Китайці не купують житло в нових містах-привидах

Щороку в Китаї будують до 20 нових міст, які стоять незаселені. Найбільше з них - Ордос, у регіоні Внутрішня Монголія. Уряд заклав його 2001-го, до експлуатації ввели за п'ять років. Розраховане на мільйон жителів. Місто називають ще "китайським Дубаї". Крім житлових будинків і бізнес-центрів, побудували школи, лікарні, університети й навіть поставили пам'ятники. Мегаполіс мали заселити за півроку, але зараз у ньому живуть менше 30 тисяч людей, переважно будівельники. Квартира в Ордосі коштує від 70 до 100 тисяч доларів. А робітник заробляє до 6 тисяч за рік.

Будівництво нових міст - частина урядової програми "10 кроків". Вона мала стимулювати національну економіку зсередини й забезпечити китайців дешевим житлом. Керівництво країни виділило 586 мільярдів доларів на "10 кроків". Винних у провалі програми карають. Архітектора кількох кварталів Ордоса 43-річного Юй Луня засудили до 15 років в'язниці з конфіскацією майна.

- Від здачі Ордоса минуло п'ять років, уже можна оцінити результати, - прокоментував міністр комерції Китаю Чень Демін. - Відповідального за проект звільнено, його судитимуть. Нехай судді вирішать, на 10 чи 15 років тюрми він заслуговує. Квартири в Ордосі розкупили агентства. Якби китайський народ втратив вкладені в будівництво гроші, покарання було б суворіше.

Фей ЛУНЬ КІ, 34 роки, фінансовий аналітик, Пекін:

- Маємо з дружиною дві квартири в Пекіні. Їх допомогли купити роботодавці. Ми підписали за це контракти майже на 20 років. Одна з умов була така: як тільки наш ринок розширюється, ми одні з перших їдемо на нове місце.

В Ордосі компанія мала відкрити два заводи - з виробництва парасоль і фурнітури для ванн. Півтора року тому ми зібрали речі й перебралися туди. Поселилися в квартирі, яку для нас винайняла компанія. Планували, що одну пекінську квартиру продамо й викупимо це житло.

Але виявилося, що ніякого виробництва в Ордосі не запускали. Італійські партнери вирішили в останній момент відкривати завод у передмісті Гонконга. У новому місті залишили тільки представництво. Генеральний директор наказав попрацювати там і розвідати наші перспективи. Через тиждень зрозуміли: в місті працюють лише комунальники й кілька магазинів. На в'їзді дають буклети, де пишуть про три кінотеатри й аквапарк, але вони ще закриті. У вихідні можна було сходити в одне кафе, продуктовий і магазин меблів. У кафе крім нас щосуботи була тільки одна пара. Працював салон, який пропонував робити ремонти, але за місяць закрився.

За рік місто не змінилося. Підприємства не запрацювали, бо нема персоналу. Люди не переїдуть туди, бо не зможуть за зарплатню навіть орендувати житло.

Лора ГАРРІСОН, 43 роки, юрист, Гонконг:

- Ми з чоловіком загорілися ідеєю переїхати у Циншуйхе, коли побачили буклети звідти. Я постійно в відрядженнях, тому мені все одно, де жити. Чоловік виконує проекти вдома. Крім квартири в багатоповерхівці, там можна купити невеличкий котедж чи квартиру в кондомініумі. Цілі квартали збудовані в європейському та американському стилі.

Приїхали дивитися котедж. Здивувалися, бо біля жодного з них не побачили дітей, автівок. Ріелтор заспокоїла: на всі будиночки черга. А ми можемо обрати будь-який і отримати знижку - 50 тисяч доларів.

За двоповерховий дім із розарієм віддали 250 тисяч. Є можливість облаштувати на ділянці басейн і закласти сад.

Прожили два місяці, але ніхто із сусідів так і не заселився. Люди приїжджали дивитися, але бачили порожні вулиці й утікали. Із сотні котеджів заселені три. За цей час не було перебоїв ні з водою, ні з електрикою. У супермаркеті запитуємо продавців, чи не бачать більше нових облич. Кажуть, ніхто не приїжджає, а тільки їдуть звідси. Продавці мешкають у селі за 40 кілометрів, їх возить спеціальний автобус.

Люсі ТІФЕЙ, 22 роки, манікюрниця, Баотоу:

- Раз на місяць-два до Ордоса приїжджають іноземні інвестори. Тоді нас везуть у це місто - створювати ілюзію, що воно заселене. Хазяйка має салон у торговельному комплексі. Ми робимо манікюр одна одній чи її подругам. Їдуть кілька автобусів зі студентами й дітьми, щоб вони вешталися вулицями. Роздають дітлахам однаковий одяг, ніби навчаються в місцевій гімназії. Студенти медичного коледжу возять одне одного лікарнею на каталках. Три тижні тому приїжджали італійці, які хотіли робити в Ордосі посуд. Один довго дивився на цей балаган. Потім запитав: "Чому в такому величезному місті нема громадського транспорту?"

Щомісяця я заробляю 400 доларів. Стільки ж, якщо пощастить, маю чайових. Більшість заробленого висилаю матері в село - вона доглядає батька й паралізованого брата. За оренду квартири віддаю 50 доларів. Знімаю її з чотирма дівчатами. Хазяйка салону пропонувала переїхати в одне з нових міст, казала, платитиме на сотню більше. Я вагалася. Потім подруга поїхала на розвідку. Виявилося, що майже всю зарплатню доведеться віддавати за оренду квартири. Житло там нове, дешевше як за тисячу ніхто не здасть. Подруга намагалася жити у фургоні за містом. Поліція прогнала її, бо псувала пейзаж.

Вейюан ЛУАНЬ,  46 років, Хучжоу:

- 10 років тому я відкрив невеличкий магазин у центрі міста. Продавав велосипеди. Спочатку все йшло добре, але вліз у борги. Магазин довелося закрити. Щоб не втратити гроші, купив одноповерховий будинок у новому районі Дая. Його побудували шість років тому, і відтоді там майже ніхто не живе. Я до свого будинку навідуюся раз на місяць, витираю пил із меблів. Електроприлади майже не вмикаю, тому комунальні рахунки невеликі. Торік вирішив продати будинок, вивісив оголошення. Однак покупця не знайшлося - дорого.

Мей КО ЧЕНЬ, 51 рік, аналітик агентства China Development, Пекін:

- Особливість китайських міст-привидів у тому, що вони не покинуті, як у решті світу, а просто незаселені. Так склалося, бо всі ці проекти не продумані як слід. Їх зводили, щоб показати потужність Китаю. Уряд хоче сказати цими містами: "Дивіться, ми можемо збудувати за рік маленький Нью-Йорк".

Основна помилка - у цих містах не передбачене соціальне житло. Компанії-забудовники хочуть повернути вкладені гроші. Тому квартира (скільки кімнат?) коштує до 100 тисяч доларів. Робітник не зможе її купити, навіть якщо продасть усіх своїх дітей. Таке враження, що засновники цих міст хотіли заселити їх мільйоном менеджерів.

Procter and Gamble торік запропонувала безкоштовне житло тим, хто із Пекіна переїде працювати на їхній завод у Сичуані. За два дні набрали повний штат. Людям нема чого триматися Пекіна, Шанхая чи Гонконга, бо їхні родини все одно живуть далеко, у бідних провінціях. Якби в нових містах виділяли будинки під гуртожитки для робітників, то одразу відкрили б кілька заводів. Інакше у них немає майбутнього.

За якийсь час власники будинків зрозуміють, що їм не вдасться продати житло за нинішніми цінами. Тоді квартири почнуть збувати заводам, і міста перетворяться на індустріальні центри.

64 000 000 квартир залишаються незаселеними в Китаї

"За рік ми побачимо всі можливості нових міст. Думаю, доведеться добудовувати будинки, щоб заселити всіх охочих. А столики в ресторані треба буде бронювати за місяць"

Ху Чуньхуа, секретар Комуністичної партії в автономному регіоні Внутрішня Монголія про місто-привид Ордос

×