходить усмішка.

- Тоді відійди від стола.

- Ви що, оху*ли?!

- Відійди, тобі кажуть.

Міша ображається, сідає за інший стіл.

Підходить Роман. Усі схиляються над картою Москви. Кілька хвилин обговорюють місце, де можна було би повісити плакат. Перекрикують один одного. Зрештою, погоджуються на міст поблизу станції метро "Новокузнецька". Його видно з Кремля.

Спускаємося на вулицю. Підходимо до одного з учасників. У нього в багажнику транспарант - завдовжки 10 м і вагою 30 кг. Один із хлопців дістає мотузки з карабінами, показує, як прищіпувати їх до транспаранту. Кілька учасників сідають у машини, ми - знову в метро.

13.50, перехід на станцію "Новокузнецька"

Вибігаємо на платформу. Із потрібного нам потягу вже лунає "Осторожно, двери закрываются". Влітаємо до вагона. Краєм ока бачу, як до потягу підбігає лисий чоловік у блакитній сорочці. Буквально п'ять хвилин тому я бачила його на "Добринінській".

- Оп-па! - Роман вистрибує з вагона, ми за ним. Чоловік теж вибігає. В останню мить Роман заскакує назад і притримує для нас двері. Лисому не вистачає якоїсь секунди, і він залишається на платформі. Хлопець притуляє обличчя до дверей і махає чоловікові рукою. Той шкіриться.

14.10, вул. Садівничий проїзд

Швидко виходимо з метро. Кілька секунд стоїмо за колонами на виході, озираємося, чи немає "хвоста". Далі - так само бігцем - до місця призначення. Акція має розпочатися за п'ять хвилин. Минаємо продовольчий ринок. Серед фруктів і картоплі розкладка з книжками. Помічаю "Набоков. Перший том".

Біля Міністерства економічного розвитку і торгівлі зустрічаємося поглядами із розмореним спекою охоронцем. Він не звертає на нас уваги.

Дістаємося до моста за дві хвилини. Як він називається, ніхто точно не знає. На ньому лише хлопець у блакитній футболці. Це Коля. Свій. Більше ні душі. Під'їжджає Міша на велосипеді. Доповідає, що внизу чекають журналісти. Маша й Саша сідають на бордюр. Через Москву-ріку пливуть пароплави з випускниками. Зверху добре видно Кремль. Маша схиляє голову на плече Саші. У неї запеклися щоки.

- Їх (хлопців із транспарантом. - "Країна") напевно зупинили, - припускає Роман. - Чекаємо ще півгодини та йдемо.

Минає хвилин зо двадцять. Міша каже, що журналісти вже поїхали.

- Блін, я ж знав, що ніколи не треба нікого слухати! Завжди треба робити так, як вважаєш за потрібне! Треба було їхати на метро, бо за машиною напевно будуть "хвости"!

Вирішуємо розходитися. Роман обіцяє, що акцію проведуть у понеділок. За годину з'ясовується: хлопців із транспарантом затримала міліція. Без пояснень продержали у відділку 4 години. Погрожували підкласти наркотики. Транспарант вилучили.

×