"Так, мущину пускаємо першим. Дівчата, шо за товпа тут?" — провідниця першого вагона відсуває натовп на пероні залізничного вокзалу у Кривому Розі.

— Подивися, у провідниці майже таке ж прізвище, як у нашого Олега. Одна буква тільки не сходиться, — смикає за рукав сестра.

— Ага, у нього ще одна "е" у середині, — веду очима по бейджику на грудях.

54-річна Віра Сердюк знімає з вагона бляху "Львів–Кривий Ріг" і запрошує у перше купе порожнього вагона.

— А мені весело з мого прізвища, — сідає на диван. — Люблю, коли на мене обращають вніманіє, фотографують. Білети пасажирам підписую, чесне слово! Уже привикла, як хтось на пероні кричить: "Ми сьогодні з Сердючкой їхали!" Часто кажуть: "Оце, навєрно, Данилко точно образ з вас узяв!"

— Не ображаєтеся на це?

— Та ти шо, сонечко, мені нравиться! Яка ж тут обіда?! Я і є Вєра Сердюк. Куди від цього дінешся? Я коли Данилка вперше по телевізору побачила, то думала, шо це я на екрані сама виступаю. Я ж люблю з людьми шутить, ніколи не конфліктую. Всю жизнь на юморі прожила. А шо рабить? Люди різні бувають, із ними нада находить общій язик. Як тільки є ситуація у вагоні конфліктна — бистренько її раз-раз влажую. Із пасажирами токо так і нада. Як токо знайшов із ним общий язик — все. У вагоні ж  то того нема, то те поломане… Так шо токо юмор спасає, токо юмор! На всіх кажу: "сонечки", "зайчики". А шо рабить?!

Начальник хвалився, що в поїзді є Сердючка настояща

Дівоче прізвище Віри Павлівни — Кудрик. Батьки Марія Федорівна та Степан Іванович були родом зі Львівщини, працювали на деревообробному заводі. Віра народилася у Кривому Розі.

— Мені дуже нравилось їздить на поїзді, ото і вибрала таку професію. Закінчила після школи курси проводніков і оце робила. Потом трошки розщиталась — 10 год з дочкою Світланою вдома сиділа, а з 1993-го працюю проводніком. Їздила на Москву, на Київ. Зараз їздю на Львів уже з рік. В мене оце їхав пасажир на четвьортом вагонє, у начальника. То він прийшов на мене дивиться: "Начальник хвалився, що в поїзді є Сердючка настояща!" Прізвище Сердюк мені другий чоловік дав Анатолій Іванович. Жили з ним з 1983 року, а побралися аж у 1998-му. Він помер 28 травня цього року, — зітхає.

— Ніколи не бачилися з Данилком?

— Ніколи, сонечко, а хотілось би, шоб знав, шо я дєйствітєльно його прообраз.

У вагон вбігає техпрацівник залізничної станції — потяг відганяють у депо.

— Щас, щас, сонечко! — спиняє  його Віра Степанівна. — Тут сйомки ідуть. Фотографіруйте уже!

×