"2015 року буде війна всіх проти всіх"

У другий тур президентських виборів влада намагатиметься вивести зручного для Віктора Януковича кандидата – Петра Симоненка чи Олега Тягнибока

Як вам результати виборів?

– Півроку тому сподівався, що вони будуть кращі. За кілька днів до голосування очікував значно гіршого. Думав: от прокинуся 29 жовт­ня, подивлюся на цифри, жахнуся й напишу в своїх блогах щось емігрантське, як кричав один герой фільму "Володар перснів": "Бегите, глупцы!" Реальні результати дають надію.

Партія влади використала весь арсенал фальсифікацій 2004 року – "каруселі", підробки цифр у бюлетенях, підкупи. На мажоритарці взагалі повний бєспрєдєл. Проте за пропор­ційною системою виграли опозиційні сили. ­Тішить результат на мажоритарних округах у Києві. Столицю закидали гречкою й нагло застосовували адмінресурс, однак перемогли люди без великих грошей.

Що найбільше здивувало?

– Ще 2007-го знав: на наступних виборах "Свобода" пройде у Верховну Раду. Але не думав, що вона отримає понад 10 відсотків. Її підтримка зросла за кілька днів до голосування. Більшість тих, хто не визначилися, надали перевагу "Свободі". Вони не обов'язково підтримують її програму. Просто вона радикальна і точно не піде на коаліцію з Партією регіонів.

Протилежна історія: "УДАР Віталія Кличка" за два-три тижні до виборів мав рейтинг значно вищий, ніж отримав. "Ударівцям" зносило дах від успіху, сподівалися набрати більше за Об'єд­нану опозицію. Вони не хотіли домовлятися з "Батьківщиною" й "Свободою". Тому в багатьох були сумніви: чи не гратимуть вони з Партією регіонів, чи не претендують на місце "третьої" сили в парламенті. Досвід показує, що нейтралітет закінчується крахом. Уже пробували Мороз, Литвин, Тігіпко – і пролетіли. Сьогодні в Україні не можна бути третьою силою. Або ти різко виступаєш проти узурпації влади, або підтримуєш її.

Яка головна помилка УДАРу?

– Рік тому він мав рейтинг менше 5 відсотків. Кличко вів перемовини з Гриценком про об'єд­нання, щоб разом подолати 5-відсотковий бар'єр і пройти у Верховну Раду. Щойно побачив, що УДАР самостійно перестрибує бар'єр, згорнув переговори. Подібно поводився з "Батьківщиною" в останній день перед узгодженням мажоритарників. Я намагався по мінімуму критикувати опозиційні партії, але деколи не витримував щодо УДАРу. Вважаю поведінку Кличка перед самими виборами некоректною. Не думаю, що він мав домовленості з "регіоналами", просто було запаморочення від успіху.

Який очікували результат від Об'єднаної опозиції?

– Прогнозував її результат, як у Партії регіонів. Хоча рік тому опозиція підтримала зако­нопроект про змішану систему виборів, і вже тоді програла. Якби не було мажоритарки, зараз би святкували перемогу. Вони мали тоді блокувати трибуну, обливати бензином – усе, що хоча б затримувало процес ухвалення закону. Але вони взяли й проголосували "за".

Хто може очолити опозицію на президентських перегонах?

– У сумі Об'єднана опозиція отримала ­менше голосів, ніж могли "Батьківщина" і "Фронт змін" окремо. Але майже вдвічі більше, ніж УДАР. Тому, якщо йти на президентство від опозиційних сил, то від Об'єднаної опозиції.

Чому комуністи досі проходять до парламенту? Яка логіка в людей, що голосують за них?

– Коли виборець вирішує, за кого голосувати, то, насамперед, обирає за критерієм "свій – чужий". Для Півдня і Сходу свої – Партія регіонів і Компартія. Якщо такому виборцю не подобається партія влади, він не голосуватиме за опозицію. Лишається тільки за комуністів.

Чому провалився проект "Україна – вперед!"?

– Зараз із Королевської можна полегшено сміятися. Коли в неї була підтримка на рівні 5–6 відсотків, думав: країна впадає в маразм.

2009-го Яценюк, як і Королевська, розпочав кампанію за півроку до президентських виборів і кілька місяців вів її наодинці. Тоді мав рейтинг до 15 відсотків. Згодом у передвиборні перегони включилися інші кандидати, і Яценюк потонув у них. Як наслідок, отримав 7 відсотків голосів. Те саме відбулося з Королевською. Це – випадок для Книги рекордів Гіннеса. ­Експерти оцінюють, що її передвиборна кампанія коштувала 150–200 мільйонів. У її штабі кажуть – 100 мільйонів доларів. І при цьому набрати 300 тисяч голосів. Не зрозумів, що Королевська хотіла сказати своєю агітацією.

На президентських виборах Тігіпко отримав 13 відсотків. Він використав технологію "мімікрія під лідера". Уся його агітація була в синіх тонах, така сама, як у Януковича, який на той момент був лідером опозиції, але трошки інакша та якісніша. Кампанія Королевської нагадувала мімікрію на мімікрію. Вона хотіла повторити подвиг Тігіпка, намагалася його копіювати. Але поганий товар особливо не розрекламуєш. Це був спам (масова розсилка листів рекламного характеру людям, які не хочуть їх одержувати. – "Країна" ), а не кампанія.

Чи є політичні сили, що варто підтримувати розумним освіченим людям, які не збираються виїжджати з України?

– У нас голосують за лідерів, хоч би яка була партія. "Батьківщина" підупала в рейтингу, її вже не можна зараз назвати лідерською. З часом вплив усередині партії перетікатиме до Яценюка. Їх зараз там усіх тримає чи співдружність, чи співворожість. В Європі заведено, що демократичні партії не можуть існувати без внутрішньої демократії. У нас – можуть.

"Свобода" отримала 10 відсотків. Решта – не назбирали навіть 2 відсотки. Не бачу нових людей, які за рахунок своєї персони могли б провести партію в парламент. На прикладі Королевської видно, що гроші допомагають не завжди.

Чи можлива в нас диктатура?

– За останні 2,5 року демократія згортається. Знищують конкуренцію, лідери опозиції ­сидять у в'язниці, на основних телеканалах ­подають провладну інформацію. Однак 30 відсотків підтримують партію влади. Багатьом виборцям байдужі цінності свободи та демократії. Країна повзе назад, економіка ­стоїть. Влада робить ставку на великий капітал. Для них середній і дрібний бізнес – як собачки під ногами, що заважають. Великий бізнес дуже залежить від зовнішніх обставин. Якщо ­виникає проблема в нього, економіку країни трясе, як картковий будинок. Ми стоїмо на порозі великої кризи.

З осені 1997-го до весни 1999 року жив у ­Росії. Тоді вона була, наче нинішня Україна. Працю­вали вільні телеканали. Вони належали олігархам, але мали різні точки зору на ситуацію. Щоб скласти для себе якусь адекватну картинку дійсності, варто було переглянути новини на ОРТ, НТВ і РТР. Перед виборами до місцевих рад відбувалися дискусії, мітинги. Політичне життя кипіло. Україна на цьому тлі виглядала мертвим царством. За 12 років правління ­Путіна Росія перетворилася на випалене поле, без реальної опозиції, вільного телебачення. Ми вводимо себе в оману, коли кажемо: "Україна – не Росія, у нас такого бути не може".

Що показала мажоритарка?

– Я проти мажоритарної системи в несформованому громадянському суспільстві. Є дві причини. По-перше, неадекватність і несправедливість депутатського представництва в парламенті згідно з мажоритарними округами. Уявімо, що в країні є дві партії – А і Б. Перша має підтримку десь 60 відсотків, а друга – 40. Якщо вибори за пропорційною системою, то їхнє представництво в парламенті відповідатиме симпатіям суспільства. А мажоритарка? Країну розподіляють на округи, в кожному з них кандидат від А бере свої 60 відсотків. І партія Б опиняється поза парламентом. У реальності такого не буває, але це доводить: як модель – мажоритарна система працює відчутно гірше.

Пропорційна теж має мінуси, але їх можна ­лікувати – через запровадження відкритих списків, регіональних списків абощо. Але найголовніше: вона правильно відображає суспільну думку. Бо вибори – це велике соціологічне опитування, але з наслідками.

Друга причина, чому я не люблю мажоритарну: вона може існувати лише в демократичних країнах, де випрацювані політичні вподобання, а суспільство структуроване. Там не буде 39 кандидатів, як у нас на 212-му окрузі. А голосувати все одно нема за кого. Перемагає зазвичай той, хто має більше грошей. Дуже тішить, що в Києві ця схема не спрацювала. Бо, наприклад, у столичній області скрізь поперемагали або "регіонали", або самовисуванці, близькі до Партії регіонів. Навіть на Волині половину округів узяли "регіонали".

Для влади вибори минули ніби непогано. Чому зараз дозволяють вакханалію з підрахунком голосів?

– Я довго захоплювався різними багатоходовими аналізами. Читав літературу, де ­поведінка політиків представлена як шахова партія. Але врешті зрозумів, що в нас таких комбінацій не розігрують. Максимум – одноходівка. Це – як пес, що бачить шматок м'яса. Яка тут ­комбінація? Хапає його, і все. Оці мажоритарні округи – ті самі шматки м'яса для голодного пса. І влада так само інстинктивно до них ставиться. Можна вкрасти – вкрадемо.

Це загальна мета влади – фальсифікувати, чи лише бажання самих кандидатів пройти?

– І те, й інше. Партія регіонів хоче мати більше голосів, та й кожен кандидат, близький до неї, прагне взяти більше. У цій грі про законність навіть не йдеться, а про моральність – тим більше. Діє закон сили. Якщо можна фальсифікувати – фальсифікуватимуть.

Якась партія може об'єднати дві частини України?

– Зараз не бачу такої можливості. Але якщо говорити чому так, то можна накласти мапу помаранчевої та синьої України на мапу Русі, скажімо, ХІ століття. Центр і захід теперішньої України – це територія Русі. А на південному сході особливих поселень не було. Вони потроху почали з'являтися лише у XVII столітті. Вже після Богдана Хмельницького. Це був дикий степ. Його спільно освоювали українці та Московське царство. Відтоді російський вплив там дуже сильний. Це історично закладене протиріччя, що зараз проявляється досить радикально.

Але ж національний опір на початку ХХ століття почався саме зі Сходу України.

– Я не кажу, що вони – російські. Але там дуже всього намішано. Я – з передмістя Харкова. У нас жодна людина українською не розмовляла. Не тому, що ми були проти цієї мови чи були патріотами СРСР, а просто так склалося.

Чому Харків, історично інтелектуальне місто, проголосував тільки за "регіоналів"?

– Результати жахливі. Візьмімо найяскравіший випадок. Округ 169. Від "регіоналів" балотується Ірина Бережна, а протистоїть їй Олександр Кірш. Бережна – з Луганська, ­молода жінка, з привабливою зовнішністю, завдяки якій вона і стала депутатом Верховної Ради вперше. Це всі її заслуги. Харків вона бачила лише на малюнках, у кращому разі. З іншого боку – Кірш: корінний харків'янин, відомий економіст, фахівець з оподаткування, допомагає місцевим підприємцям. І ця людина майже в центрі Харкова програє "парашутистці"! Так – там були якісь вкидання, Бережній допомогли, а різниця склала всього кілька відсотків. Але в будь-якому випадку: ну, не може така людина програвати в рідному місті невідомо кому. Розрив має бути в рази на його користь, щоб ніякі фальсифікації не допомогли.

Це ще один привід не любити мажоритарку.

За яких результатів голосування Юлію Тимо­шенко випустили б? Скільки мала взяти опозиція?

– Допоки Янукович президент України, Тимо­шенко з в'язниці не вийде. Більше того, і Луценко може не вийти. Президентські вибори відбудуться в березні 2015 року, а він має вийти у грудні 2014-го. Але навряд чи вийде. Бо Янукович не захоче, щоб хтось із них був на свободі.

Навіть якби опозиція зараз дістала парламентську більшість, нічого б не змінилося. Бо повернули систему влади 1996 року, і тепер Верховна Рада мало на що впливає. Прокуратура під президентом, суди – теж, майже усе контро­лює "сім'я Януковича". Тому до 2015-го нічого не зміниться.

Якби Тимошенко зараз вийшла, це не розкололо б опозицію?

– Сподіваюсь, опозиція і Тимошенко ­бодай ­чогось навчилися за ці роки. Вони мусять ­думати про майбутнє. Навіть у теперішній ситуації Партія регіонів має 30 відсотків, "Батьківщина" – 25, решта – ще 40. Враховуючи високу ймовірність економічної кризи, рейтинг Януковича падатиме. Можливо, відбудеться якесь "катапультування" з надр Партії регіонів іншого кандидата. Наприклад, Сергія Тігіпка. У результаті ми матимемо ситуацію на президентських виборах 2015 року, коли від ­п'яти до семи кандидатів матимуть рейтинг у ­межах 10–20 відсотків. Це буде війна всіх проти всіх. Якщо опозиція хоче перемогти, вона мусить домовлятися про єдиного кандидата. Не п'ять, а бодай два – у крайньому разі. Але щоб один вийшов у другий тур. Бо коли боротимуться п'ятеро-семеро, то у влади, завдяки адмін­ресурсу, з'являється змога обрати собі найзручнішого кандидата в другому турі. Або ­Тягнибока, або Симоненка.

×