Тетяна ГОСТРЕНКО, 52 роки, живе в Бафало, працює в спілці "Самопоміч":
- Ми з чоловіком Василем корінні львів'яни. Він художник, я - літературний редактор. В Україні жили, перебиваючись від рубля до копійки. Василева мама на той час уже 10 років була в Бафало - одружилася з американцем, забрала до себе свою маму. Дуже сумувала за сином, тому без нашого відома заповнила анкету Green Card. Ще й Моніку вписала, Василеву доньку від першого шлюбу. Ми виграли, пройшли посольство. Виїхали з України 1998-го. Прилетіли до Нью-Йорку. Звідти в Бафало їхали автобусом. Треба було економити гроші від проданої у Львові трикімнатної квартири на вулиці Польовій.
Житло шукати не довелося. Поселилися в українському районі у двоповерховому будинку Василевої бабусі. Одразу купили за 500 доларів потриману машину. Бо в Америці без коліс ти - ніщо.
Знайомі влаштували чоловіка в будівельну бригаду, де працювали переважно поляки. Починав підсобником, мав 10 доларів за годину. Працював понаднормово, за тиждень виходило 650 доларів. У суботу й неділю були "чорні дні". Хлопці купували горілку й напивалися. У понеділок ледь виходили на роботу. Василя звільнили. Два тижні шукав нову працю. Пішов класти кахлі. Там пили менше. Через півроку в окрузі заговорили, що Василь виконує роботу зі смаком. Його запрошували викладати художню плитку. А це вже більші гроші.
Сумувала, аж вила, перші три роки. А 2008-го приїхала до України. Скрізь черги, злість, хамство. Тоді сказала собі: більше сюди не приїду
Я майже рік була безробітна. Ніяк не могла піти працювати прибиральницею чи мити посуд. Душила гординя через університетський диплом. Слава Богу, чоловік не був проти й грошей вистачало. Закінчила піврічні курси англійської мови. Там порадили вивчитися на бухгалтера - це ще півроку. У Штатах дуже підтримують бажання навчатися. На бухгалтерських курсах я мала стипендію - тисячу доларів.
Після курсів пішла на співбесіду в українську кредитну спілку "Самопоміч". Отримала там роботу й була щаслива.
Нині маємо статус небідної родини. Сімейний дохід становить 60 тисяч доларів на рік. Це, як кажуть в Україні, "брудними". Намагаємось економити, відкладаємо на пенсію та відпустку. Я знаю, де й по яких днях розпродаж продуктів, закуповую їх на тиждень. Горілки не беремо, п'ємо переважно пиво. На свята можемо собі дозволити по 100 грамів віскі.
Мене часто питають, чи скучаю за домом, Львовом. Сумувала, аж вила, перші три роки. А 2008-го побувала в Україні. У місті Миколаїв на Львівщині оформляла документи, щоб забрати до нас мою маму. Скрізь черги, злість, хамство. Тоді сказала собі: більше сюди не приїду.
Моніка давно перебралася до Нью-Йорку. Бабуся Василева померла. Живемо утрьох, із моєю мамою. Вона віддає й свою пенсію до спільного бюджету. Каже, удома ці гроші збирала б принаймні рік.
2 
1
Комментарии