Пенсіонери Василь і Віра Качани із села Стовп"яги Переяслав-Хмельницького району на Київщині рік тому взяли на виховання трьох дівчат-сиріт. У них є семеро власних дітей.
— Ми люди віруючі, абортів не робили, — розповідає Віра Василівна, 49 років. Жінка не нафарбована, на голові рожева хустка. — Я народилася в Білорусі, у родині було 11 дітей: до і після мене п"ять народилися. Кажденьке літо в лісі лисички збирали, здавали, а батьки за ті гроші нас одягали до школи. Білі гриби мама сушила в печі. Батько возив зимою в Ростов, у ресторан здавав. Живуть досі, батьку 80 років, мамі — 76. У них 67 онуків і дев"ять правнуків. У моєї сестри сім дітей, в одного брата — вісім, у другого — десять...
— А в моїй сім"ї дітей шестеро, і я найменший, — перебиває Василь Костянтинович, 56 років. Він сидить у кріслі в глибині кімнати. — Батько постаріли, стали наполягать, щоб женився. Коли пізнав Віру, подумав: ця дитина виросла у великій родині, приучена до всякої роботи, не збалувана.
Зі школи приходять діти, зазирають до кімнати, вітаються.
— Танюш, що там у тебе? — Віра Качан гукає найменшу 8-річну дівчинку. — Книжки дали? Клади на стіл. Її з сестрами Дашею, Катею й Машею нам привезли торік пожити на три тижні. Їхня мати помирала від цирозу печінки. Батьки в них різні, діди з бабами теж неблагополучні. Узяли тимчасово, щоби не бачили, як помре мати. Дівчатка жили голодно. Коли в хаті заводилася ковбаса, могли зараз з"їсти палку, — стишує голос. — Слава Богу, привчили їх брудний одяг у ванну відносити, а не в шафку запихати, і взуття вуличне в хаті скидати. Дівчата мене мамою звуть.
— Ми на двох зразу оформили опікунство, — каже Василь Качан. — А вони давай проситься: "Візьміть усіх". На трьох погодилися, а старша Маша вперлася. Своїх б"є і наших почала трогать, із хлопцями сусідськими на моторолері катається. Забрали її в іншу сім"ю.
На обід щодня варю 10 літрів борщу
У будинку Качанів п"ять кімнат. Троє прийомних дітей і 24-річна Марина Качан живуть в одній із них, сплять на двоповерхових фінських ліжках. Марина допомагає матері виховувати сестер, щоранку збирає їх до школи.
— На обід щодня варю 10 літрів борщу. Корову сей год здали, бо лейкозна. Щотижня купую шість трилітрових банок молока. Дівчата люблять творог, сметану. Маємо 55 соток городу, тримаємо кроликів, курей, свинюков.
— Мам, можна на велосипеді покататься? — просить Даша.
— Недовго, — зауважує мати.
— Бог нам за все воздасть, — каже господар. — Мій батько зазнав сталінських репресій за віру. Його заарештовували. Два роки мусив відпрацювати на будівництві Дніпрогесу, п"ять років залізну дорогу клав. Ми після Чорнобиля переїхали сюди цілим селом. Віруючі-баптисти збиралися в нашій хаті. Руку положили, щоб я став пастирем. Пізніше купили домик старенький, ремонт зробили. Тепер там молитовний дім.
— Малий Тіма поставив собі завдання за рік прочитати Біблію. Що не розуміє, розпитує, — додає дружина. — Якось читав Старий Завіт, а там "Авраам родив Ісаака". Питався, як це мужчини родять дітей.
— Приїхали якось у гості християни-американці, — згадує Василь Качан. — Я їхав за їхньою машиною в місто на велосипеді. Наступного разу, коли приїхали, допомогли купити "жигулі". Потім я їх продав, придбав "фольксваґена" із солідним стажем. Тепер маю "опеля" — це вже син Сергій допоміг.
1952, 30 червня — Василь Качан народився в с. Буда Варовичі Поліського р-ну на Київщині
1959, 28 червня — Віра Якуш народилася в с. Ясенок Норовлянського р-ну Гомельської обл. у Білорусі
1978 — одружилися, за рік народилася донька Олена, ще за три — син Сергій
1984 — з"явилася на світ донька Марина, за 2 роки — Леся
1989 — народився син Олександр, за три роки — Михайло
1993 — переїхали у Стовп"яги Переяслав-Хмельницького р-ну на Київщині
1997 — народився син Тимофій, за рік Василя Качана обрали пастирем євангельських християн-баптистів у селі
2007 — оформили опікунство над сиротами Тетяною, Катериною й Дарією Ясинчук
2 
1
Коментарі