Із велосипедом нікарагуанці заробляють на 15 відсотків більше

 

У місто Рівас на тихоокеанському узбережжі Нікарагуа американці понад 20 років ввозять вживані велосипеди. Роздають їх безкоштовно. Зараз майже на кожного городянина припадає по одному. Благодійний проект називається "Педалі для прогресу". Громадяни США жертвують ровери, які потім розподіляють по найбідніших країнах західної півкулі

Карла ГУТІЄРЕС, 23 роки, вчителька, Рівас, Нікарагуа:

- Мені було 18 років і я щойно вивчилася на вчительку молодших класів. Коли повернулася додому, зрозуміла, що робота мені не світить. Школа, де я мала працювати, за 15 кілометрів від нашого дому. Транспорту ніякого. Працювати цілий день і проходити по 30 кілометрів я не могла. А батьки й слухати не хотіли, щоб я переселилася ближче до роботи. У нас заведено, що незаміжні дівчата мешкають із батьками. Вони скоріше погодилися б, аби я була безробітною. Дізналася, що американці роздають велосипеди. Та подачки брати не хотіла принципово. Тому позичила 8 доларів і купила на них ровер. Гроші повернула з першої ж зарплати.

Девід ШВЕЙДЕНБЕК, 59 років, засновник і президент організації "Педалі для прогресу":

- Із 1977 року по 1980-й я був волонтером Корпусу миру США в Еквадорі. Жив у містечку Сукуа. Усі там ходили пішки. Крім мого домовласника, який мав єдиний у місті велосипед. Цей чоловік був заможніший, бо завжди міг учасно дістатися у справах. Потім я повернувся до США і побачив, що можна зібрати багато вживаних велосипедів. Тоді заснував "Педалі для прогресу".

Моя філософія така: розвинутий світ не вилікує всі негаразди країн, що розвиваються. Але боротися з бідністю треба. Проблема часто не у відсутності роботи, а в неможливості до неї добратися. Коли зростає мобільність, люди стають заможнішими.

Їздимо з колегами від міста до міста і просимо в людей старі велосипеди. Та ще до того по 10 доларів на перевезення кожного

Рівас у Нікарагуа був моєю першою програмою. Саме там я навчився розвивати економіку за допомогою велосипедів. Дохід жителя Ріваса збільшується в середньому на 15 відсотків, коли він отримує двоколісний транспорт. Якщо щотижня заробляв 20 доларів, то з велосипедом - уже 23. Нам кажуть: "Але ж люди одразу витрачають зароблене". Так, купують синові - черевики, доньці - спідницю. І економіка містечка зростає.

Коли я починав у Рівасі, там було майже повне безробіття. Магазини порожні, на ринку - замок. Зараз там жвавий базар, магазини торгують, дають місцевим роботу. А велосипедна інфраструктура у Рівасі краща, аніж будь-де в штаті Нью-Джерсі. Ми й далі возимо велосипеди у Рівас і все більше дорослих можуть влаштуватися на роботу.

Я - професійний прохач. Їздимо з колегами від міста до міста і просимо в людей старі велосипеди. Та ще до того по 10 доларів на перевезення кожного. Люди віддають їх і знають, що так допомагають вилізти з бідності комусь за тисячі миль. Найбільше жертвують велоклуби, шкільні гуртки, церкви. Також - бойскаути, які заробляють так свою "Орлину відзнаку", і прості люди. Більшості наших велосипедів по 10 років, вони наїздили менш як 500 кілометрів. Зазвичай треба лише поміняти шини.

Перед кризою я збирав щороку вісім тисяч роверів. Тепер - менше, до п'яти тисяч. Останню партію відвіз у Албанію, наступну повезу до В'єтнаму. Але найбільше опікуємося Нікарагуа.

Мануель Мартінес АЛЬВАРЕС, 26 років, місто Рівас:

- Не маю вищої освіти. Виконую дрібні роботи. Буває, розвожу молоко. Зараз доставляю газети. Живу один, дівчини нема, тому грошей, які заробляю, поки що вистачає. Велосипед у мене з'явився п'ять років тому. Перші ровери американці привезли, коли я ще ходив у перший клас. Це був 1991 рік. Після уроків ми всі побігли подивитися на них. Раніше я не бачив, як виглядає велосипед.

Коли у мене з'явився ровер, почав частіше провідувати родичів у сусідньому місті. Двоюрідна сестра страшенно рада, коли приїжджаю. Катаю її на рамі.

Білл ЛАВРЕН, 34 роки, будівельник, США:

- Три місяці працював у Нікарагуа будівельником-монтажником. Мене здивували велосипедні таксі-рикші. Їх нема більше ніде в Нікарагуа, окрім міста Рівас. Тоді мені розповіли про програму "Педалі для прогресу". Сказали, що завдяки їй пересіли на велосипеди більше третини населення. Тобто майже всі, хто бажав, мати транспорт. Та велосипедів було навіть більше за охочих. Тому місцевий майстер придумав переробляти їх на таксі. Це не тільки створило нові робочі місця. Тепер велосипеди, їхній ремонт, обслуговування й виготовлення транспорту для велорикш - чи не основний бізнес у Рівасі. Вони постачають велопричепи майже по всьому Нікарагуа, хіба за винятком гористих районів.

×