22 червня 1941-го почалася війна, а 27 серпня я народився. Бомби падали, підривали хати, трупи, повішені – усе це пам'ятаю. Солдати по 18–19 років, із пушком, ще вусів не було, – лежали вбиті. Ми перебігали з однієї місцевості в іншу, в мене був кашкет із дашком. І батько мене держав на плечах. І раптом – фіть – кашкет як зняло. Батько підіймає, і якраз там, де дашок був – дірка від кулі. Це дало відбиток на все життя – страх.
Повоєнний час – осколки гранат, мін, патронів. Хлопцям було цікаво подивитися, як воно діє. Ну і я, карапузик, бігав за старшими. Мене відганяли: за горбочок іди. Самі розкручували гранати, десь запобіжник зняли – рука туди, голова туди.
Під час зйомок фільму "Білий птах з чорною ознакою" мене скинув кінь. Відтоді я їх боюся. Коли Єжи Гоффман знімав "Вогнем і мечем", подзвонив і питає: "Богдашка, ти на конячці сидиш?" Я відповів, що сиджу. А на зйомках зізнався: дуже боюся. Гоффман замість коня садив мене на каскадера. Так соромно ніколи не було – піді мною жива людина. Я кректав, червонів, а потім запросив його до ресторану.
Ні одну роль, яку я зіграв, мама не сприймала так, як батько. Він ходив, гордився: "Марія, що ти до мого сина пристаєш?" А мама критикувала. Весь час. І каже мені навіть: "Ти що, будеш грати Тараса Бульбу? Не грай, Богдан, нащо? Гоголь такий складний письменник, таке там понакручував. І ляхи там, і все інше. Потім тебе у Польщу не пустять. Не треба."
У нас така професія, де треба щоразу доводити, що ти – не верблюд.
Хтось помер, а ти мусиш грати комедію. Виходиш на сцену й граєш комедію. Заходиш за куліси і плачеш. Збираєш себе, знову виходиш і граєш комедію.
У театрі таланило, що мав справу з гарною драматургією. Мене не брали на радянські п'єси, казали: у Ступки "отріцатєльноє обаяніє". Позитивний герой – блакитноокий, а я був такий собі неврастенік-холерик. У радянські часи найцікавіші ролі були негативними. Це були живі, неоднозначні герої, яких роздирали пристрасті. А всі позитивні герої – ідеологічно витримані, тому – ходульні, неприродні.
Якщо в сценарії немає долі, то це не цікаво. Тепер пропонують ролі губернаторів, міністрів, великі гроші, але я відмовляюсь. Від п'яти таких фільмів відмовився. Долі немає, ти просто присутній. А навіщо мені просто присутність на екрані?
Мене не брали на радянські п'єси, казали: у Ступки "отріцатєльноє обаяніє"
Акторство – насильство над собою: змінюєш ходу, звички, мелодику мови. Якщо треба для ролі, калікою станеш. Коли грав Річарда III, в якого була скалічена рука, ховав її під плащем, а коли витягував – була покручена. Після вистави друзі її вправляли.
Камеру треба відчувати, як жінку, любити всім серцем.
Гуляючи, вдивляюся в обличчя, а потім на сцені трансформую побачене. Спостерігав, як тренер київського "Динамо" Валерій Лобановський розхитується на лавці, хвилюючись під час матчу. Запозичив ці рухи для мого героя Миколи Задорожного в його останній сцені з Михайлом в "Украденому щасті".
На сцені заряджаєш сам себе. Не варто цього чекати від публіки чи партнера. Коли сам себе не зарядиш, ти нікому не потрібний і не цікавий.
Чи може кожен бути актором? Шекспір сказав, що весь світ – театр, а Сковорода додав, що кожний грає ту роль, на яку його поставили. А ставить на роль Бог.
Відмовився від ролі булгаковського Майстра. Бо у виставі зі мною сталась якась чортівня. Коли під час спектаклю виміряли тиск – а він був більший за 240 на 140 – я просто перелякався.
Граєш негативного героя – шукай у ньому хороше. Позитивного – шукай погане.
Бути міністром культури легше, ніж художнім керівником театру.
Ледачий, працюю над силу все життя.
Чому предметом мистецтва завжди є людина? Бо вона так і нерозгадана. Хімічний склад сльози можна розкласти, але чому вона капнула?
Творчість – це сумнів. Нема сумніву – нема прогресу. Те саме в економіці, усюди.
Талант – не гроші, не ковбаса, не шинка. Не вирахуєш скільки відсотків його є. У когось проявляється швидко, у декого поступово. Треба мати терпіння і чекати, поки прилетить цей птах.
Прощаю все. Простити – набагато краще, ніж когось покарати.
Маєш знання – мусиш ними поділитися. А не товкти інших своєю зверхністю. Якщо ти такий розумний, допоможи ще комусь зрозуміти щось у цьому житті.
Можеш бути геніальним актором, та коли немає фарту й потрібних людей поруч, нічого не вийде. Буває, люди стрічаються, а ти проходиш повз них, не помічаєш, не зупиняєшся. І то катастрофа. Потрібно сприймати іншого, коли спілкуєшся. Маю таку якість – умію зупинитися поруч із цікавою людиною. І я завжди з цього багатів.
Читання розуму не додає. У мене бабуся і мама були дуже розумні. Але не тому, що багато читали, – просто багато знали про життя.
Не знаю, як звабити неприступну жінку. Неприступних не зваблював
Окрім акторської гри, вмію добре робити лише одне – салат, якого навчила мене мама. Треба тонко-тонко порізати огірок, знявши шкірку, тонко-тонко цибулю, а потім додати м'який сир і сметану. Все це перемішати.
Часто треба йти від супротивного. Взимку приходив до бабусі із замерзлими руками, а вона їх у відро з холодною водою. І правда, зігрівався.
Треба бути дуже талановитою людиною, щоб не вкрасти. Як казав Сократ: "Якщо ви такий чесний, чому ви такий багатий?"
Завжди вірив у Бога. Перед сном завжди кладу хрест на себе і на подушку.
Найбільший гріх – гординя. Це не твоя заслуга, що ти став такий – популярний, відомий. Це залежить від Бога і від батьків. Вони тобі дали такий шанс, талант, і ти не маєш права його ні пропити, ні знищити, ні бути гордий. Ти повинен цей хрест нести все життя.
Не завжди подобався жінкам. Якийсь гострий я був, некрасивий. Ну, так до себе ставився. У собі не подобалося все. Не такий ніс, очі, вуха. Ніколи не був красивий і тепер не є красивий.
Не знаю, як звабити неприступну жінку. Неприступних не зваблював.
Щоб створити і зберегти сім'ю, треба навчитися прощати.
Жінка може створити мужчину, а може його кинути під ноги. Усе, як захоче жінка.
Коли був молодий, міг надутися, не розмовляти, сварилися. Жінка підійде і скаже: "Іди пообідай, що ти на голодний шлунок дмешся. А потім дмися скільки хоч". І вона мене цим брала, бо дуже швидко відходила.
Було таке, що всі подружки дружини порозлучалися й говорили: "Та нащо він тобі потрібен, ти не свобідна жінка". Через конфлікти подали заяву і ми. Подали, ідемо. Вона плаче, і мені якось так. Кажу: "А чого ми подавали? Давай заберемо". Пішли й забрали. І все. Порозганяв я подружок її, вона – моїх друзів. Тягнемо цю лямку стільки років.
Завжди вдаю, що підкоряюсь, а потім роблю по-своєму.
Дітей любиш так само, як онуків, тільки до дітей не маєш такого терпіння, як до онуків.
Коли кажуть у Польщі чи Росії, що я їхній, виправляю. Я – український актор, який грає в польських і російських фільмах.
Якою бачу нашу державу в ті часи, коли мене вже не буде? Як казав один письменник, забув його прізвище, Україна має бути такою, щоб ти вийшов на Хрещатик, і підійшла б жінка легкої поведінки і українською мовою тебе запросила.
"Щоденник" укладено за матеріалами газет "Дзеркало тижня", "День", "Газета по-українськи","Хрещатик", журналів "Країна", Esquire, "КіноKOLO", сайтів Gazeta.ua, Polit.ua, "Телепростір", документальних фільмів та телепрограм "Театральний роман Богдана Ступки", "Український самурай. Принцип Ступки", "Імена", "Богдан Ступка. Формула любові"
3 
1
Комментарии