57-річний Володимир Макогон із Хмельницького їздить на велосипеді. Потягом та автобусами пересувається, лише коли поспішає. Літаком ніколи не користувався.
— Не люблю техніку, яка робить сморід, — пояснює Володимир Іванович. На кілька днів він приїхав до Києва покласти гроші до банку.
Згадує, що першу подорож здійснив 1998-го. На велосипеді "Україна" за півтори доби доїхав із Хмельницького до Львова, де раніше навчався в інституті на математика. Чоловік у потертій вигорілій куртці, благенькому діловому костюмі, через плече — сумка, набита картами різних країн.
— Від незвички так натер сідниці, що боком їхав. Коли додому повернувся, вночі кричав. Мати заборонила мені їздити.
1999-го мати Володимира Івановича померла від раку.
— Я вирушив у круту подорож обласними центрами, — показує карту. — Купив у знайомих за 120 гривень старий німецький велосипед із трьома швидкостями. Ночував на автобусних зупинках та в покинутих хатах. У містах не зупиняюся, бо людей боюся. Під Кременцем на Тернопільщині моросив дощ, я ліг у посадці, де тепліше. Проснувся від шурхоту, дивлюся — вовк. Я з переляку крикнув, і він утік.
Під селищем Виступовичі на україно-білоруському кордоні до Макогона причепився п"яний прикордонник.
— Був голий по пояс, на "бобіку", — сміється. — Каже: "Ти вкрав цей велосипед. Чекай тут, зараз брать тебе будем". Я прочекав на обочині до ранку, а потім поїхав до Київської області. Хотів через Білорусію виїхати на Чернігівщину. Але заблукав і опинився в Чорнобильській зоні. За день відмотав 200 кілометрів, аби швидше проминути.
2001-го Макогон за три тижні об" їхав Угорщину та Румунію.
— Узяв із собою розкладушку, — каже. — Проїхав до Чопа, на кордон із Угорщиною. Прикордонникові, який трохи знав українську, заплатив дві гривні. Він мене пропустив. Ночував на кукурудзяному полі коло містечка Солнок. Прокинувся від тупоту: недалечко пробігли дикі свині, але мене не зачепили. Там на дорогах багато зайців і косуль. Вони людей не бояться, бо їх ніхто не відстрілює.
У місті Дебрецен побачив угорських повій.
Прикордоннику заплатив дві гривні. Він мене пропустив
— Такі страшні — мать моя женщина! — сплескує. — Я й безплатно не погодився б, а вони 20 євро просили за годину. В бюстгальтерах ходять, ділові, як дірєкторші.
До кордону з Румунією вів велосипед у руках, бо поламався.
— Прикордонники покрутили пальцем біля лоба і пропустили. У пункті обміну на кордоні приймали тільки угорські банкноти. Тому в Румунію я в"їхав без копійки. Їв сиру кукурудзу в полях і ягоди. Знайомі кажуть, що я рехнувся на старості літ. Я ще кудись поїхав би, але велосипед украли. У будні живу в Хмельницькому, а на вихідні приїжджаю в мамине село Юхимівці. Велосипед стояв у хліву. А ще вкрали тачку для гною.
Розказує, що квартиру в Хмельницькому купила колишня дружина.
— Жінка гарна, чорнява, з волоссям до плечей, але рехнулася на багатстві, — каже. — Ми познайомилися на київському пляжі "Венеція". Вона із сусіднього села. Пообіцяв їй приїхати в гості. Питаю в бабки при дорозі, де живе Марія Чайченко. Каже, не знаю такої. Я вже думав, надурила дівка. Іду, а Марія — мені назустріч.
За півроку закохані розписалися.
— Її батьки не хотіли мене, казали: "Знайдеш собі кращого". Але притихли, коли мені на заводі дали квартиру. Із меблів мали тільки розкладушку. Вагітна Марія спала в центрі, а я — на залізному рубчику. Потім купив у знайомого софу, але в ній завелися клопи. Дружину не брали, а мене сильно кусали.
1995-го померла теща Володимира. Після похорону на 8 років молодша Марія подала на розлучення.
— У неї з"явився дядько крутий, Іван Іванович, — Володимир піднімає комір куртки, бо йде дощ. — Він тримав палатки на базарі. Марія зробила на базарі кар"єру — торгувала дитячими речами, потім відкрила власний магазин "Калина". Нашу квартиру залишила собі, а мені купила в Хмельницькому. Поставила перед фактом: "От тобі ключ". Шо показательно, — піднімає палець, — коханець покинув Машу півтора року тому заради молодшої.
28-річний син Макогона Володимир — прикордонник, має доньку Аню. 22-річний Віктор навчається на економіста в Міжрегіональній академії управління персоналом у Києві.
— Племінник дружини вітав мене із днем народження, — каже з образою в голосі. — А сини — ні. Я сказав старшому, бо Вітя був ще малий: "Ти знаєш, де мене знайти". Заради стакана води, що мені на старість мають подати, не треба підтримувати стосунки.
Каже, мріє поїхати до країн шенгенської зони. Та на велосипеді туди не пускають.
1951, 31 січня — Володимир Макогон народився в с. Юхимівці Волочийського району Хмельниччини
1976 — закінчив "Львівську політехніку"
1979 — одружився з Марією, технологом шкіргалантерейних виробів
1980 — народився син Володимир; за 6 років — Віктор
1981 — програміст столичного Інституту надтвердих матеріалів, потім — у НДІ ім. Мануїльського
1989 — завідує відділом діагностики приладів у Хмельницькому інституті побутового обслуговування
1992 — викладає у Хмельницькому комерційному технікумі
1995 — розлучився
1998 — перша велосипедна поїздка — до Львова
1999 — від раку легенів померла мати
2001 — велосипедна поїздка Угорщиною та Румунією
8 
35413
Коментарі
1