О 15.00 на зупинці Львівська площа біля столичного Будинку художників 34-річна Олена Савченко переодягається в чоловічі темно-зелені штани і синю картату кофту. Рукава закочує до ліктів. Поряд на лаві сидить її мати 56-річна Любов. Жінки три роки живуть на вулиці. Сплять у підвалах та сміттєпроводах.
Говорити відмовляються. Ховають брудний одяг у сумку, збираються тікати. Дістаю з гаманця 20 грн, Олена вириває їх, стискає у жмені й ховає за пазуху.
- Ти грошима не світи. За нами наблюдають. Он бачиш бородатого у чорному "москвичі", - тицяє пальцем на авто, припарковане на протилежному боці вулиці. - Йому щодня віддаємо 100 гривень за двох, щоб не чіпав. Бомжом у Києві бути страшно. Тут ніхто не помітить твоєї пропажі. Можуть розстріляти або зарубати як худобу. Тепер так багаті розважаються.
Бородатий чоловік виходить із "москвича", підозріло мене оглядає.
- Всьо нормально. Вона своя. До мене прийшла, - гукає йому Олена.
Бородань сідає в машину, робить заборонений поворот, їде у напрямку майдану Незалежності.
Олена і Любов жили у трикімнатній квартирі на Борщагівці.
- Після смерті батька тьотка вигнала нас на вулицю, а квартиру продала, - каже Олена. - Місяць перебивалися в маминої подружки. Вона померла від церозу печені. Обєщала нам квартиру оставити, але її плємяннік нас вигнав і паспорти отобрав. Із того часу спимо, де попало.
Любов штовхає доньку ліктем у живіт.
- Мовчи, не кажи нічого, бо здасть нас міліції, - шепче на вухо.
Олена відмахується.
- Мені з мамкою важко. Вона останнім часом почала втручатися в мою лічную жизнь. Я познакомилася з Льоньою. У нього комната-гостінка. Водив мене до себе, конфєтами угощав. Але я тоді сильно кашляла. Він злякався, що в мене туберкульоз. У прийомніку мені зробили знімок. Льогкі чисті. Виявили тільки педикулбоз і коросту. Кремами різними терли. Досі повсюди свербить. Я ще на собі хрест не ставлю. Хочу сім'ю, дитину і шубу мамі купити, щоб вона не мерзла. Про квартиру свою мрію. А мама каже, їй і на вулиці харашо. Каждий день на свіжому повітрі. Прошлого місяця у неї був дєнь рождєнія. Я суші заказала з доставкою. Вона їх ніколи ще не пробувала. Після того мала понос. Її желудок не сприйняв таку піщу.
Від жінок тхне сечею і перегаром.
- Випиваємо чикушку на двох для согрєва і хорошого апетиту, - пояснює Олена. - Головне на вулиці не сісти на стакан або наркотики. Помреш гірше скотини під забором.
Повз проходить 60-річний чоловік. Спльовує:
- Уже нема де й присісти. Бомжі всі лавочки позаймали. Ходіть собі на вокзалі. Чого у місто претеся, холеру розносите?
Біля зупинки по 2,5 грн продає пиріжки Валентина Омельчук, 64 роки. Через дорогу на Львівській пл., 6 розташована Державна податкова адміністрація. Двоє чоловіків у костюмах купують у Валентини Петрівни по пластиковому стакану кави за 4 грн.
- У мене найкращі пирожки в Києві. Приходять хлопці з податкової. Беруть по чотири штучки собі на обід, - каже.
- Парні у податковій працюють гарні, - підтверджує Олена. - Один учора нам дав 10 гривень на хлєбушок. Інший - пиво допив, пляшку мені на лавочку поставив. Но на бутилках зараз мало заробиш. Прошу милостиню біля метро "Театральна" або "Золоті ворота". На других станціях чужих не пускають. Працює своя мафія.
3 
1
Комментарии